Поняття та види заробітної платні

 

 

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної платні. Заробітна платня як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтере­совує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Оплата праці (заробітна платня) - грошове вираження вартості та ціни робочої сили, яка виступає в формі заробітку, виплаченого власником підприємства працівнику за виконану роботу.

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна платня – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [6]. Розмір заробітної платні залежить від складності та умов виконуваної роботи, профе­сійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господар­ської діяльності підприємства.

Як соціально-економічна категорія заробітна платня слугує основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засобом перерозподілу персоналу по галузях народного господарства.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна платня в ринковій економіці має виконувати такі функції:

– відтворювальну – як джерела відтворення робочої сили та засобу залучення людей до праці;

– стимулюючу – установлення залежності рівня заробітної платні від кількості, якості та результатів праці;

– регулюючу – як засіб розподілу та перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнк­тури;

– соціальну – забезпечення соціальної справедливості, однако­вої винагороди за однакову працю.

Заробітну платню з практичної точки зору можна охарактеризу­вати як плату, яка надається за використання праці, або як ціну за­траченої праці. Вона може набирати форм премій, гонорарів, місяч­них окладів тощо.

Основними видами заробітної платні є номінальна та реальна заробітна платня.

Номінальна є сумою коштів, отриманою працівником за свою працю. Реальна визначає кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей. Іншими словами, реальна заробітна платня – це купівельна спроможність номінальної заробітної платні. Звідси видно, що реальна заробітна платня залежить від номінальної та рівня цін на товари й послуги. Цю залежність мож­на виразити так:

, (2.92)

де I_рзп - індекс реальної заробітної платні, визначений за певний період;

I_нзп - індекс номінальної заробітної платні за цей же період;

I_ц - індекс цін, розрахований за певний період.

За своєю структурою заробітна платня неоднорідна, кожний її еле­мент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання та має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку та взаємозумовленості всіх її частин.

Заробітна платня робітників і службовців складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" основна заробітна платня – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановле­них норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обо­в'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для служ­бовців.

Додаткова заробітна платня – це винагорода за працю по­над установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особ­ливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії та компен­саційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'я­зані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами, чинного законодавства або які здійсню­ються понад установлені зазначеними актами норми.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання, а саме через установлення мінімального рівня заробітної платні, рівня оподатковування доходів працівників, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях тощо.

Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна платня, що є законодавчо встановленим розміром заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, годинну норму праці. До мінімальної заробітної платні не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.