Introduction to Philosophy 4 Children In Religious Education. Doug Paterson. April 2006.

 

При проведенні маніпуляцій, хірургічного втручання та ін. хворим з інфекційними захворюваннями або хворим, що перенесли інфекційні захворювання в минулому (вірусний гепатит, туберкульоз та ін.), необхідно перед проведенням передстерилізаційної очистки провести дезинфекцію інструментів, не виносячи їх із відділення.

Дезинфекцію можна провести одним із методів: паровим (насичена пара під тиском 110°С ±2 – 20 хв.), повітряним (сухе гаряче повітря 120°С ± 4 – 45 хв.), кип’ятінням, хімічним.

Кип’ятіння:

1. Дистильована вода з 2% пит. Соди 100°С – 15 хв. – при всих інфекціях крім анаеробної (газова гангрена, правець).

2. Дистильована вода з 2% питною содою 100°С – 90 хв. – при анаеробній інфекції.

3. Дистильована вода 100°С – 30 хв. – при всіх інфекціях крім анаероб.

Хімічний метод:

1. Хлорамін Б – 1% - при крапельних, гнійних, кишкових інфекціях –

повне занурення в р-н на 30 хв.

- 3% - при вірусному гепатиті – повне занурення в р-н

на 60 хв.

- 5% - при туберкульозі – повне занурення в р-н на 240 хв.

2. Перекис водню – 3% - при кишковій інфекції – повне занурення в

р-н на 80 хв.

- 3% - при туберкульозі - повне занурення в

р-н на 180 хв.

- 4% - при туберкульозі - повне занурення в

р-н на 90 хв.

Примітка: 1. Після проведення вакцинації вакциною БЦЖ, шприци та голки знезаражуються так як при туберкульозі.

2. Перед замочуванням в дез. р-ні інструменти промивають над посудиною (таз) струменем води, потім промивні води кип’ятять на протязі 30 хв. і зливають в каналізацію.

3. Дезинфекція не заміняє собою передстерилізаційну очистку.

 

Вступ

Актуальність теми. Суспільство європейських країн переживає постійні зміни, які чергуються з кризами. Громадяни не завжди готові до нововведень, свідомість не в силах адаптуватись без змін стратегії впливу в різних сферах життя людини. Звичайно, що найголовнішим є виведення нових методик, що допомогли б змінити освітній процес на користь демократичних реформ. Більшість філософських течій стояли на засадах толерантності та терпимості, роботи в напрямку доведення до ідеалу проблемних сфер діяльності людини. Поява нових методик застосування філософії в навчанні і в повсякденному житті звичайних людей, стала причиною руху назустріч змінам в Україні і в розвинутих країнах світу загалом. Зокрема, поширення «Філософії для дітей» за авторством Метью Ліпмана при Монтклер Стейт Коледж перевернуло уявлення педагогів і суспільства загалом щодо викладання філософії. Пройшовши етапи у своєму розвитку та становленні, ця методика наразі може застосовуватись у викладанні інших предметів. Зокрема її використання у модернізації викладанні предметів морально-духовного спрямування є прикладом пристосування навчального процесу до демократичних змін в суспільстві, мультикультуралізму та глобалізації. Ця тема постає актуальною і в Україні, адже викладання за новітніми методиками зараз знаходиться на процесі впровадження, ознайомлення та пристосування до національних особливостей, освітньої, культурної і релігійної політики в країні.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є новітні методики викладання, досвід їх впровадження в різних країнах світу та отримані результати.

Предмет дослідження. Впровадження новітніх методик викладання, зокрема «Філософії для дітей» М. Ліпмана в процес викладання предметів морально-духовного спрямування. Застосування досвіду європейських країн, Росії та США в педагогічному процесі навчальних закладів України. Досвід роботи експериментальної філософської та релігієзнавчої літньої школи та використання її результатів задля впровадження в навчальні заклади предметів морально-духовного спрямування, що будуть викладатись за допомогою новітніх методик.

Мета роботи –

Завдання дослідження. Реалізація поставленої мети передбачає постановку наступних дослідницьких завдань:

1. Дослідити феномен покоління-NEXT в епоху постмодернізму та роль філософії у його вихованні. Проаналізувати проблеми, що виникають у процесі формування особистості представників покоління-NEXT, виявити їх причини та шляхи можливого вирішення. Виявити завдання, які допоможе вирішити філософія.

