Англійська буржуазна революція середини XVII ст.: причини, рушійні сили, основні етапи.

Лекція 6.

 

Новий час – період всесвітньої історії, наступний за Середніми віками. Більшість сучасних дослідників вважає, що початком Нового часу в Європі є ХV – ХVІІ ст. – період Великих географічних відкриттів, Відродження, Реформації, зародження сучасної науки. Однак в контексті вивчення всесвітньої історії держави та права початком Нового часу доцільніше вважати перші буржуазні революції (Англія – ХVІІ ст., Франція – кінець ХVІІІ ст.). В Новий час відбувається перехід від феодального ладу, до капіталістичного, утворюються буржуазні держави та право. Владні повноваження, повністю або частково, зосереджуються в руках буржуазії. Кінцем Нового часу вважається початок ХХ ст., зокрема Перша світова війна (1914 – 1918 рр.). Саме протягом Нового часу відбувається формування державно-правового ладу, що базується на принципах політичної демократії та громадянської рівності.

Що стосується Новітнього часу, то для цього періоду історії характерним є подальший розвиток та зміцнення демократичних принципів, їх поширення на теренах Африки, Центральної та Південної Америки, Азії. Саме в цей період, в наслідок розпаду колоніальної системи, відбувається утворення значної кількості нових держав. Ще однією характерною рисою Новітнього часу є підсилення міжнародно-правового співробітництва, утворення численних міжнародних організацій та союзів.

В Англії ще наприкінці ХІV ст. в надрах феодального ладу почали визрівати капіталістичні відносини. Це проявлялося в ліквідації панщини, зменшенню ролі феодальної ренти, передача панської землі в оренду селянам, скасування кріпацтва та перетворення кріпаків у копігольдерів. Феодальне господарство поступово втрачає свої провідні позиції й поступається місцем капіталістичному. Утворюються мануфактури, розвиваються товарно-грошові відносини. Відтак існуючий державний лад, у формі абсолютизму, перестає відповідати вимогам суспільства.

КОПІГОЛЬДЕРИ – категорія селян у феодальній Англії. К. сформувалися на основі віланства. Назва походить від копії або виписки із протоколу суду манору, яка підтверджувала право селянина на землю. К. були особисто вільними, спадковими або пожиттєвими держателями землі. Сплачували землевласникові визначену звичаєм грошову ренту. На К. розповсюджувалися деякі феодальні повинності. Вони сплачували посмертний збір, іноді виконували панщину, підлягали поміщицькій юрисдикції. Лорд міг в будь-який момент зігнати К. з землі. Наприкінці ХVІ – на початку ХVIІ ст. розпочався процес перетворення К. на короткотермінових орендарів (лізгольдерів). Основна маса К. зникла наприкінці ХVІІІ ст., хоча окремі елементи копігольду зберігалися й в ХІХ ст.

На початку ХVІІ ст. в Англії спостерігається криза державного ладу. Криза набуває форм відвертого протистояння абсолютної монархії та налаштованих на перетворення елементів англійського суспільства. До останніх належала передусім буржуазія, джентрі (нове дворянство) та нижчі верстви суспільства (наймані робітники, селяни).

Надзвичайно важливим чинником, що підсилював протистояння, були релігійні протиріччя. На противагу англіканській церкві, що повністю контролювалася монархією, посилив позиції протестантизм (кальвінізм). На його основі сформувалася нова ідеологія – пуританізм.

Центром пуританської опозиції став парламент. В ньому з 1614 р. 2/3 місць посідали пуритани. В 1628 р. король невдоволений парламентською опозицією розігнав його. Протягом 11 років Англія жила без парламенту. У 1640 р. король скликав новий парламент, оскільки виникла потреба в грошових субсидіях. Однак і цей парламент виявився непоступливим і незабаром був розігнаний. Скликання нового парламенту стало початком революції. 3 листопада 1640 р. відкрився, так званий, Довгий парламент. Він і став осередком революційних сил.

Історію англійської буржуазної революції традиційно поділяють на чотири етапи:

1) конституційний (1640 - 1642);

2) перша громадянська війна (1642 - 1646);

3) боротьба за поглиблення революційних перетворень та друга громадянська війна (1646 - 1649);

4) індепендентська республіка (1649 - 1653).

