Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Значення казки в процесі формування почуття патріотизму




Людина не може жити й розвиватися, не створивши – обов’язково за допомогою якої-небудь знакової системи – образ оточуючого її світу. Найчастіше в якості такої системи виступає природна мова.

Слово образ тут вжите для того, аби підкреслити, що людина має справу не з копією світу: вона завжди перетворює вхідні сигнали, адаптуючи їх до своїх потреб. Індивід неповторний як біологічна та психологічна особина, але він народжується в уже готовий світ.

Кожна культура має свій патріотизм та образ світу. Зрозуміти його завжди непросто. Зазвичай ми не помічаємо культурної моделі світу та патріотизму, відображеної в рідній мові. Ми поводимося з ними як з єдино правильним, подібно до того, як не помічаємо повітря, яким дихаємо. Патріотизм , втілений в чужій культурі, можна побачити через призму нерідної мови.

Казки – жанр дає перші уявлення про світ та патріотизм, про естетичні й моральні засади побудови суспільства. Варто звернути увагу на формування патріотизму через казки, адже саме з цього жанру починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу.

Народна казка – метафора життя нашого народу, тому від уміння роз’яснити її прихований зміст залежить рівень засвоєння сакральної інформації, яка є органічним компонентом цілісного патріотизму, і, власне, причетності особи до певної етнокультурної спільноти. Зміст казки не вписано в реальний простір і час, однак вона зберегла життєве правдоподібність, наповнилася правдивими побутовими деталями. Казка відображає історичні та природні умови життя кожного народу; в той же час сюжетні типи більшості казок інтернаціональні. В основі казки лежить антитеза між мрією і дійсністю, яка отримує повний, але утопічний дозвіл. Персонажі казки контрастно розподіляються по полюсах добра і зла (їх естетичним вираженням стає прекрасне й потворне). Сюжет суворо послідовний, лінійний, розвивається навколо головного героя, перемога якого обов’язкова. Герої казки, внутрішньо статичні образи – типи, повністю залежать від своєї сюжетної ролі, розкриваються в дії: казка максимально використовує час як художній фактор, висловлюючи цим свою епічну сутність. Казки мають гранично ясною композицією, специфіка якої визначається членуванням сюжету на мотиви – „найпростіші розповідні одиниці” [13, с. 256]. У композиції розвинений принцип повтору. Головний структурний принцип казки – центральний мотив, відповідний кульмінації (напр., бій зі змієм). Інші мотиви по відношенню до сюжету є закріпленими, слабо закріпленими або вільними. Мотиви можуть викладатися як лаконічно, так і в розгорнутому вигляді.

У загальнолюдської культурі дитяча субкультура займає підпорядковане місце, і разом з тим вона володіє відносною автономією, оскільки в будь-якому суспільстві діти мають свою власну мову, різні форми взаємодії, свої моральні регулятори поведінки, досить стійкі для кожного вікового рівня і розвиваються в значною мірою незалежно від дорослих. У силу особливої міфологічності дитячої свідомості з вірою в надприродне, потребою в отриманні вищої осередку цілісного світу [1], казка є одним із первісних матеріалів, що допомагає дитині усвідомити світ, у якому вона живе, та своє місця в ньому.

Адекватне пізнання світу дитиною передбачає сплавлення наукового та міфологічного типів усвідомлення дійсності, що, власне, притаманне народній казці, бо вона об’єднала у своїй семантичній структурі ці два рівня.

Історiя людства доводить, що казка, притча, билина, мiф, байка та iншi прийоми iнакомовно-метафоричного вiдображення дiйсностi виступали та виступають одним iз найбiльш важливих засобiв освоєння людьми певного типу культури, своєрiдним шляхом „входження” в неї, виявляючись головним вербальним засобом навчання та виховання на початкових етапах розвитку дитини. Для дитини, що знаходиться на початковому етапi розвитку людської особистостi, також характерна мiфоепiчна картина свiту, яка потiм пiдкорюється теоретико-прагматичнiй науковiй картинi. Треба сказати й те, що казка мiстить у собi еталони нормативної поведiнки, мудрiсть народiв свiту [10, с. 39], дозволяє прогнозувати подiї, будувати свою поведiнку на основi конструювання моделi патріотизму, виступаючи особливим культурологiчним феноменом. Казка та міф можуть розумітися як спеціфічна форма підсвідомих („природжених”) архетипових ідей, „мислительних матриць” людини. Ці два жанри формують початкові уявлення про антропоцентричність світу.

Людина набуває життєвого досвіду через два канали – емоційно-чуттєвий (ірраціональний) та логіко-операціональний (раціональний).

Через чуттєвий канал інформаційні елементи досвіду сприймаються та засвоюються майже миттєво як елементи вказівок або заборон [44, с. 12]. Через логічний канал досвід сприймається лише як інструментально-операціональна сутність, тобто, тут людина вчиться принципово на своєму досвіді, який вона має виробити самостійно.

Казка, як утiлення аналiтичного знання у „згорнутiй” синтетичнiй формi, виступає у виглядi системи пiдсвiдомих архетипових iдей, якi здатнi трансформуватися в науково-теоретичнi схеми. Чим глибше занурюється дитина у свiт казок та чим бiльше просторий цей свiт, тим бiльше науково-теоретичних змiстiв вона згодом здатна сприйняти, видобути та кристалізувати. Отже, казка, народна традицiя, ритуал є принципово необхiдним засобом навчання та виховання дiтей не лише дошкiльного, але й молодшого шкiльного вiку, протягом якого весь шкiльний процес, всi його аспекти, всi шкiльнi предмети повиннi бути реалiзованi саме через казку, мiф та iншi подiбнi явища.

Особливу увагу слід звернути на практичне втілення казкової аури – гру. Культурологiчна теорiя „людини, що грає”, яка створена I. Хaйзiнгом, доводить, що дитяча гра має рівень першопочатків (деміургів), з яких дитина черпає необхідний життєвий досвід. Як говорив Ейнштейн, „теоретична фiзика – це iграшки в порiвняннi з дитячою грою” [45, с. 21]. Гру в наукових колах прийнято вважати „надлишковою”, „уявною”, „вакуумною актiвнiстю” [45, с. 45]. При цьому „дитинi притаманно переживання цiлiсностi та злитностi себе з оточуючим свiтом, котре лежить в основi естетичного та морального освоєння свiту” [45, с. 57]. Дитина, що зайнята в грi (нарiжному виду дитячої активностi), кидає виклик „здоровому глузду”, затверджує дух творчостi, надситуативностi, „нонсенсу”, перекручує реальнiсть, розвиваючи багатозначне, нетривiальне бачення свiту. Таким чином, „парадокс i нонсенс є проявами самоутвердження людського розуму” [45, с. 49].

Семантична тканина казки виявляє позитивний вплив на пiдсвiдомість дитини. Вплив казки на дитину має скорiше ситуативно-спонтанний, нiж прогнозовано-технологiчний характер, що розповсюджується й на традицiйно визнанi казки. Казка актуалiзується, коли дитина знаходиться у особливому станi сприймання свiту та патріотизму пiдсвiдомим. У цей момент дитина вiдкрита та незахищена вiд зовнiшнiх впливiв, тому добiр казок i спосiб донесення їх до дитини має принципове значення у процесі виховання й навчання.

Звiдси випливають важливi висновки: 1) невиправдано чекати у навчальному процесi негайних педагогiчних досягнень пiсля „вивчення” казки; 2) казка здатна створити у свідомості дитини стійкі стереотипи, що в майбутньому допоможуть виробити правильну стратегію поведінки в суспільстві; 3) враховуючи виховний та навчальний потенцiал казок, вихователь повинен володiти певними навичками створення стану колективного та iндивiдуального сприймання iнформацiї, щоб праця з казкою не перетворилася у школярське штудiювання, наслiдком якого може бути одержання цiлком протилежних результатiв, що закладено у потенцiалi казки.