2. Розкрити місце філософських дисциплін в сучасній освіті; висвітлити важливість і значення критичного мислення при отриманні якісної, конкурентоспроможної, сучасної освіти.

3. Проаналізувати новітні методики викладання, зокрема філософії і предметів морально-духовного спрямування та їх впровадження в педагогічний процес начальних закладів США та Європи.

4. Дослідити український досвід впровадження інноваційних методик викладання при вивченні філософсько-релігієзнавчих дисциплін (на прикладі матеріалів роботи першої Всеукраїнської літньої школи з теології, релігієзнавства та історії релігії).

5. Окреслити перспективи впровадження викладання таких предметів як християнська етика, естетика, теологія, релігієзнавство за допомогою новітніх методик викладання.

Методи дослідження. Теоретико-методологічна основа дослідження визначається завданням бакалаврської роботи. Спільними основами є методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, що будуть використані у дослідженні досвіду використання методик за кордоном. Для збору інформації щодо впровадження, та результатів використання новітніх методик викладання при читанні предметів морально-духовного спрямування в Україні використано методи контент-аналізу (при вивченні роботи учасників школи) та інтерв’ювання (інтерв’ю проводилися з викладачами-модераторами та учасниками школи).

В якості методологічної основи дослідження феномену покоління-NEXT та впровадження новітніх методик філософії в навчальному процесі, задля формування демократичних і толерантних особистостей, використовуються роботи Гуревича П. С. [1], Наріжного Ю. А [3].

Для детальнішого розгляду методики викладання «Філософії для дітей» М. Ліпмана використаємо матеріали з офіційного сайту при Монтклер Стейт Коледж та роботи Н. С. Юліної за цією тематикою.

Розділ II. Новітні методики викладання: розвиток, європейський досвід роботи з поколінням-NEXT.

2.1. Основні характеристики покоління епохи постмодернізму.

Ми живемо в епоху активних змін, основною характеристикою якої є оновлення ціннісних орієнтирів у підростаючого покоління. Класичні погляди на викладання гуманітарних наук, у тому числі і філософських доволі сильно видозмінились. Відповідно до науково-технічного прогресу та панування мультикультуралізму в умовах глобалізації відбувається активна еволюція поглядів на те, яким саме чином повинен проходити навчальний процес.

Аналізуючи ті технології, які почали впроваджуватись в освітньому просторі, можемо визначити, що вони є результатом зміни ціннісних і світоглядних орієнтирів. Неодмінним складником і наслідком глобалізації є соціальна мобільність населення, що зробила зустріч різних національностей, релігій та культур невідворотною. Відповідно, зіткнення світоглядних орієнтирів учнів, що приймають участь у навчальному процесі, створює нові труднощі і бар’єри в пошуку підходів і методик викладання гуманітарних дисциплін.

На думку деяких дослідників, зокрема Наріжного Ю. А. [4], сучасне покоління є заангажоване зайвою інформацією, яка постійно і безперервно надходить до кожного учасника комунікаційного простору. Відмова від попередніх авторитетів в усіх напрямках творчої і наукової діяльності призвела до фрагментарності в думках та роботах, що створюються. Хаос, відсутність системи та відмова від правил – ось основні орієнтири теперішнього покоління.

Автор [4] вважає, що та епоха, в якій ми зараз існуємо і творимо є перехідним етапом між «кінцем епохи Просвітництва» і «початком епохи Постмодернізму». Ми повинні зазначити основні характеристики, що домінують:

- Переосмислення ролі християнських цінностей та суперечливий і непередбачуваний розвиток процесів секуляризації;

- відмова від авторитетів та правил;

- зіткнення універсалізму, що є одним з головних ознак глобалізації, з загостренням етнічної ідентичності.

- орієнтація на особистісні та індивідуально визначені цінності;

- неконкурентноспроможність класичних освітніх систем. тотальний прагматизм, який захопив свідомість молодого покоління.

- Сучасна молодь ставить перед собою дещо інші завдання ніж її попередники. Нові методи в освіті та її реформа можуть стати одним з реальних засобів досягнення поставлених життєвих цілей

Коротко цей процес можна схарактеризувати такою тезою: «Світоглядний каркас цієї епохи попирається не тільки елітарними мислителями, як це було в першій половині ХХ століття, «як мертву собаку» (вислів Г. Гегеля) сцієнтизм і прогресизм сьогодні третують маси» [5]. Якщо звести до загального висновку сказане автором, то виявиться, що відсутність людей, що повинні стати молодому поколінню орієнтирами в освітньому просторі, ставить перед нами основне завдання: впровадження нових методик викладання шкільних, усім добре знайомих предметів, та навчання спеціалістів, що і стануть цими орієнтирами.

Покоління, що не в змозі відсіювати інформацію, залишаючи головне та орієнтуватись на неї, повинне навчатись цьому з школи. ЗМІ та інтернет – простір формують нові міфологічні уявлення про явища навколишньої дійсності та події, які є визначними у державотворчих процесах. Тобто, неможливість критичної оцінки подій веде до масовості та стадності в поглядах на світ, людину та її роль в ньому. Наріжний Ю. А. пише: «Все більше людей живуть, не помічаючи того, в жорстких рамках СВІПтальної реальності (символічної, вигаданої, імітаційної, показної, театралізованої)» [3]. Тобто, людина живе в ілюзорному світі, що створений за допомогою синтезу випадкових, хаотичних, несистематизованих знань, нав’язаних ЗМІ та піар-менеджерами, які є асами своєї справи.

Якщо оцінити ту особистість, яка є результатом такого впливу, то отримаємо людину, яка є піддатливою до зовнішніх впливів, управління та підкорення; вона занадто емоційна, егоцентрична та орієнтована на розваги; з прагматичним підходом до вирішення життєвих (духовних і матеріальних) проблем. Така зміна орієнтирів несе за собою життєву недалекоглядність, скептицизм і цинізм.

Ю. А. Наріжний дає особливу назву молодим людям цієї епохи – «покоління – Next». Нівелювання духовними цінностями у них веде до помилкових рішень, які часто стають фатальними не тільки в житті окремого індивіда, але й нації загалом. Той факт, що зараз наявний хиткий політичний і економічний стан сучасних європейських країн, веде до наслідків, що є руйнуючими для свідомості молодого покоління. Фатальна недовіра до державних інститутів. Це знижує шанси працівників освіти отримати підтримку у вигляді довіри до педагогів, що займаються вихованням нових громадян.

Відсутність довіри до педагога та небажання бачити у ньому приклад, веде до відсутності інтересу до навчання. Тотальна лінь та надія на щасливий випадок, величезна кількість джерел інформації та невміння ними користуватись несе за собою, як наслідок виховання непрофесійного майбутнього працівника та спеціаліста. Покоління-Next бажає вчити і займатись тільки тим, що подобається і приносить хороший заробіток. Дуже добре, коли ці два поняття об’єднуються. Такий першопочатковий настрій є хорошим стартом в кар’єру. Але. Для того, щоб займатись тим, до чого є тяга, потрібно навчатись, і не тільки тим предметам, які є основним напрямком твого профілю. Орієнтація тільки на роботу з тими предметами, з яких в майбутньому буде іспит є не бажаною. Корпус гуманітарних дисциплін, що направлені на формування свідомості та духовних цінностей, такі як філософія (людина і світ), етика (християнська етика), релігієзнавство (історія релігій) є необхідними, і з деяких пір обов’язковими до вивчення у середніх та вищих навчальних закладах. Вони закладають фундамент, який є наріжним каменем будь-якої дисципліни і світоглядних систем, на які буде зорієнтована молодь.

Частим недоліком педагога є відсутність оригінальності у викладанні свого предмету. Результатом постає незацікавленість учнів навчальним процесом, та несерйозність у виконанні поставлених викладачем завдань. «Ще в XVIII столітті І. Г. Песталоцці розвивав думку про те, що знання неможливо передати, можна тільки пробудити людину до розмислів та пізнання, тому, що учень – не посудина, ззовні наповнюється вологою пізнання, а вогнище думки, яке потрібно вміло розпалити»[7]. Методика викладання філософських дисциплін та її впровадження в навчальних закладах повинна стати головним орієнтиром сучасного освітнього процесу, адже саме на філософських засадах повинен діяти кожний педагог, якщо хоче отримати позитивні результати.

Для профанного світу європейський університет, як цілісна структура, поставав нагромадженням наук навколо центру – філософських дисциплін. «Це вже зараз ми маємо «класичні» університети без філософських факультетів. Хоча філософія тепер дещо інше, ніж в ту далеку епоху, що призивала до життя університети, але вона була дечим більшим, ніж одна із наук»[8]. Тобто, відмежувавшись від філософії, інші науки стали розвиватись самостійно і досить успішно. Такий розвиток призвів до стрімкого науково-технічного прогресу. Але без фундаторських філософських попереджувальних розмислів і передбачень розвитку подій, він став некерованим. Тепер, саме, філософські знання потрібно використовувати для врегулювання тих процесів, що стали неминучими в сучасному суспільстві. Але класичні філософські системи будуть безсилими. В такому випадку повинні бути запропоновані нові підходи і форми подачі застарілих, але дуже актуальних в новому переосмисленні, філософських тем.

«Традиційно вважалось, що фундаментальні і прикладні науки – це різні типи дослідницької діяльності» [2]. Ця теза, що була запропонована в контексті потрібності зв’язку новітніх технологій і фундаментальних наук, є актуальною і для встановлення взаємозв’язків філософських дисциплін з новітніми технічними засобами, та використання їх в навчальному процесі.

Філософія, як прикладна дисципліна не тільки може, але й повинна працювати на користь суспільству і підростаючому поколінню. Покоління – Next є продуктом своєї епохи. Баланс економічного, політичного і культурного простору в державі, яка називає себе демократичною, повинен надавати навчальний ґрунт для формування майбутнього громадянина держави. Гуревич П. С. пише: «З прогресом цивілізації, відбувається наростаючий діалектичний рух від всеохоплюючого домінування економіки до встановлення в суспільстві більш збалансованого, гармонічного співвідношення економіки і культури, економіки і моралі» [2].

Спрямування мислення на вирішення складних суспільних проблем повинно відбуватись в форматі прививання звички критично переосмислювати ту інформацію, що оточує нас в комунікативному просторі. Демократія вважається територією ризику для молодого покоління, адже, як стверджував М. Фуко, «в демократичному суспільстві кожен може жити за порогом освоєній ним моральності» [4]. Фрагментація демократичного суспільства є пагубною для незрілої свідомості. Актуалізація нових релігійних течій та психологічних практик вважаються загрозливими. Деякі науковці, що дотримуються традиційних уявлень «доби Просвітництва», такі як Наріжний Ю. А., вважають, що з такими темпами розвитку технологій впливу на свідомість, скоро потрібно буде вводити щось подібне до клятви Гіппократа для недолугих психотерапевтів. Адже за те, що роблять з нашою свідомістю потрібно нести відповідальність.

При вивченні тих ознак, які набуло покоління – Next, було б справедливим визначити роль демократичних змін в державах Європи, які спровокували молодь до пристосування, задля життя в оновленому суспільстві. Світовий досвід показує, що демократія не вирішує ніяких економічних, політичних, соціальних та освітніх проблем. Вона створює тимчасові варіанти зручного пристосування до проблем, що були накопичені впродовж століть. Це може вважатись як недоліком, так і перевагою. Зокрема, швидкість змін інформаційного простору та технологій призводить до прийняття в державних складних ситуаціях саме тимчасових рішень, що задовольняють потреби суспільства лише на короткий відрізок часу.

Розвиток демократії є нерівномірним, і якщо цей потік змін зображати графічно, то він виявиться, що він схожий на «хвилі». За дослідженнями вчених, перша хвиля ознаменувала свій прихід в США на початку XIX століття і досягнула свого піку в Європі, в результаті чого виникло 30 незалежних демократичних держав. «Друга хвиля» була результатом переформатування європейської політичної карти внаслідок Другої світової війни. Вона закінчилась в 60-х роках, і встановила розділ 12-ти демократичних країн. «Третя хвиля» розпочалась в 70-х роках, і знову 6 країн залишили табір демократичних країн [13]. Ця хвиля була тісно пов’язана з релігійною ситуацією в цих країн. Зокрема підвищення рівня демократії та її поширення активніше відбувалось саме в католицьких країнах, трохи менше в протестантських. При чому відрізок часу, за який відбувалася чергова хвиля, скорочувався на більшу кількість років. Сьогодні важливі демократичні зміни відбуваються щороку, а то й частіше, адже глобалізація прискорюється, і зв’язки між державами поглиблюються.

«Freedom House» за методикою Р. Гастила визначив рівень свободи у країнах світу (рівень свободи розраховується на основі двох параметрів – списку політичних прав і списку громадянських свобод), сьогодні тільки 25% населення світу живе в «вільних» суспільствах»[14]. Автор наголошує на цьому факті недарма, адже в таких важких, в деяких випадках репресивних умовах, формується свідомість громадян, майбутньої творчої і політичної еліти. Після усунення тоталітарних режимів, відбулося встановлення індивідуалістського настрою в масах. Невизнання авторитарних лідерів та орієнтація на егоцентричні цінності є очікуваною реакцією та падіння із крайнощів в крайнощі. Для побудови відповідного плану дій, що зміг би стабілізувати психологічний та морально-етичний стан населення, потрібні час та талановиті політики-стратеги.

Україна, як частина європейського простору, що намагається рівнятись на продемократичні орієнтири, також має проблеми з утыленням демократичних ыдеалыв у життя. Вирішувати такі питання потрібно відповідно до нашого рівня розвитку, як країни вільної і незалежної. Думка Наріжного Ю.А., що: «Україна наразі переживає соціально-політичну і духовну трансформацію, що схожа з тією, коли в античній Греції виникала нова правова реальність (VI – V ст. до н.е.)»[6] є безумовно доречною. Неможливо не звернути увагу на той довгий шлях, що пройшли інші європейські держави в творенні демократичних принципів, адже Україна щодо них є молодою.

Народження нового типу суспільства відбувається повільно. 17 років ми можемо спостерігати реформації, що притаманні посттоталітарному перетворенню.

Рішення, які вимагає від нас сучасний стан усіх сфер держави, полягає в першу чергу, в реформуванні освітнього простору. Зокрема, той факт, що сформувалась на початку XXI століття нова модель громадянської освіти, є вирішальним для тих змін, що повинні відбутись. «В кінці XX ст.. виникла нова педагогіка – педагогіка постмодернізму, яку ще називають «критичною педагогікою» [6]. Ця теза повертає нас до думки, що тільки реформація в сфері освіти може дійсно справити вагомий вплив на майбутнє нашої держави та громадян, що хочуть бачити найвищою цінністю своєї держави права і свободи людини.

Представники такого нового типу педагогіки дійсно можуть щось змінити в традиційному устрої навчального процесу. Їхня ціль – зміна або відмова від попередніх методик викладання. Введення чогось нового, що допомогло б адаптуватись поколінню – Next та його наступникам до змін, що є неминучими, надзвичайно швидкими, і частіше за все фатальними для непідготовлених умів. Ці педагоги вважають загрозливим надзвичайний тотальний вплив технократичних засобів навчання і відсутність аналізу і роботи над помилками у них самих. Адже, кажучи простіше, результати праці педагогів стають все менш помітними, і далекими від очікувань суспільства, які традиційно є відносно високими.

Отже, основними напрямками в нових розробках педагогічних методик потрібно виділити в першу чергу новий тип мислення, а саме – критичне, підґрунтя для якого в філософії підготував К. Попер. «Етичний розум» і комунікативна компетентність (К.О.Апель, Ю.Хабермас)» [6] повинні стати невід’ємним атрибутом громадянської свідомості. А такі напрями у викладанні як «Філософія для дітей» М. Ліпмана, А. Фрезе та НФ-філософія М. Роулендса повнні стати основою освітнього процесу, починаючи з шкільного, а ще краще з дошкільного віку.

 

 

2.2. Новітні методики викладання філософії. Досвід впровадження в європейських країнах.

Дивлячись на те, як філософська наука розвивається в інтелектуальних і далекоглядних державах Європи, то можна відмітити тенденцію до виходу її виходу за межі університетських стін. Тобто, ті кордони, що відділяли складну і, на перший погляд, незрозумілу науку почали поступово відходити на задній план.

Філософія стала у нагоді, як прекрасний інструмент у формуванні думаючого і критично оцінюючого дійсність громадянина, що має етичні засади поведінки та естетичні смаки у поглядах на прекрасне. Способи прививання таких корисних і потрібних у демократичному суспільстві знань відбувається за допомогою різних методів.

Один із них має назву культурно-інформаційний. Він в собі несе необхідність накопичення у дитини знань та думок різних філософів. Але такий спосіб застосування філософських знань є недоцільним, адже в результаті не кількість отриманих знань, а вміння ними користуватись веде до якісних змін.

Наріжний Ю. А. наводить ще один метод: «… метод – проблемно-діяльнісний, або «активний» дає можливість долучитись не просто до знання, але до рішення світоглядних проблем, до істинного філософування»[3]. Такий метод є більш практичним, адже дозволяє студенту опинитись на місці опонента або захисника того чи іншого мислителя. В міжконфесійних відносинах, зокрема в навчальному процесі, це відіграє особливо важливу роль. Суперечності в уявленнях та віруваннях різних країн і народів може призвести до конфліктних ситуацій. Тому релігійна толерантність, яка є однією з цілей такої методології є важливим фактором у їх попередженні або вирішенні. Головна або домінуюча думка не надається педагогом одразу. Її потрібно спочатку знайти, проаналізувати, а лише після цього висловити свої особисті враження щодо почутого або прочитаного. Педагог в цьому випадку виконує доволі цікаву функцію. Щось на кшталт сталкера, що проводить до істини такими шляхами, про які студент, можливо, і не повинен здогадуватись. Але після того, як людина проходить цією стежкою не одна, з провідником, що показує тобі труднощі, і варіанти виходу з проблемних ситуацій в філософському дискурсі, наступна тема дається легше. Випрацьовується схема проходження логічного ряду завдань і виведення бажаного результату – тематичної проблеми.

Етичний метод випрацьовування навичок філософування має трошки інші засоби впливу на свідомість студента. В цьому випадку педагог повинен діяти способом наочного застосування шедеврів світового кіно, мистецтва, поезії чи літератури. В розкритті філософського змісту таких творів і полягає завдання викладача. Пошук філософії в очевидних, на перший погляд, речах.

Аналіз парадоксальних явищ можна виділити окремим методом, що має свої особливості і переваги. До них належить пошук так-званих «філософських дитячих питань», що складаються в багаж знань.

Ці всі методи є прекрасним зародком, який може розкритись тільки в поєднанні їх найкращих проявів в новому методологічному застосуванні. Складення програми викладання філософії на основі цих методів – основне завдання мислячої частини населення прогресивних країн світу.

Перша і найактивніша країна, що стала світилом в впровадженні і викладанні філософії не тільки на академічних лавах, але й поза межами університетів Франція. Наріжний Ю. А., в свою чергу зазначає, що зараз у Франції відбувається цілий філософський бум: «Його найпомітніші складові – розповсюдження філософії і філософів в медіа-сфері (радіо, журнали, сцени театрів), вихід філософії за кордони університетських стін, величезні тиражі філософської літератури і, одночасно, критика з сторони «пуристів»[4]. Автор визначає таке поширення філософських знань не перекручуванням і простою популяризацією, а потребою і зацікавленістю самого суспільства в таких методиках навчання.

Ж.-П. Сартр і М. Фуко розширили сферу філософії до межі, що змусила філософське знання перетнути кордони політики. «Філософська хвороба», яка стала епідемією на території Франції і захопила суспільство цієї країни повністю, розпочалася з виходу філософського роману «Світ Софії» Ю. Гордера, що вийшов у друк 1995 року, і відразу ставши світовим бестселером. Ця книжка захопила уми простих пересічних людей, які познайомились з основами історії філософії в ігровій формі, подорожуючи з головною героїнею цього роману і відкриваючи для себе нові грані древньої мудрості.

Коли відбувається активне проникнення філософії в людське повсякдення, відділяюча грань, що глибоко розділяла мудрість і життя поступово розчиняється. Доступним стає те, за чим доводилося йти до психологів, а саме – об’єктивна оцінка складних ситуацій та критичне осмислення варіантів виходу з них. Якщо психологія ставить питання таким чином: «як вирішити проблему?», то філософія занурюється до причини її появи та визначає з історичного досвіду філософські системи, що пояснюють структуру самого формування ситуації, та процеси, що стали каталізаторами у загостренні. Подивитись на ситуацію з іншого боку, розширити світогляд – ось рішення, з точки зору філософії. Часто при зміні світогляду чи його розширення більшість проблем перестають виступати для нас в статусі «проблеми».

Дуже яскравим прикладом того, що суспільство зацікавлене в філософії є показник попиту на філософську літературу. Розширення старих та поява нових літературних ринків є справедливим наслідком такого зацікавлення. «Елементом філософського книжкового ринку є всі можливі серії «філософії для дітей» чи «філософії для чайників»: «Філософські підвечірки», «Філо-діти», «Філо-Байки» і т. ін..» [4]. Наріжний Ю. А. зазначає, що ця популяризація зачепила всі верстви населення, і, що захоплює той факт, що цією літературою цікавляться люди незалежно від віку і статусу.

В США методологія викладання філософії за новітніми розробками почала своє формування і розвиток в Інституті по розвитку «Філософії для дітей» при Монтклер Стейт Коледж. Створена група, з професором Метью Ліпманом на чолі, почала роботу з розробки спецкурсу, щодо викладання філософії для дітей дошкільного і шкільного віку, задля вироблення у них навичок критичного, креативного та піклуючого мислення, формування розуміння свого громадянського статусу та розвиток демократичних відносин між ними.

Норвегія стала тією країною, в якій автор Юстен Гордер втілив ідею провести тернистими і цікавими шляхами філософії дівчинку, яка в ігровій формі засвоювала складний матеріал. Книга схожа за своїм сюжетом з «Алісою в задзеркаллі». Таким чином був створений новий жанр – пригодницький роман з історії філософії. Наріжний Ю. А. зазначає: «Нарис історії філософії Ю. Гордера заслуговує самої високої оцінки і може бути рекомендований не тільки для читання супер-просунутим школярам, але і в якості посібника для студентів і викладачів ВУЗів» [4]. Автор аргументує цю думку тим, що проблема пояснення складних філософських істин, полягає в першу чергу у відсутності текстів. Філософські першоджерела є занадто складними для сприйняття непідготовленому читачеві. Тому, розклавши «Світ Софії» на глави, є можливість включення цих окремих частин, як першоджерел, які потрібно проаналізувати, ставши співучасником подорожі у філософський світ знань.

В Ізраїлі почали втілювати в життя декілька проектів, які повинні реформувати бачення на освіту і на викладання філософії загалом. На чолі цих програм законне місце посідає «Філософія для дітей». Книги, що входять до цього курсу перекладені з французької мови. Їх автор – Оскар Боніф’є. Основною ідеєю книг є ведення діалогу у вигляді «питання в питанні» в формі сократівських діалогів.

Кожна книга несе с собі одну конкретну тему, наприклад: «Що таке життя?», чи «Що таке емоції?». Ці книги стали актуальними, та отримали високу оцінку від діячів культури і просвітництва. Переклад на 17 мов світу та всесвітнє визнання приніс автору цей цикл. Адаптації чи перекладу на російську і російську мову ще й досі не має, але в перспективі ми повинні розвивати цю програму і у вітчизняній інноваційній педагогіці.

Німеччина також не відстає від світових реформ і новинок в сфері філософії. Тут існують фонди, які мають на меті підтримувати розробки і підготовку навчальних посібників і програм, проведення різного роду дискусій на філософські теми. Після Другої світової війни, Німеччина пережила низку змін в усіх державних сферах, особливо в освітній і культурній. Виступи впливових культурних і мистецьких діячів, представників політичної верхівки закликали до етичних змін в настроях суспільства, виховання толерантності, людинолюбства і гуманних настроїв в суспільстві. В філософській етиці науковці знайшли ті важелі, які допомагають сформувати новий тип мислення в масах, та реабілітувати зганьблену національну свідомість. «Так, в 1999 році в Мюнхені при підтримці фонду Ганса Зайделя для семінарів з етики був випущений спеціальний посібник «Етика», який дає можливість всім зацікавленим особам швидко отримати стартові знання, а також підготуватися до більш глибокого вивчення предмету» [4], – зазначає Наріжний Ю. А.. Він стверджує, що завдяки таким можливостям, що стали доступними простим громадянам, рівень свідомості нації загалом став змінюватись.

Росія, як країна, яка теж намагається встановити для філософії статус загальнодоступної дисципліни, веде політику впровадження в трьох напрямах. Зокрема психологи намагаються ввести в школі спеціальну дисципліну, яка б допомогла б у формуванні критичного мислення та «релевантної інформативності (життєвої компетентності)» [4]. Як відомо, в США та європейських країнах введення психології для вивчення в 1-11 класах в середній школі не отримала підтримки ні збоку викладачів, ні з боку батьків. Нажаль, навіть введення «Соціальних основ життя» в російських школах також поки залишається безрезультатним заняттям. Перспективи розвитку філософії в школах все ж є. Адже другий напрям введення в освітній процес нових педагогічних розробок є форма впровадження «Філософії для дітей» М. Ліпмана, розробленої при Монтклер Стейт Коледж. Такий план розвитку отримав підтримку в Міністерстві освіти Російської Федерації, Психологічному Інституті Російської Академії Освіти, Московському міському психолого-педагогічному інституті. Ці державні утворення сприяють впровадженню новітньої методологічної програми М. Ліпмана «Філософія для дітей» в середній школі.

Третій варіант є більш радикальним і принциповим. Це намагання Руської Православної Церкви ввести в освітній процес в середній школі «Основи православної культури». Це не найкращий варіант, адже намагання таким чином внести зміни викликали широкий резонанс, скандали [2], розголос в пресі та міжконфесійні конфлікти.

В Україні введення подібних курсів поки, що не є популяризовані, хоча є не обовязковими. До прикладу, з близько п’яти з половиною сотень київських шкіл [21] предмети духовно-морального спрямування читаються менш ніж в кожній п’ятій, причому в значній кількості шкіл ці дисципліни присутні у формі гуртка [12]. Наріжний Ю. А. говорить про це так: «… філософія по встановленій радянській традиції все ще виконує ідеологічну функцію: вона утримується в «гетто університетів», чи в «вежах із слонової кістки», до яких причетні тільки високочолі, зарозумілі інтелектуали» [4]. Ця замкнутість веде до незадіяності тих необхідних факторів впливу на свідомість молодого покоління, які повинні покласти початок змін, що ведуть до формування здорового демократичного суспільства.

«Філософія для дітей» повинна стати рятівною методикою, що зможе себе реалізувати і вилікувати посттоталітарну свідомість від залишків радянської ізольованості і замкнутості.

 

 

2.3. «Філософія для дітей» як основний напрям розвитку викладання філософії в Україні. Багатовимірне мислення.

Загальні основи курсу «Філософії для дітей» були закладені в 60-тих роках американським професором Метью Ліпманом. Він поставив для себе певне завдання, а саме – застосування філософії, як основного важеля впливу на дитячу свідомість, щоб вона не загубила своєї зацікавленості в міру дорослішання.

«Чому небо блакитне?», «Звідки взялися люди?», «Де взялась бабуся?», «Де був я, коли бабуся була молодою?»… Такі питання народжуються в головах підростаючого покоління з самого маленького дошкільного віку. У дорослих частіше за все не вистачає терпіння для пояснення таких простих, на перший погляд, питань. Але, якщо замислитись, простими словами пояснити такі складні речі є доволі складним завданням. Саме в філософії професор М. Ліпман побачив той рятівний ключик, який дозволив би не гасити дитячу цікавість.

Підростаючи, діти перестають задавати такі питання, намагаючись не набридати дорослим, або соромлячись признатись, що вони чогось не знають. Згодом, так відбувається постійне і безперервне накопичення знань. Заучування величезної кількості різнопланових предметів не залишають дітям вибору, крім того щоб лише займатись механічною роботою для засвоєння інформації.

З активним розвитком інформаційних технологій та постійним збільшенням потоку нових вражень від комунікацій, діти не можуть пристосуватись до нудної і застарілої шкільної програми. М. Ліпман ставить за завдання використати філософську спадщину, як засіб зробити шкільну освіту зв’язнішою, та безперечно цікавішою для сприйняття. Юліна Н.С., зокрема, зазначає: «Відповіддю на всі питання стала робота по створенню програми «Філософія для дітей», розрахована на весь період перебування дитини в школі, тобто систематичне навчання з 1 по 11 клас» [9]. Робота над цією програмою об’єднала цілий колектив вчених: Е. Шарпа, Ф. Осканяна, Р. Ріда, М. Прітчарда, Г. Метьюса і інших. Організація інституту філософії для дітей стала причиною зацікавленості такою програмою і інших науковців. Наразі до розробок залучаються все більше і більше вчених.

Юліна Н. С. [9]. коротко розповідає про смисл і завдання програми. Вона наводить певні положення, що характеризують її, зокрема це:

· навчання філософуванню, а не інформації про філософію;

· проблематична подача філософського знання;

· перетворення класу в групу дослідників та організація уроку за принципом сократичного діалогу;

· надання дітям замість навчальних посібників філософськи навантажених повістей.

Основною превагою, на думку М. Ліпмана, яка присутня в цій програмі вважається надання за допомогою філософського навчання їх вмінь та навичок, які формують новий тип мислення. Шкільна освіта займається лише обмеженим наданням інформації, що накопичується в головах дітей, не особливо осмислюючись.

М. Ліпман зазначає, що надзвичайно важливим фактором розвитку та досліджень в сучасній освіті є роль емоцій. Він вважає, що не використати фактор захоплення предметом, чи радість від спільного або індивідуального відкриття особливого і нового знання потрібно збуджувати та постійно підтримувати, для формування інтересу дослідника в дитині.