Спілкування і комунікація. Функції спілкування

 

Роман печатался выпусками в еженедельном журнале Чарлза Диккенса «Круглый год» («All the Year Round») с 26 ноября 1859 г. по 25 августа 1860 г. В августе 1860 г. он вышел трехтомным изданием в Великобритании и США, а через год – однотомным, в которое автор внес небольшую, но существенную поправку в связи с тем, что один из рецензентов указал на явную «накладку» в датировке событий.

В отличие от читателей, принявших роман восторженно, критики восприняли его не столь однозначно. Почти все они отмечали успешное использование приема, когда повествование ведется от лица разных персонажей, и совершенное соблюдение законов «сериала», предполагающих динамику интриги и завершенность каждого публикуемого фрагмента. Однако в подавляющем большинстве рецензий говорилось о некоторой одномерности, схематичности образов. Например, в «Сатердей ревью» (25.08.1860) было проницательно замечено, что персонажи «наделены характерными свойствами, но не характерами». Еще определеннее высказался обозреватель «Даблин юниверсити мэгазин» (февраль 1861 г.): «Отбросьте сюжет – и говорить будет не о чем». Даже в оценке такого доказавшего с ходом времени свою «состоятельность» образа, как граф Фоско, диапазон мнений был примечательно широк: от безоговорочного восхищения до полного неприятия.

Русский перевод «Женщины в белом» увидел свет в том же 1860 г. Настоящий перевод впервые был опубликован в книге: Коллинз, Уилки. Женщина в белом / Пер. с англ. Т.И. Лещенко-Сухомлиной. – М.: Детгиз, 1957.

Элементы «переклички» и внутренней полемики с романом «Женщина в белом» ощущаются в повести современной английской писательницы Сьюзен Хилл (Hill, Susan. The Woman in Black: A Ghost Story, 1983). Сокращенный перевод повести см.: Хилл, Сьюзен. Женщина в черном: Мистическая повесть. – «Смена», 1996. № 1.

 

В. Скороденко

 

^[1] Разбойник из Йорка – Дик Тёрлин, разбойник и конокрад, живший в Англии в XVIII в. – Примеч. пер.

 

^[2] Генрих VIII (1491—1547) – король Англии. Был необычайно жесток и тучен.

 

^[3] Папа Александр VI (1431—1503; наст. имя – Родриго Борджиа) – глава католической церкви, отличавшийся коварством и жестокостью.

 

^[4] Томас Чаттертон (1752—1770) – английский поэт.

 

^[5] Ричард Бринсли Шеридан (1751—1816) – знаменитый английский драматург. Вышеприведенная фраза взята из его комедии «Школа злословия» (1777).

 

^[6] О том, каким образом получен отчет мистера Фэрли, а также и последующие отчеты, мы расскажем в дальнейшем. – Примеч. автора.

 

^[7] Я должен здесь упомянуть, что привожу рассказ Пески с сокращениями и некоторыми изменениями ввиду чрезвычайно серьезного характера, который носит его рассказ, а также из чувства долга по отношению к моему другу. Это единственная часть сего повествования, где я не имею права быть совершенно откровенным с моими читателями, ибо этого требует всем понятная осторожность. – Примеч. автора.

 

^[8] Предатель (ит.).

 

Лекція 4

СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види, типи і форми професійного спілкування.

3. Поняття ділового спілкування. Невербальні засоби спілкування.

4. Гендерні аспекти спілкування.

5. Лексика української мови.

Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. – ВЦ «Академія», 2004. – 344 с.

2. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В., Сучасні ділові папери: навч. посібник. – К.: Атіка, 2005 – С. 11-36, 340-342.

3. Жайворонок В. В. та ін. Українська мова в професійній діяльності: навч. посібник. – К.: Вища школа, 2006. – 431 с.

Мацько Л.І. Культура української фахової мови: навч. посіб. / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360с.

5. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування: навч. посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 15-30.

6. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: підручник. Вид. 5-те, доп. і перероб. – К.: Арій, 2009. – С. 13-15

Завдання 1. Ознайомтеся з навчальним матеріалом. Зверніть особливу увагу на різновиди міжособистісного спілкування.

Спілкування і комунікація. Функції спілкування

 

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Зазвичай виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її за­собом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, ґрунтуючись на загальних нормах, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкуван­ня, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Спілкування й комунікацію досить часто розуміють як тотожні (синонімічні) поняття.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

- контактну (створення атмосфери обопільної готовності пере­давати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до за­вершення акту спілкування;

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

- координаційну (узгодження дій комунікантів):

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідо­млень);

- емотивну (обмін емоціями);

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі ро­льових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адре­сант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів спілкування можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.

Міжособистісна комунікація здійснюється в тих видах спілкування, які передбачають прагматичні цілі і конструктивність рішень, і готовність кожного партнера до адекватної поведінки. А.П. Панфілова розрізняє п'ять видів комунікації: пізнавальну, переконувальну, експресивна, сугестивну, ритуальну. Для кожного з них характерні свої цілі і очікуваний результат, умови організації, а також комунікативні форми та засоби.

Пізнавальна комунікація. Мета: розширити інформаційний фонд партнера, передати необхідну інформацію, прокоментувати інноваційні відомості.

Умови організації комунікації: облік пізнавальних можливостей конкретних ділових партнерів, їх індивідуальних установок на отримання нової інформації та інтелектуальних можливостей для її переробки, розуміння та сприйняття.

Комунікативні форми: лекції і семінари, доповіді та повідомлення, розмови і консультації, звіти, а також письмові роботи (реферати, контрольні, курсові, дипломні, проектні), що дозволяють оцінити ступінь засвоєння теорії питання, перегляд навчальних програм.

Комунікативні засоби і технології: коментар, аргументація й доказ; характеристика причиново-наслідкових зв'язків, порівняльний аналіз; інтерпретація нової лексики, резюмування, використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали, мовна культура і ораторська майстерність.

Очікуваний результат: освоєння нової інформації і її застосування в практичній діяльності, впровадження інновацій і саморозвиток.

Переконувальна комунікація. Мета: викликати у ділового партнера певні почуття і сформувати ціннісні орієнтації і установки; переконати в правомірності стратегій взаємодії; зробити своїм однодумцем.

Умови організації комунікації: опора на сприйнятливість партнера, його особистісну мотивацію і інтелектуально-емоційну культуру.

Комунікативні форми: мова переконня, заклику до дії, прес-конференція, дискусія, суперечка. Переговори, настанова, комплімент, бесіда, презентація, "круглі столи".

Комунікативні засоби і технології: аргументація, демонстрація і доказ; роз'яснення та порівняльний аналіз; факти, цифри і приклади, що показують переваги; опора на емоційний настрій партнера і включення його кінестетичного каналу за допомогою вербальних і невербальних ключів доступу; облік контраргументів партнера; психологічні прийоми приєднання, формування атракції, створення атмосфери довіри.

Очікуваний результат: залучення партнера на свою позицію, зміна особистісних установок, поглядів, переконань, переорієнтація цілей.

Експресивна комунікація. Мета: сформувати у партнера психоемоційний настрій, передати почуття, переживання, спонукати до необхідного дії.

Умови організації комунікації: опора на емоційну сферу партнера, використання художньо-естетичних засобів впливу на всі сенсорні канали партнера.

Комунікативні форми: промова зі спеціального приводу, презентації; бесіди і збори; мітинги; розповіді про ситуацію, про фірму, про людину; брифінги; мозковий штурм, демонстрації відео-, кінофрагментів; аналіз можливих наслідків; гасла і заклики, синектика.

У методі синектика застосовані чотири види аналогій - пряма, символічна, фантастична, особиста.

При прямій аналогії даний об'єкт порівнюється з більш-менш схожим аналогічним об'єктом в природі або техніці. Наприклад, для вдосконалення процесу фарбування меблів застосування прямої аналогією полягає в тому, щоб розглянути, як пофарбовані мінерали, квіти, птахи і т.п. або як офарблюють папір, кіноплівки і т. п.

Символічна аналогія вимагає в парадоксальній формі сформулювати фразу, буквально в двох словах відображає суть явища. Наприклад, при вирішенні завдання, пов'язаного з мармуром, знайдено словосполучення "райдужна сталість", тому, що відполірований мармур (крім білого) - весь у яскравих візерунках, що нагадують веселку, але всі ці візерунки постійні.

