Українське телебачення як засіб маніпулювання соціальною проблематикою

Телебачення є способом відображенням проблем суспільства, і разом з тим, засобом впливу на їх сприйняття. Саме від того, як ЗМІ подадуть інформацію, що висвітлять в першу чергу, а про що промовчать, залежить формування суспільної думки.

Слово «соціальний» стало одним з ключових елементів сучасного публічного дискурсу. Заявивши соціальні пріоритети, реалізовані в конкретних діях, керівництво країни зробило їх постійною складовою «порядку денного» у ЗМІ, і соціальна проблематика вийшла на передній план політичних новин. Демографія, охорона здоров'я, житло, проблеми соціально уразливих груп тощо складають сьогодні значну частину телевізійного контенту, заповнюють як його новинну та аналітичну, так і розважальну частину, формуючи при цьому досить строкатий і суперечливий інформаційний фон, з'єднуючи піар соціальної політики, журналістські розслідування, скандали і світські розмови, мозаїку новин, рекламу.

На сьогоднішній день у всьому ефірі українського телебачення присутня соціальна проблематика. Повсюди – й у випуску новин, і в «Вечірньому кварталі», – можна побачити, умовно кажучи, жінку похилого віку, яка виходить на сцену і починає голосити про тяжку долю та низьку пенсію. Звісно, у кожному жанрі своя специфіка, свій ракурс, з якого висвітлюється соціальна проблематика, і не завжди це відбувається цілеспрямовано, часто є наслідком впливу загального настрою в країні. Але важливим і показовим є те, що в Україні соціальні питання є дуже гострими і мають своє, суто національне забарвлення.

Після розпаду СРСР в Україні середній клас, той самий, що має бути основною стабілізуючою силою в країні, лишився всього. Це перевернуло питання соціальної проблематики, зробивши найбільш незабезпеченими саме цих людей. Якраз у цей час створюються одноденні компанії, фінансові піраміди тощо, а їх реклама жваво транслюється на телебаченні кожного дня. У роликах людям обіцяли великий прибуток, нові черевики, будинок в Парижі, а згодом залишали їх без жодної копійки. Історія МММ давно стала класичною формулою фінансової піраміди, але слід звернути увагу, що свою частку в реалізації задуму та поширенні інформації зіграло саме телебачення, своєчасно та вміло зігравши на соціальних проблемах. Проте, коли махінація розкрилась, телебачення одразу звернулося до матеріалів журналістських розслідувань, де шукали причину та наслідки такої діяльності.

У ХХІ ст. ситуація в Україні не змінилася. Зараз існує інша проблема, про яку телеканали говорять дуже неохоче або під ретельно розписаний сценарій. Фактичну владу в країні мають олігархи, які володіють медіа-холдингами та корпораціями, чиї статки перевищують статок багатьох європейських міліонерів. Разом із тим, за даними ООН в Україні 80% людей, що живуть на межі з бідністю. Смертність знову перевищує народжуваність, падає тривалість життя, Україна вийшла у світові лідери з захворюваності на туберкульоз, який називають хворобою бідних. Безпритульних дітей більше, ніж було після Другої світової війни.

Ці питання висвітлюються на телебаченні соціальною рекламою. Але висвітлення соціальних проблем, що стосуються пересічного громадянина, залишається на рівні фонового шуму. Українське телебачення віртуозно замовчує гострі питання, які не влаштовують замовників медіа-продукту. В результаті з телебаченням відбувається так звана «шустеризація», коли нібито аналітичні програми, де розглядаються важливі політичні, економічні та соціальні питання, насправді слугують не для інформування суспільства, а для політичного піару і розважання публіки, не містять ніякої соціально корисної інформації.

Ще одне суто українське питання, що стало не тільки політичним, а й соціальним, – проблема «протистояння» Сходу та Заходу України. Етнічні особливості при цьому є не просто питанням збереження української культури, а засобом маніпулювання та агітації. На телебаченні ми бачимо програми, де завжди роблять опонентами західного та східного діячів. Отримуване шоу дозволяє відволікати увагу глядачів від більш серйозних повідомлень.