Євге́нія Богда́нівна
(1879 – 1925) Радянська партійна і державна діячка, керівник уряду УРСР (грудень 1917 р. – березень 1918 р.). Народилася 23 серпня 1879 р. у м. Очаків Херсонської губернії нині Миколаївської області. Походила з сім’ї німця-колоніста Готліба Майша, який придбав значні земельні угіддя на Херсонщині, і молдавської дворянки Марії Круссер. В 1901 р/ вступила в РСДРП. В 1905–1907 рр. займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 р. перебувала в Києві. В 1911–1912 рр. секретар комітету РСДРП в Києві. Навесні 1912 р. заарештована і вислана в Іркутську губернію. В 1914 р. разом з Георгієм П'ятаковим емігрувала за кордон. Після Лютневої революції в Росії повернулася в Київ. В 1917 р. очолювала окружний і обласний комітет більшовицької партії. Є. Бош була одним з організаторів Всеукраїнського з’їзду рад, проголошення України радянською республікою, формування й налагодження функціонування органів державної влади УСРР. У грудні 1917 р. за її ініціативи делегати-більшовики і представники лівих течій низки інших партій залишили з’їзд рад у Києві, на який прибула велика кількість прибічників Центральної Ради, переїхали до Харкова, об’єдналися там із делегатами III Донецько-Криворізького обласного з’їзду рад і провели 11–12 грудня I Всеукраїнський з’їзд рад. З’їзд проголосив Україну республікою рад, заявив про її федеративний зв’язок з радянською Росією, оголосив владу ЦР в УНР недійсною, а закони і розпорядження – не чинними. На Україну поширювалась дія декретів петроградської РНК. В грудні 1917 р. обрана до складу більшовицького уряду в Україні – Народного Секретаріату, в якому займала посаду секретаря із внутрішніх справ, який мав об’єднувати роботу Народного секретаріату, іншими словами, бути виконуючим обов’язки голови уряду. В 1917 – 1918 рр. керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, згодом займалась партійною роботою у Пензі, Астрахані, Чернігові, Москві. Уряд не раз направляв Є. Бош на лікування до Грузії, Німеччини, Італії. Там вона почала писати автобіографію у формі листів до доньок (праця не завершена) і книгу «Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации». Книга «Год борьбы» вийшла в світ у 1925 р. після смерті авторки (перевидана в 1990 р.). Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) в січні 1925 р.
Володимир Іванович (1863 – 1945) Український науковець, основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології, перший президент АН України (1918 – 1921 рр.). Ідеї Володимира Вернадського лягли в основу нових напрямів у геології, мінералогії, гідрогеології, філософії. Праці Володимира Вернадського зберігають сучасність у вирішенні проблем навколишнього середовища та екології, вводять поняття ноосфера.
|
Вернадський
Винниченко
