Василь Васильович

(р.н. 1937)

Державний і громадський діяч,керував урядом України: від 2 до 30 липня 1997 р. Генерал внутрішньої служби України (з 1997 р.). Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці (в Словенії – за сумісництвом) (02.12.2002-15.07.03 рр.).

Народився в с. Ромочевиця Мукачівського району Закарпатської області в селянській родині. Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1960 р.). Працював у комсомольських і компартійних органах (Львів, Москва, Київ, 1958–78 рр.). У 1978 р. призначений заступником, а в 1982 р. – першим заступником міністра внутрішніх справ України. На цій посаді працював до лютого 1991 р. Від березня 1990 р. – народний депутат України.

29 січня 1992 р. обраний першим заступником голови ВР України. У липні 1995 р. увійшов до складу Кабінету міністрів України як віце-прем’єр-міністр з питань державної безпеки та надзвичайних ситуацій. 18 червня 1996 р. призначений першим віце-прем’єр-міністром України. Від 14 лютого 1997 р. – голова Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України. Голова Державної комісій з підготовки та проведення конкурсів на кращий ескіз великого Державного Герба України та кращий текст Державного Гімну України (1996-97 рр.).

Указом Президента України від 2 липня 1997 р. призначений виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України. 30 липня 1997 р. звільнений з посади в.о. прем'єр-міністра України й призначений директором Національного бюро розслідувань України.

22.03.1999-30.11.2002 – міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Член Урядового комітету з реформування аграрного сектору та з питань екології і надзвичайних ситуацій з 17.02.2000 р., член Ради національної безпеки і оборони України з 08.1997 р., Представник України в постійних органах Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних і техногенних катастроф з 08.1999 р. по 11.2003 р.

Почесний професор Національної академії внутрішніх справ з 1997 р. Заслужений працівник МВС з 1990 р. Заслужений прикордонник України з 1997 р.

Нагороджений орденами: Трудового Червоного Прапора (1977 р.), Знак Пошани (1971 р.), “За особисту мужність” (1991 р.), князя Ярослава Мудрого V ст. (2000 р.) та ІV ст. (2002 р.), 12-ма медалями, почесними грамотами Президії ВР УРСР (1987 р.), КМ України (1998 р.), Почесною відзнакою Президента України (орден “За заслуги” III ст.) (08.1996 р.), іменною вогнепальною зброєю (1996 р.), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого 2008 року “За цикл наукових праць та проектів з питань інформатизації законотворчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності”.

Єфремов

Сергій Олександрович

(1876-1937)

Український учений, державний і громадський діяч, академік Української академії наук (з 1919 р.), дійсний член наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. Народився в селі Пальчику на Черкащині. Закінчив Київський університет. У 1905-1907 роках перебував в Українській радикальній партії, згодом став одним з ініціаторів створення “Товариства українських поступовців” (ТУП). У червні 1917 року після реорганізації ТУП в Українську партію соціалістів-федералістів став її головою. Одночасно в Центральній Раді виконував обов’язки секретаря з національних справ. Після жовтня 1917 року повернувся до наукової діяльності. Автор фундаментальної праці “Історія українського письменства”, монографій про творчість І.Франка, Марко Вовчок, Тараса Шевченка. Брав участь у створенні Всеукраїнської академії наук. Заарештований 1930 року за сфабрикованим радянською владою звинуваченням. Отримав вищу міру покарання, яку замінили каторгою. Загинув, очевидно, у 1937 році.

Єхануров