 

В ході революційної боротьбі в революційному таборі утворилося три політичні напрямки:

- ПРЕСВІТЕРІАНИ – в Англії та Шотландії прихильники кальвінізму. В період англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст. – члени буржуазної партії, праве крило пуритан. Вимагали часткового обмеження повноважень короля, тобто встановлення конституційної монархії. Представляли інтереси земельної аристократії та великої буржуазії;

- ІНДЕПЕНДЕНТИ (англ. – незалежні) – прихильники релігійної течії в протестантизмі в Англії. Оформилися як ліве крило пуритан у ХVІ ст. пропагували незалежність громад віруючих. Під час Англійської буржуазної революції представляли інтереси радикально налаштованої буржуазії та нового дворянства. Виступали за вільне підприємництво, скасування феодальних привілеїв, встановлення конституційної монархії. У 1649 – 1660 рр. індепенденти знаходилися при владі. Лідер – О. Кромвель;

- ЛЕВЕЛЕРИ (англ. – урівнювати) – в Англії в період буржуазної революції – радикальна дрібнобуржуазна демократична течія. Левелери відображали інтереси ремісників та селян. Виступали за знищення монархії, встановлення республіки на основі загального виборчого права, знищення палати лордів та станових привілеїв, відстоювали збереження приватної власності, вимагали проведення земельної та церковної реформ. Основою політичних переконань левелерів був принцип першості й суверенності влади народу. Природними й невід’ємними правами людини левелери вважали свободу особи, совісті, друку, власності, торгівельної та промислової діяльності, рівність усіх перед законом та судом. Виступали за поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Левелери брали активну участь в буржуазній революції. До 1647 р. ліве крило індепендентів. В 50-ті рр. ХVІІ ст. левелери розпадаються на розрізнені угрупування й усуваються від політики. Лідер – Д. Лільберн.

Довгий парламент прийняв низку важливих актів. Серед них особливу роль мали:

- біль про нерозпуск існуючого парламенту;

- трьохрічний акт - закон підписаний королем в 1641 р. Згідно з ним перерви між засіданнями парламенту не могли перевищувати трьох років;

- велика ремонстрація – декларація англійського парламенту. Складалася з 204 статей. У В.р. викладалися звинувачення королівської влади та програма дій революційно налаштованих сил англійського суспільства: свобода торгівельно-промислової діяльності; заборона стягувати податки без дозволу парламенту; забезпечення приватної власності на землю та рухоме майно; відповідальність уряду перед парламентом; завершення кальвіністської реформації церкви; боротьба з папізмом та ін. вимоги в інтересах буржуазії та нового дворянства. В.р. відіграла величезну роль в мобілізації революційних сил на початковому етапі англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст.

 

Парламентом також було ліквідовано королівські суди – Зоряну палату та Високу комісію. Знищив всі монопольні патенти та привілеї, а їх власників видалив з парламенту. Притягнув до відповідальності та стратив найодіозніших осіб з оточення короля.

Затверджені Довгим парламентом перетворення обмежили монархічну владу та сприяли розбудові конституційної монархії.

У 1642 р. в країні спалахнула громадянська війна – між роялістами та прибічниками парламенту (круглоголовими). У 1646 р. війна закінчилася перемогою парламенту. В її ході особливо проявилися організаційні здібності одного з революційних проводирів – Олівера Кромвеля.

Однак мир протримався недовго. Запекла боротьба розгорнулася між, пресвітеріанами, які вважали, що революція досягла свого і її слід згортати та індепендентами, які вимагали подальших революційних перетворень. Протистояння переросло у війну – Другу громадянську війну (1648 - 1649). Перемогу отримала армія індепендентів.

У 1649 р. революція досягла своєї кульмінації. Парламент засудив до смертної кари короля Карла І. Після страти монарха Англія була проголошена республікою.

Вищим органом республіки стала Державна рада. Вона була відповідальною перед парламентом. Останній перебирав на себе необмежені законодавчі функції. Державна рада керувала збройними силами, запроваджувала податки, керувала торгівлею та зовнішніми справами.

Однак і індепенденти не почували себе впевнено. Левелери вимагали продовження революції щоби запобігти цьому індепенденти встановили військову диктатуру – протекторат О. Кромвеля (1653 - 1658).

Основи протекторату закріплювалися конституційним актом – “Знаряддя управління” (1653). Вона декларувала запровадження в Англії республіки, хоча фактично запроваджувала диктатуру на чолі з О. Кромвелем. Новий режим, під впливом релігійної догматики, намагався запровадити теократичну державу. У 1657 р. О. Кромвель набув право призначати свого наступника. Ним проголошувався його син. Однак у 1659 р. він був змушений відмовитися від влади.