Наведемо приклад однієї з таких iнтерпретацiй. У казках „Про рiпку” та „Про курку Рябу” ми можемо знайти втiлення у формi наочно-дiйового мислення багатьох математичних, фiзичних, фiлософських, логiчних принципiв. Це й закони переходу кiлькостi в якiсть, заперечення, а також правило послiдовного аналiтичного („ланцюгового”) мислення: „...баба за дiда, дiд за рiпку...”. Це й один із законів катастроф („...мишка хвостиком махнула та яєчко розбилося...”), який говорить, що будь-яка система може достатньо довго чинити опiр зовнiшнiй руйнувальнiй дiї за рахунок внутрiшнiх компенсаторних можливостей.

Казка може бути пiдмогою й у вивченнi iсторiї, оскiльки багато iсторичних подiй подiбнi до структури чарiвної казки, що вiдкриває „широкi перспективи для встановлення типових структур iсторичних подiй” [32, с.47].

Народна казка може бути засобом обробки та розвитку внутрiшнього коду внутрiшньої мови дитини, де слова, як правило, замiнюються iншими сигналами, наочними схемами. Дiти зiштовхуються з серйозними труднощами при переходi вiд прослуханого тексту до аналогiчного, але переданого „своїми словами”, зумовленими недостатньою сформованiстю внутрiшньої мови, в якiй слова, поняття, як правило, замiщенi iншими сигналами (образами, метафорами, наочними схемами тощо) [33, с.130]. Казка з її метафоричнiстю засобiв вираження є надiйним iнструментом формування внутрiшньої мови дитини.

Різноманітні аспекти виховної системи казок, їх педагогічна спрямованість знайшли глибоке осмислення в доробку таких українських письменників і педагогів, як Г. Сковорода, І. Франко, С. Русова, Н. Забіла, О. Іваненко, В. Сухомлинський та ін. На сьогодні доволі популярною стала казкотерапія, розроблена групою російських психологів під керівництвом Т. Зінкевич-Євстигнєєвої [40, с. 36].

Водночас потрібно зауважити, що завдяки майстерності педагога посилюється й стає домінуючою одна з функцій казки (дидактична, психотерапевтична психокорекція). Медіативна ж, зазвичай, проявляється при особливій естетичній насолоді, яку одержують від казки учні. Виховання казкою передбачає не тільки вербальний вплив на особистість казковим змістом, а й гру в казку, в якій поєднується драматична, образотворча музична, поетична творчість учнів. Загальний алгоритм з казкою передбачає такі функціонально пов’язані етапи: релаксаційно-мотивуючий, входження в казку, збагачення нею; гра в казку, проектувально-iмпровiзацiйний, пiдсумковий; прощально-мотивуючий.

Казки несуть читачам інформацію про те, що у свiтi iснує добро й зло, але перемагає добро; найцiннiше досягається через випробування, а те що дається даром, легко втратити, навколишній світ – живий, і в будь-який момент усе в ньому може з нами заговорити.

Народна казка також виступає важливим засобом розвитку творчих здiбностей дiтей молодшого вiку, що зумовлено характерними для них особливостями сприйняття дiйсностi, передусiм через призму мiфологiчно-казкових сюжетiв. I якщо найбiльш суттєвою стороною нашого свiту є рух, перетворення одного в друге, то казки, що ряснiють рiзними метаморфозами, що багатi на мiфологiчно-циклiчнi подiї, якомога краще дають дитинi уявлення про iдею нашого мiнливого, плинного, парадоксального свiту.

Творчiсть є виходом у сферу багатозначого, багатомiрного розумiння реальностi та її опанування, тобто творчiсть передбачає актуалiзацiю надситуативностi як здiбностi суб’єкту виходити за межi однозначних конструкцiй „зовнiшньої доцiльностi” [50, с. 29], як вмiння бачити цiле ранiше за частини. Казка у даному випадку може виступати у виглядi засобу розвитку творчого уявлення дитини, її вмiння переходити за межi безпосереднього буття та маніпулювати категорiями потенцiйно-можливого, вiртуального. „Саме надситуативна дiя забезпечує стихiйну орiєнтацiю дитини у сферi живих точок росту людської культури, оволодiння формами духовно-практичного досвiду людства, що саморозвиваються”, саме тут виявляється „механiзм унiверсалiзацiї зони ближнього розвитку дитини, її розмикання в перспективу необмеженого становлення людини суб’єктом культури та iсторiї” [50, с. 29].

Крім цього цей жанр може стати плідним помічником у вивченні історії свого народу, допомогти дитині відчути етнічну автентичність свого народу. Первісні казки, які відображали первісні обряди і міфологічні погляди, безсумнівно, містили переказ з життя людей, і, безумовно, як казкарі, так і слухачі „вірили у справжність того, про що оповідала казка” [61]. „Казки могли виникати як відгуки на дійсні події і передавалися як бувальщина, але самі ці події інтерпретувалися в рамках пануючих міфологічних уявлень про різних духів, які втілювали сили природи” [61]. Крім того, казки виникли і шляхом трансформації самих міфів, в достовірності яких не виникало сумнівів.

На перших стадіях історії казки не могло бути й мови про свідоме художньому вимислі, який є характерною рисою класичної казки.

Педагогічна технологія „виховання казкою” – дієвий засіб практичної реалізації особистісно-орієнтованої системи навчання в початковій школі. В основу особистісної спрямованості покладено класифікацію М. Карне щодо сфер виявлення особистісних задатків дітей: інтелектуальної, академічних досягнень; творчого мислення; спілкування й лідерства; художньої діяльності. Робота з казкою створює умови для виявлення потенційних можливостей кожного учня в одній або кількох сферах. Потрібно підкреслити, що вчитель використовуючи педагогічну технологію „виховання казкою”, особливу увагу приділяє розвитку творчого мислення, формування вмінь знаходити розв’язання в нестандартних ситуаціях, трансформувати набутий досвід з однієї сфери в іншу, стимулює здатність особистості до пізнання.

Т. Гризоглазова зауважує, що казка виконує внутрішню функцію: за допомогою інтонації, динаміки, темпу передає почуття, які стимулюють психологічні процеси сприйняття [18, с. 133]. Використовуючи казку як засіб виховання, вона розробила організаційну-методичну систему, що складається з трьох рівнів: емоційно-чуттєвого; емоційно-пізновального; емоційно-діяльнісного.

Зовсім іншої думки дотримується видатний психолог Л. Виготський. Він зазначає, по-перше, що психіки без поведінки не існує. І якщо через казку в психіку ми вводимо правильне уявлення про дійсність, то виховуємо в дитини погану поведінку. Тільки правда має стати основою виховання з самого дитинства. Фантастичний світ казки пригнічує дитину, залякує її „зміями”, „кощіями”, „лісовиками”. Казка не співвідноситься з дійсністю, у ній є те, чого ми не можемо побачити та відчути. На думку психолога, дитина залишається необізнаною з навколишнім світом, вона стає нездоровою, замкнутою, байдужою, перебуває у царстві фантастичної вигадки, тобто здійснюється виховання „сліпоглухонімого стосовно до навколишнього світу”. По-друге він вказує, що зміни у вихованні залежать від соціального оточення, де перебуває дитина з моменту народження, доводить нерівномірність біогенетичного закону, особливо його перехід з біології в психологію. На його думку, якщо певні психологічні умови й породжували повернення психіки дитини до вже пройдених етапів історії, то головне завдання виховання – не підтримувати, а підкорювати їх дійсності, а казку – взагалі забути. Л. Виготський визначає лише естетичну цінність казки. На користь казки психолог сформулював „закон емоційної реальності фантазії”.

