Віддієслівні іменники

Віддієслівні іменники є необхідним і ви­правданим мовним засобом ділового стилю - заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не­можлива.

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних есте­тичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживан­ня збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у ме­жах ділового стилю викликає цілком справедливі нарі­кання. Так, часто без достатніх для цього підстав по­довжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою. Ці словосполу­чення стоять, як правило, після віддієслівного іменника і ведуть за собою ряд додатків і означень у родовому відмінку: Вивчення стану справ з метою подальшого ґрунтовного поліпшення і вдосконалення виробничого процесу... Тому можна вважати цілком слушними ре­комендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети (Щоб вивчити стан справ, не­обхідно...). Тоді довгий ряд іменників у родовому від­мінку відпадає, речення стає чіткішим, прозорішим.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки — вказувати,

провести операцію — оперувати,

зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому слід мати на увазі, що такі категорії діє­слова, як вид, стан, час, створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу «розмовності». Віддієслів­ні ж іменники (саме через відсутність цих категорій) забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової «значимості», офіційності (найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових, усталених кліше ділового стилю).