При фантастичній аналогії необхідно уявити фантастичні засоби або персонажі, які виконують те, що потрібно за умовами завдання. Наприклад, хотілося б, щоб дорога існувала там, де її торкаються колеса автомобіля.

Особиста аналогія (емпатія) дозволяє уявити себе тим предметом або частиною предмета, про який йдеться в завданні. У прикладі з фарбуванням меблів можна уявити себе білою вороною, яка хоче пофарбуватися. Або, якщо удосконалюється зубчаста передача, то уявити себе шестернею, яка обертається навколо своєї осі, підставляючи бік сусідній шестерні. Потрібно в буквальному сенсі входити "в образ" цієї шестерні, щоб на собі відчути все, що їй дістається, і які вона відчуває незручності або перевантаження. Таке перевтілення значно зменшує інерцію мислення і дозволяє розглядати завдання з нової точки зору.

Комунікативні засоби і технології: аудіо-, відео- і художні засоби; стислість мовних конструкцій; емоційно забарвлена, образна лексика; акторська майстерність: посмішка, голос, погляд; яскравість жестикулювання, міміки; демонстрація конгруентності; опора на актуальні потреби слухачів; щирість демонстрованих почуттів.

Очікуваний результат: зміна настрою партнера, провокування необхідних почуттів (співчуття, співпереживання), залучення в конкретні акції та дії.

Сугестивна комунікація. Мета: створити вплив з допомогою навіювання на ділового партнера для зміни мотивації, ціннісних орієнтацій і установок, поведінки і відносини.

Умови організації комунікації: сугестивність партнера, його недостатня інформованість, недостатня критичність розуму, слабкий рівень контрсугестії, високий авторитет сугестора (який здійснює навіювання), створення атмосфери довіри.

Комунікативні форми: бесіди, мітинги, прес-конференції, брифінги, дебати, реклама, зборів, консультації, тренінг.

Комунікативні засоби і технології: роз'яснення установок; управління емоційною напругою; навіювання через прийоми: ідентифікація, посилання на авторитет, персоніфікація; попередження, загроза, шантаж, психологічний терор, мобінг та інші прийоми маніпулювання; психологічне приєднання.

Очікуваний результат: зміна поведінки партнера, зміна установок, ціннісних орієнтацій.

Ритуальна комунікація Мета: закріпити і підтримувати конвенціальні відносини в діловому світі; зберігати ритуальні традиції фірми, підприємства, створювати нові ритуали.

Умови організації комунікації: ритуальний (церемоніальний) характер акцій, художньо оформлене просторове середовище; дотримання конвенцій; опора на національні, професійні традиції і норми спілкування.

Комунікативні форми: урочиста, рамкова, траурна промови, ритуальні акти, церемонії, обряди; свята, посвячення, вшанування; презентації та урочисті збори.

Комунікативні засоби і технології: використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали учасників; включення учасників в активну масову діяльність; неординарність сюжетів при збереженні традицій.

Очікуваний результат: формування почуття патріотизму та національної гордості; збереження традицій, закріплення нових ритуалів.

Перераховані види комунікації дозволяють визначити специфіку, грамотно використовувати жанр, комунікативні засоби і технології, отримати запланований результат, більш ефективно підготуватися до тієї чи іншої комунікативної діяльності, розробити сценарії вербальної і невербальної поведінки в конкретній ситуації ділового спілкування і врахувати особливості ділового партнера.

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна й за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм – нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга­нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; наради; конференції; збори; дискусії; полеміка.

Ф. С. Бацевич подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями: 1) залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;2) з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без­посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо); 3) залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на­укове, офіційно-ділове,естетичне; 4) за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і орга­нізоване (збори, мітинги, конференції тощо); 5) за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоніс­тичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (ро­льове).

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає: складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування та їх системати­зація; умотивування аргументів на користь своєї позиції та контрар­гументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції спів­розмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. На цьому етапі важливо: дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (до­цільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичли­вий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил:лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.

4. Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, треба: запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту. І ніціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і ви­словити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Мета про­фесійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

Успіх професійного спілкування залежить від: мовця як особистості з індивідуальними ознаками; його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.