С. Русова акцентувала увагу на тому, що в школі дають достатньо матеріалу для душі, для праці розуму, але мало енергії для почуттів. Тому, на її думку, деякі педагоги спрямовують мету навчання в інший бік, звертаючи увагу на вивчення художньої літератури, музики, образотворчого мистецтва, пояснюючи це тим, що саме мистецтво є джерелом виховання емпатії. Казка і дитина, за її словами, – це щось рідне, близьке, і „як би вчителі не намагалися вигнати казку з дитячої хати, вона все одно там пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму, а ті людські відносини по казках такі прості і зрозумілі, що дитина може щиро співчувати лихові й недолі, радіти перемозі й щастю казкових героїв. Й це викликає перше почуття симпатії – початок альтруїзму, перше свідоме враження правди й неправди, тої примітивної великої правди, яка залягає в глибокому лоні народної душі й виливається так просто в народних казках. Тут уперше прокидається дитяча увага до людей, співчуття до їх долі, зростає глибока сердечна любов до усього вбогого, до краси й до добра” [82, с. 203]. Казка збагачує життєвий досвід школярів, розвиває їхній естетичний смак, творчості здібності.

Моральність була і залишається однією з найважливіших проблем формування особистості, яку розглядали й розглядають багато педагогів, психологів, роздуми та практичні здобутки яких є принциповими положеннями становлення людини. (А. Макаренко „Книга для батьків”, В. Сухомлинськии „Серце віддаю дітям”, К. Ушинський „Рідне слово”, Т. Костюк „Навчально-виховний процес і педагогічний розвиток особистості”, І. Бех „Виховання особистості” та ін.). Народна казка, що увібрала в свою семантику народну мораль, є одним із найдієвіших факторів морального виховання дитини.

Моральне виховання – поступальний, багатогранний процес, що здійснюється на основі комплексного підходу і передбачає формування моральної свідомості учнів, моральних переконань, почуттів та морально-етичних норм поведінки. Тому завдання морального виховання полягає в утвердженні принципів загальнолюдської моралі, людської гідності, національної свідомості, патріотизму, порядності, злагоди між людьми, доброти, милосердя та інших чеснот, а також виховання духовної єдності поколінь, закріплення досвіду гуманних взаємин, формування морально-етичних знань, навичок свідомої культурної поведінки. На нашу думку, виховувати моральні якості молодшого школяра треба не лише на позитивних прикладах вчинків персонажів, учні повинні знати й розуміти погане, потворне, щоб вони могли розібратися, оцінити, порівняти вчинки літературних героїв.

У таблиці подано орієнтовно перелік моральних норм, над формуванням яких варто працювати під час вивчення казок.

 

Казкові твори Моральні норми
„Коза-дереза”   Порядність, щирість, люб'язність, чуйність, товариськість, повага до друзів.
„Цап та баран” Доброта, порядність, щирість у стосунках, дружелюбність, поступливість.  
„Лисичка та Журавель” Доброта, порядність, товариськість, щирість, гостинність.
„Телесик” Любов та повага до батьків, порядність, чуйність, сміливість, мужність.
„Кирило Кожум'яка” Повага до старших, доброта, чуйність, відвага, взаємодопомога, товариськість.
„Котигорошко” Шанобливе ставлення до матері, любов до землі, порядність, чуйність, хоробрість, мужність.
„Дідова дочка та бабина дочка”   Доброта, співчуття, щирість, щедрість, працьовитість, чуйність.
„Мудра дівчина”   Любов та повага до батьків, доброта, мудрість, щирість, чуйність, порядність.
„Названий батько”   Доброта, правдивість, чуйність, щедрість, щирість, повага до старших, порядність, співчуття.

 

Отже, казка, що так органічно увійшла в душу дитини, допомагає їй вчитися й удосконалюватися, переносити у сферу реалій вимріяне й таке бажані дива, коли долаються будь-які труднощі й страхи, негативні імпульси. Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому, творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті.

Казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості, краси. Діти дуже люблять казки, бо в них компенсується недостатність дій у реальному житті і стає можливою реалізація їх творчого потенціалу. Казка в початковій школі здатна виконувати не лише виховні, а й розвивальні та начальні завдання. За правильної організації процесу роботи над казкою учні зможуть істотно покращити мислення, увагу, пам’ять , мовленнєвий розвиток тощо.

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 2448. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия