Розвиток західноєвропейських держав у Середні віки

 

СЕРЕДНІ ВІКИ – період всесвітньої історії. В Європі тривав від падіння наприкінці V ст. Західної Римської імперії до початку Нового часу. Характеризується зародженням, розвитком та занепадом феодалізму (в тому числі феодальної держави та права). Поняття С.в. введено до наукового обігу італійськими гуманістами у ХV – ХVІ ст. Традиційно історію С.в. поділяють на наступні періоди: раннє середньовіччя –V - Х ст.; класичне –ХІ - ХV ст., пізнє –ХVІ –ХVІІ ст.

ФЕОДАЛІЗМ – суспільно-політична формація, що базується на приватній, феодальній формі власності на землю та експлуатацію особисто і поземельно залежних від феодала кріпосних селян. Ф. виник внаслідок розкладу і занепаду родоплемінного або рабовласницького ладу. Маючи ті чи інші особливості, зумовлені конкретно-історичними особливостями розвитку, Ф. існував в багатьох країнах і охоплював тривалий період їх історії. В Західній Європі Ф. існував – від падіння у V ст. Західної Римської імперії і до буржуазних революцій (реформ) у ХVІІ – ХІХ ст. Феодальна держава в період середньовіччя існувала зазвичай у формі монархії. Вона пройшла чотири етапи свого розвитку:

1) в період становлення Ф. держава існувала у формі ранньофеодальної монархії – V – ІХ ст.;

2) в період зміцнення Ф. ці монархії розпадаються на численні самостійні (напівсамостійні) державні утворення. Це період сеньйоріальної монархії – Х – ХІІІ ст.;

3) у зв’язку з подальшим економічним, політичним розвитком виникають централізовані держави із станово-представницькими установами. Це є станово-представницька монархія – ХІІІ – ХV ст.;

4) в період розкладу Ф. та зародження в його надрах капіталізму характерною формою держави була абсолютна монархія ХVІ – ХVІІІ ст.

Республіканська форма правління зустрічалася тільки на рівні міст-держав (Венеція, Флоренція та деякі інші).

На суспільно-політичне життя в період Ф. великий вплив мала церква. Для Ф. характерний жорсткий поділ суспільства на окремі стани та прошарки, які наділялися різними правами, привілеями та обов’язками. Для всіх європейських феодальних суспільств характерна наявність наступних основних верств населення: духовенство, дворянство, міщанство та селянство. Пануючі позиції посідали духовенство та дворянство. Обидва стани наділялися низкою привілеїв, наприклад, володіння землею та селянами (в поземельній або особистій формі), податковий імунітет, суд рівних тощо. Характерне панування феодального права.

Державність у Західній Європі в добу середньовіччя постала у формі ранньофеодальної монархії.

Ранньофеодальна монархія утворилася в Європі після падіння Західної римської імперії. Її генеза була обумовлена в одних випадках розкладом родоплемінного ладу, як це, наприклад, відбувалося у германських народів, а в інших – рабовласницького, переважно на теренах, що входили до складу Західної Римської імперії.

У V ст. Західна Римська імперія вступила у смугу глибокої кризи, яка охопила фактично всі сфери суспільного життя. Подолати кризові явища, зашкодили численні варварські навали. Племена готів, гунів, бургундів, лангобардів, вандалів та інші зруйнували останню державу Античності. На її уламках постали численні варварські королівства.

У V ст. створили державу вандали – Вандальське королівство. У 455 р. вони захопили й пограбували Рим, знищивши значну кількість пам’яток культури (звідси поняття вандалізм). В 534 р. Вандальське королівство було знищено візантійцями.

У 475 р. заснували в Південній Галії своє королівство із столицею в м. Тулуза готи. В VІ ст. вони були витіснені франкамина Піренейський півострів, де у 507 р. заснували нову державу. У 711 р. ця держава була розгромлена арабами.

Однак більшість варварських королівств виявилися аморфними, слабкими політичними утвореннями й доволі швидко припинили своє існування.

Виключення становили хіба що королівство засновані салічними (приморськими) франками.

ФРАНКІВ ДЕРЖАВА – ранньофеодальна держава. Утворилася наприкінці V ст. на теренах римської провінції Галії, захопленої племенами франків. Першим королем Ф.д. вважається вождь франків Хлодвіг. Управлялося королями з династії Меровінгів, а з 751 р. – династії Каролінгів. Найбільшої могутності досягло наприкінці VІІІ – на початку ІХ ст. в період правління короля, а потім імператора Карла Великого. Включало землі майже всієї Західної та частину Центральної Європи. З 800 р. Ф.д. набула статусу імперії. Згідно з Верденською угодою 843 р. Ф.д. була розподілена на три частини між нащадками Карла Великого, на основі яких в майбутньому постали Франція, Італія та Німеччина.

Характерними рисами ранньофеодальної монархії були:

- слабка централізація державного апарату;

- наявність примітивних органів державного управління (багато функцій держави покладалося на органи місцевого самоуправління - общини);

- дуалізм світської та церковної влади;

- зародження та поглиблення феодальних відносин, формування станового суспільства$

- доменіально-міністеріальна форма управління державою (ДОМЕН (франц. – володіння) – в країнах Західної та Центральної Європи в період середньовіччя спадкові земельні володіння короля (королівський Д.), або сеньйора (сеньйоральний Д.). Д. включав вотчини, фортеці, міста, селища, ліса тощо. За рахунок Д. здійснювалися пожалування королівським васалам. Будучи власником Д. король не мав права розповсюджувати свої владні повноваження у володіннях інших феодалів. Розширення королівського Д. за рахунок володінь інших феодалів сприяло зміцненню королівської влади та ліквідації феодальної роздробленості. МІНІСТЕРІАЛИ (лат. – служба, посада) – в період раннього середньовіччя в Європі слуги короля. Виконували придворну, адміністративну, військову службу. У Франкській державі (див. Франків держава) М. спочатку управляли королівським господарством, пізніше очолювали державне управління і суд. Нерідко М. були невільними людьми. В Німеччині такі М. за службу в кінному війську отримували свободу й частково увійшли до складу лицарства);

- відносна єдність доволі великих політичних утворень.

Характерними рисами сеньйоріальної монархії були:

- послаблення центральної (королівської, імператорської) влади. Власник сеньйорії (СЕНЬЙОРІЯ – 1) у Західній Європі в період феодалізму - комплекс феодальної земельної власності і пов’язаних з нею прав сеньйора на залежне населення; 2) синонім вотчини. Термін застосовується щодо західноєвропейського феодального господарства) поєднує приватні права власника землі з державними правами на осіб, що мешкають на його землі. Провідну роль в адміністративній системі відіграють органи сеньйоріального упарвління. Центральна влада наділяє феодалів імунітетом, внаслідок чого сеньйорія виходить з під юрисдикції держави. Відносно централізовані ранньофеодальні держави, внаслідок економічного та політичного підсилення окремих феодальних володінь, розпадаються на низку самостійних або напівсамостійних державних утворень (сеньйорій), які об’єднуються в межах єдиної державної організації тільки слабким королівським сюзеренітетом. Політична влада фактично розподілялася між монархом та феодалами різного рівню (король “перший серед рівних”). Королівська влада фактично є однією з сеньйорій і здійснює юрисдикцію тільки в межах королівського домену. Подібна форма феодальної держави, побудованої на принципі сеньйор-васал, називається сеньйоральною монархією. З часом внаслідок підсилення економічних та політичних зв’язків між окремими регіонами відбувається утворення національних централізованих держав у формі станово-представницької монархії;

- формування системи васалітету. ВАСАЛІТЕТ – система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сюзеренів або сеньйорів). Найбільшого поширення В. набув в країнах Західної Європи. Сформувався у VIII – IX ст. в королівстві Франків. Сюзерен (сеньйор) надавав васалові землю, рухоме майно або інше джерело прибутку та заступництво, що закріплювалося особливою васальною угодою (омажем). Васал визнавав свою залежність від сюзерена і був зобов’язаний йому служити (передусім як військовий). В разі невиконання однією з сторін своїх обов’язків був можливий розрив васальної угоди. Великі феодали, будучи васалами короля (сюзерена), в свою чергу могли бути сюзеренами і, відповідно, мати васалів, що вело до створення феодальної ієрархії. У більшості країн Західної Європи В. був зв’язаний васальною угодою тільки із своїм сюзереном, і не мав ніяких обов’язків щодо сюзерена, для якого його сюзерен був васалом. Звідси поширена в середні віки формула: “Васал мого васала – не мій васал”. З утворенням централізованих держав та появою професійних армій система В. відмирає. Остаточно була знищена буржуазними революціями;

- умовний характер земельної власності (нагадую – земля – це основна цінність). Земля надається в умовне користування в обмін на службу. Початок цього процесу було закладено реформами Карла Мартела. КАРЛА МАРТЕЛЛА РЕФОРМА – реформа проведена майордомом Карлом Мартеллом (Молотом) в державі франків (див. Франків держава). З 715 р. фактичний правитель держави, Карл Мартелл провів військову реформу. За рахунок конфіскованих у церкви земель воїни-професіонали отримували бенефіції, за що ставали васалами короля. Це дозволило створити потужне лицарське військо замість селянського ополчення, розпочалося формування системи васалітету.

Слід відзначити, що класична сеньйоріальна монархія утворилася у Франції. Особливістю Німеччини є тривалість періоду сеньйоріальної монархії. В Англії сеньйоріальна монархії проявилася доволі слабко. Зберігалася авторитетна королівська влада, яка обмежувала імунітетні права сеньйорів.

Характерними рисами станово-представницької монархії було:

- сеньйоріальне законодавство поступається місцем загальнодержавному (королівському, імператорському). Розпочинається систематизація та кодифікація права.;

- королівська влада набуває право верховного суду. Відбувається уніфікація судово-адміністративної системи в межах всієї країни.;

- зростає роль єдиного монархічного центру. Владні повноваження зосереджуються в загальнодержавних органах підпорядкованих королю. Апарат королівської влади з доменіально-міністеріального перетворюється на загальнодержавний чиновницький.;

- суттєво обмежується або зовсім скасовується феодальний імунітет: сеньйори втрачають свої армії, право карбувати монету, стягувати податки;

- формується королівська армія;

- королівська влада спирається на підтримку станово-представницьких органів. Представники феодальної верхівки поступово втрачали свою політичну автономію. Однак здійснення загальнодержавної влади ще не стало абсолютною прерогативою короля. Окремі сеньйори зберігали свою політичну автономію. В цих умовах монархічна владі доводилося спиратися на підтримку тих станів суспільства, які були зацікавлені у централізації держави. Цей союз призвів до створення С.-п.м. Характерними рисами С.-п.м. є доповнення влади монарха спеціальними установами, які представляли інтереси провідних станів феодального суспільства (зазвичай дворян, духовенства, міського патриціату, рідше верхівки селянства). Станово-представницькі органи повинні були не обмежувати владу монарха, а навпаки, сприяти її зміцненню, в умовах сепаратизму феодалів на місцях. С.м. сформувалася у країнах Європи в ХІІ – ХVІ ст. (в Кастилії - у ХІІ ст., Англії – у ХІІІ ст., Франції – у ХІV ст., Угорщині та Польщі – у ХV ст., в Російській державі – у ХVІ ст.). Центральні органи станового представництва в різних країнах мали свою назву (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, сейм в Польщі та Чехії, риксдаг у Швеції, земські собори в Росії). Існували також місцеві станово-представницькі органи (провінційні штати у Франції та Нідерландах, воєводські сеймики у Польщі тощо). Повноваження та функції станово-представницьких органів в різних країнах коливалися від дорадчих до законодавчих. Спільною рисою повноважень подібних органів було затвердження нових податків. З подоланням феодальної роздробленостіта зміцненням влади монарха, станово-представницькі органи почали втрачати свою вагу і поступово у більшості європейських країн припинили своє існування.

ГЕНЕРАЛЬНІ ШТАТИ – вищий орган станового представництва в Нідерландах та Франції. Скликання перших Г.ш. у Франції відбулося у 1302 р. за часів правління короля Філіпа ІV. Г.ш. Збиралися головним чином у тих випадках, коли королі потребували фінансової допомоги. Брали участь також у вирішені найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики (розгляд основних законів, введення податків, проголошення війни, укладання мирних угод тощо). У 1357 р. Г.ш. отримали право контролю над управлінням фінансами. В роботі Г.ш. брали участь представники від духовенства, дворянства та, так званий третій стан, представлений міською верхівкою. Дворян з титулом не нижче барона або графа та представників вищого духовенства запрошував особисто король. Капітули (колегія духовенства при єпископах) та абатства (самостійні монастирі, що безпосередньо підпорядковані вищим органам церковного управління) депутатів до Г.ш. обирали. В містах депутатів або призначали королівські службовці, або вони обиралися міською радою чи всім населенням міста. Селяни в Г.ш. представлені не були. Вважалося, що їх представниками є сеньйори. Кожен стан засідав окремо і мав один голос. Після 1439 р. Г.ш. збиралися рідко. Законодавча влада майже в повному обсязі зосереджується в руках короля. У 1614 р. Г.ш. скликаються в останнє. Відновлення роботи Г.ш. відбулося у травні 1789 р. в умовах наростаючої політичної кризи. У Нідерландах Г.ш. вперше було скликано у 1463 р. В період буржуазної революції ХVІ ст. вони стали центром буржуазно-дворянської опозиції. З утворенням Республіки З’єднаних провінцій Г.ш. стали вищим постійно діючим законодавчим органом. В сучасному Королівстві Нідерландів Г.ш. називається парламент.

 

Характерні риси абсолютної монархії (абсолютизму):

- верховне державне управління зосереджується в руках короля (імператора), який набуває необмежену законодавчу, виконавчу, судову, військову владу. Затверджується усвідомлення суверенітету та необмеженості королівської влади (“Держава – це ми”);

- припиняють діяльність або суттєво обмежуються у своїх правах станово-представницькі органи;

- королівська влада спирається на потужний жорстко централізований бюрократичний аппарат. На місцях зникають виборні органи: всі посади посідають особи призначені королем;

- запроваджується уніфікована система управління в центрі та на місцях;

- з’являється королівська регулярна армія;

- створюється розгалужена поліційна система;

- закріплюється панування в державному житті дворянської верстви.

 

Абсолютизм мав свою специфіку у різних країнах Європи. Країною класичного абсолютизму вважається Франція (ХVI – XVIII ст.). Специфічні риси мав абсолютизму в Англії (кінець XVI – початок XVII). Тут зберігся парламент, бюрократичний апарат на місцях не набув розвитку, не існувало постійної армії. У феодально-роздробленій Німеччині А. сформувався не на загальнонаціональній основі, а на рівні окремих князівств (князівський абсолютизм).

З розвитком буржуазних відносин А. перетворився на стримуючий чинник розвитку європейських країн. Ліквідація А. відбувалося шляхом буржуазних революцій або реформ. В Англії А. було повалено у XVII ст., у Франції - наприкінці XVIII ст., в Німеччині та Росії – на початку ХХ ст. на сьогодення в світі залишилося вісім абсолютних монархій: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. В деяких з цих країн відбуваються зрушення в напрямку встановлення конституційної монархії.