Анатолій Кирилович

(р. н. 1954)

Державний і громадський діяч, прем’єр-міністр України (від 29 травня 2001 р. до 21 листопада 2002 р.)

Народився 4 серпня 1954 р. в с. Братушани (Молдова) в сім’ї робітника. У 1978 р. закінчив Ленінградський кораблебудівний інститут і здобув спеціальність інженера-суднобудівника. Працював майстром на заводах Ленінграда і Таллінна.

Від травня 1981 р. – на Миколаївському суднобудівному заводі “Океан”: майстер, старший майстер, начальник виробничого відділення.

У 1990 р. обраний народним депутатом України. Від березня 1992 р. до липня 1994 р. – представник Президента України в Миколаївській області. Від червня 1994 р. до липня 1995 р. – голова Миколаївської обласної ради.

Від липня 1995 р. – віце-прем’єр-міністр з питань промислової політики. Після реорганізації уряду у вересні 1996 р. працював радником Президента України з питань промислової політики. Від вересня 1996 р. – президент Українського союзу промисловців та підприємців.

У березні 1998 р. обраний народним депутатом Верховної Ради чотирнадцятого (третього) скликання і очолив комітет з питань промислової політики. Від серпня 1999 р. до січня 2000 р. – перший віце-прем’єр-міністр України. Від 2000 – р. голова Партії промисловців і підприємців України.

29 травня 2001 р. А. Кінах призначений прем’єр-міністром України. Звільнений з посади в листопаді 2002 р.

2002 р. обраний народним депутатом України 4 скликання від блоку “За єдину Україну”.

2004 – кандидат на пост президента України. У першому турі посів 6 місце. У другому турі підтримав Віктора Ющенка. Один з лідерів Помаранчевої революції.

4 лютого 2005 р. призначений на пост першого віце-прем'єр-міністра України.

7 верес. 2005 – секретар Ради нац. безпеки і оборони України. У берез. 2006 обраний нар. депутатом ВР 5-го скликання за списком передвиборчого блоку “Наша Україна”. 21 березня 2007 р. Анатолія Кінаха призначено міністром економіки України в уряді В.Януковича.

10 жовтня 2008 р. вступив в Партію регіонів.

Нагороджений орденом Ярослава Мудрого 5-го ст. Академік Академії економічної кібернетики України, президент Українського союзу промисловців і підприємців, голова ради МКПП.

Ковпак

Сидір Артемович

(1887 – 1967)

Український радянський військовий та державний діяч, Генерал-майор Радянської армії, двічі Герой Радянського союзу. Один з організаторів партизанського руху в Україні.

Народився 25 травня (7 червня за н. ст.) 1887 р. у селі Котельва (нині смт, Котелевський район, Полтавська область) на Полтавщині у багатодітній сім'ї, що налічувала одинадцять душ. За даними біографів, родина Ковпака мала циганське коріння.

1914 р. його мобілізували до Російської армії. На Першій Світовій війні відзначився у боях на фронті, став професійним диверсантом, відзначений бойовими нагородами Російської імперії: два Георгіївських хрести і дві Георгіївські медалі.

Після Жовтневої Революції 1917 – на різних фронтах, зокрема у складі 25-ї Чапаєвської дивізії Червоної Армії, яка брала участь у боях проти білогвардійців під містом Гур'єв на Каспії та проти військ російського генерала Петра Миколайовича Врангеля на Перекопі у Криму. У роки громадянської війни очолив у с. Котельва партизанський загін, який боровся проти австро-німецьких окупантів та денікінців, воював на Східному фронті.

З 1937 р. – голова Путивльського міськвиконкому Сумської обл. Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941. Командир Путивльського партизанського відділу, потім – з’єднання партизанських відділів Сумської області. 1942 р. отримав звання Героя Радянського Союзу з наданням ордена Леніна та медалі “Золотая Звезда” (№ 708). 1943 р. – воєнне звання “генерал-майор”. Друга медаль – 1944 р.

За 26 місяців війни з’єднання пройшло з боями по тилах противника понад 10 тисяч км через територію 18 областей України, Білорусії й Росії. Ці рейди відіграли велику роль у розгортанні руху опору проти німецьких окупантів. 3 січня 1944 р. Сумське партизанське з’єднання було перейменовано на 1-шу Українську партизанську дивізію імені С. Ковпака, а самого С. Ковпака призначено членом Верховного суду Української РСР.

З 1947 р. він – заступник Голови Президії, з 1967 р. – член Президії Верховної Ради Української РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2–7-го скликань.

Нагороджений 4 орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями, іноземними орденами. Автор книги спогадів “Від Путивля до Карпат”.

Помер 11 грудня 1967 року. Похований у Києві.

 

Коновалець Євген

(1891-1938)

Український політичний діяч, полковник Української галицької армії (УГА), голова проводу ОУН (1929 – 1938 рр.). Представляв студентство в ЦК Української національно-демократичної партії. У 1917 році – один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу січових стрільців. Влітку 1921 р. керував Українською військовою організацією (УВО) у Львові. З грудня 1922 р. – в еміграції, ініціатор створення українських організацій соборного характеру у Франції, Німеччині, Австрії. За ініціативи Євгена Коновальця в листопаді 1927 р. на нараді УВО було вирішено створити єдину революційну українську партію – Організацію українських націоналістів. 28.І.1929 – 03.ІІ.1929 рр. на І конференції українських націоналістів було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якого було обрано Євгена Коновальця. Вбитий агентом радянських спецслужб в Роттердамі.

 

Корнієць