Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Традиції виховання в Київській Русі




У V-VI століттях до н.е. завершилося розселення слов'ян і їх розділення на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання заражалися одночасно з формуванням слов'янської народності. Цікавим із цього приводу є вислови стародавніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були обумовлені географічним положенням, природними і соціальними умовами становлення української нації.

Соціально-економічні умови визначили тип виховання, який реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку. Період матріархату: діти до 5-6 літнього віку виховувалися матір’ю, пізніше хлопчиків передавали в спеціальні чоловічі приміщення, дівчаток – в жіночі, де про них піклувалися брати і сестри матери.

Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім'ї виховання дітей базувалося на принципі разового колективу. У невеликій сім'ї класового феодального суспільства виникають нові оцінні категорії, які сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, гідність сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, співтовариства ровесників, молодіжні товариства).

Метою виховання за часів Київської Русі була підготовка до праці чоловіка-землероба, мислителя, мужнього воїна-захисника рідного краю і матери – умілої господині, продовжувачки роду. Принципами виховання: природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, активність дитини, трудова основа виховання, послідовність і систематичність, емоційна основа виховання. Методами виховання були особистий приклад, залучення до активної діяльності, заохочення і покарання, повчання, настанова, благословення, заборона. Традиційними засобами виховання в Київської Русі була: рідна мова, усна народна творчість, приклад батьків, традиції і обряди, матеріальна культура народу, праця, народні ігри, іграшки, забави.

Період становлення східнослов’янської народності і державності розділяють на дохристиянський і християнський періоди. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичества до цього періоду накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

Поступово вірування стародавніх слов'ян втрачало свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного племінного союзу. VII-IX сторіччя можна характеризувати як перехід до ранньофеодальної держави. В середині Х століття київські князі розглядають можливість ухвалення християнства з метою прикріплення його до своїх політичних інтересів. Клас феодалів, який почав формуватися в державі, відчував гостру потребу в прийнятнішій ідеології, яка б захищала їх інтереси, і разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення положення народу, хоч би на потойбічному світі, язичество не мало таких можливостей.

Якщо звернутися до порівняльної характеристики язичества і християнства, то необхідно сказати, що в язичестві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земний на тому світі; вважалося, жерці-волхви грали значну роль в житті стародавніх слов'ян. У християнстві, навпаки вважалося, що людину чекає поліпшення положення на потойбічному світі порівняно із земним життям; існувала обіцянка всім пригнобленим благ на потойбічному світі за їх покору; розповсюджувалася ідеологія, яка сприяла посиленню централізованої держави.

Проте, дохристиянська культура – усна народна творчість, оповіді про богатирів, моральні ідеали, скульптура і архітектура – відображають високий рівень розвитку самобутнього, багатого світосприймання. Язичницьке вірування – це продукт творчості наших далеких предків – східних слов'ян, – як вважають учені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали від людини більшої активності. Окрім цього, дохристиянське світосприймання, істинно самобутньо, сформоване на ідеалістичній основі язичницької релігії, стало основою християнської віри.

Таким чином, ухвалення нової релігії – християнства, це наслідок зміни соціально-економічних умов суспільства, оскільки на зміну політеїзму безкласового суспільства повинна була прийти нова монотеїстична релігія, яка б відповідала соціально-класовій структурі Київської Русі. Християнство сприяло розвитку відносин європейської держави і надалі визначило шлях розвитку. Численні учені стверджують, що теза про важливість християнства щодо розповсюдження на Русі писемності, живопису, архітектура і в цілому культури є не зовсім вірною. Можна з упевненістю стверджувати, що під час введення християнства Київська Русь була однією з сильних держав Європи (за час правління Ярослава Мудрого). Високим досягненням раннього феодалізму суспільства є досягнення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки.

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 297. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия