Теорія навчання і виховання Й. Гербарта

Французька буржуазна революція стала поштовхом в боротьбі німецького народу проти феодалізму. Значною заслугою німецького освітнього руху стала розробка і популяризація цілої плеяди цінних ідей, а саме ідей національного виховання, ідеї про роль держави в здійсненні національного виховання, ідеї організації освіти, змісті національного, морального, фізичного виховання, розумової освіти.

Прогресивні педагоги того часу, до яких відносяться І.Г. Кампе, П. Вілауме, К.П. Лахман, І.Ф. Гербарт та ін., ставили перед вихованням завдання вільного розвитку всіх якостей людської особистості, такі завдання можуть бути реалізовані тільки в освітньо-виховних закладах, які будуть незалежними від абсолютистської держави.

Одним з видатних представників німецького освітнього руху був Іоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841), послідовник ідей Песталоцці. Він вчився в Ієнському університеті на філософському факультеті, і з 1797р. по 1800 роки працював домашнім вчителем в сім'ї знатного швейцарця. Тут почала складатися його педагогічна система. Коли І.Ф. Гербарт познайомився з досвідом Песталоцці, з його «психологізацією навчання», він почав посилено вивчати його праці і прагнути пропагувати ідеї Песталоцці в Германії.

Після дворічної підготовки в професурі Гербарт з 1802р. читає курс педагогіки в Геттінгенському університеті. Починаючи з 1806 року написав ряд праць: «Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання» (1806), «Головні пункти метафізики» (1808). «Загальна практична філософія» (1808). Потім він очолив кафедру філософії і педагогіки в Кенінгсберзькому університеті, яку раніше займав Кант. Тут створив педагогічний семінар і дослідницьку школу (гімназію) з інтернатом і сам брав велику участь в практичній підготовці майбутніх вчителів. У 1816р. випустив підручник «Психологія», в 1825р. – вийшла солідна праця «Психологія як наука, що ґрунтується на досвіді метафізики і математики». У 1833р. знову переїхав в Геттінген, де видав ряд робіт по психології, філософії, етиці і педагогіці. Тут вийшла друга його основна педагогічна робота «Нарис педагогічних читань» (1835).

Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, які уміють пристосовуватися до існуючих соціально-політичних умов і підкорятися їм. Сам педагог повинен ставити перед вихованцем такі цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Він першим структурував педагогіку як науку, чим вніс значний внесок до її розвитку. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між теорією і практикою. Гербарт ввів в педагогіку категорію «Педагогічний такт».

У багатьох своїх роботах Гербарт вимагав від вихователя «науковості і сили думки». Наука про виховання служить педагогові очима, це дає йому можливість чітко бачити, що він робить.

Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Проте він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій в моральному вихованні.

На думку Гербарта, навчання повинне базуватися на різносторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розуміється їм як ознайомлення з навколишніми предметами і відносинами між людьми.

Гербартвиділяє натуралістичний і історичний інтерес. Натуралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання «що це таке» і збуджує прагнення до спостережень), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який відповідає на питання «чому це так?» і настроює на роздуми), естетичного інтересу. До історичного інтересу відноситься симпатичний інтерес (направлений на членів своєї сім'ї і найближче оточення), соціальний інтерес (направлений на більше коло людей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання винне ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Педагогіку Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересів. Він вважав за необхідне вести викладання, так, що б назустріч новим враженням, які висловлює вчитель, в душі учнів виникали уявлення, які в них вже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, який є у учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка як би викликає уявлення, необхідне для засвоєння і закріплення нового. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розбиваючи інтерес на частини, Гербарт виділив різні ступені: враження, очікування, вимоги, дії. Викладання у зв'язку з цим повинне: показувати (відноситися до якості), зв'язувати (відносити до асоціації), навчати (відноситися до системи), філософськи обґрунтовувати (відноситися до методу), бути наочним (відноситися до вражень), зв'язаним (відноситься до очікувань), підносити (відноситися до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситися до дії).

Процес навчання, зокрема урок, по Гербарту, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) – це поглиблення в учбовий матеріал в стані спокою. У психологічному плані тут потрібна мобілізація уваги учнів.

2. Асоціація – це поглиблення в учбовий матеріал в стані руху уявлень. Новий матеріал виступає у зв'язку з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Оскільки учні не знають, що вийде в результаті зв'язку нового із старим, Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. У дидактичному плані – краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3. Система – це усвідомлення учбового матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язаним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правив і формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає по Гербарту, «пошуку». В області дидактики – це формулювання виводів, правив, визначень.

4. Метод – це розуміння учбового матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає від учнів широкого застосування отриманих знань.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування, вона ставить своїм завданням виявляти досвід дитини і доповнювати його шляхом живої образної розповіді вчителя, який використовує при цьому наочні методи. Аналітичне навчанняповинне здійснюватися через розділення учбового матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, що дає учням уявлення про систему. Синтетичне навчанняє узагальненням учнями вже відомого ним матеріалу, зведення його в певну систему.

Він обґрунтував принципи керування в шкільному закладі, яке має своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, привчання до порядку. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі способи керування: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (у тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за рамки керування.

Моральне виховання в педагогіці Гербарта пов'язане з навчанням, його метою є формування характеру. У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне в особистості вихованця, тобто він на перший план ставить те позитивне, яке є в кожному учневі від природи. Позитивне є відправною точкою руху.

Окрім навчання (як головного способу морального виховання) Гербарт виділяє і додаткові способи: строгий розпорядок дня, заохочення або засудження поведінки дітей; відмова від всього, що може збуджувати дітей; виконання встановлених правил поведінки; вироблення релігійного відчуття упокорювання і залежності від «вищих сил».