Іменник

 

Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (тракторист – трактористка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця тощо).

Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професор тощо. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п.Іванову О.М. на посаду лаборанта; звільнити п.Іванову О.М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.).

Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу п. Дубровська Т.В. відмінила). Висловлення типу „наша директор сказала”, „наша головна технолог поїхала” не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).

Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток цілком закономірні, виступ відомої співачки). Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами –к (а), -ш (а), -х(а) тощо мають яскраво виражене усно-розмовне, а іноді й просторічно-жаргонне забарвлення, порівняно з формами чоловічого роду (секретарка, лікарка, касирка, головиха). Для офіційного тексту вони непридатні.

Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційними та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань (мешканці села, заводські робітники, службовці дистанції та ін.).

Однина іменників в українській мові, як і в російській, може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (... зібрано цукрового буряка на площі...; увесь урожай вишні у кількості 60 тонн здано на консервний завод тощо). У цих випадках однина служить засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів (цукровий буряк – усі викопані корені; вишня – усі зібрані ягоди).

Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів уявляється нам внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

У мові службових документів обсяг іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, часто неправомірно розширюється. До складу цих іменників потрапляють назви побутових предметів, найменування різних виробів, товарів та ін. При цьому часто буває так, що в тексті міститься навіть пряма вказівка на кількість цих предметів (... було вибракувано дитячого костюма в кількості 37 штук). Таке вживання форм однини не можна вважати виправданим, хоч і з’являється воно під впливом деяких документів, у яких його можна вважати цілком грамотним і логічно обґрунтованим. Так, у стандартних бланках, у номенклатурних переліках і списках, прейскурантах та ін. позначення предметів при переліченні їх звичайно даються у т. зв. початковій формі: в називному відмінку однини. Проте в документах інших типів таке використання форм однини є відступом від норм літературної мови.

У реченнях типу викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом; вступники, які отримали виклик, з’являються... підкреслені назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато (викликані, вступники). Ця форма однини показує, що однакові предмети (паспорт, приписне свідоцтво, виклик) перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (викликані, вступники).

Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів); поява форм множини можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіками), а не в літературній мові.

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла, крупні сири тощо). Таке вживання форм множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і –у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення –у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. (хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові). Перевага надається закінченням –у,-ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення –ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин).

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати - ові (-еві,-єві), а не –у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашого заводу (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

В іменниках – власних назвах на –ів (-їв), -ов (-ев, -єв), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення - у (Харкову, Києву, Тамбову, Гришину, Ільїну тощо).

Збіг форм родового й давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду, що також дає підстави до появи двозначності в тексті. Наприклад: своєчасний контроль бухгалтерії – це і бухгалтерія контролює і бухгалтерію контролюють; у цих випадках слід так будувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, документа, об’єкта, формуляра тощо), інші - -у,-ю (проекту, протоколу, принципу, пункту, факту тощо), до того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера, працівник апарату – стояв біля апарата та ін.

Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення –ей (доповідей, галузей, подорожей, статей), а не –ів.

Досить поширеною є така помилка: іменники, що називають неживі предмети, дехто відмінює так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні використати МАЗів (треба МАЗи). „Оживлювати” їх не слід.