Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інвестиції та сукупний попит на інвестиції. Фактори, що впливають на інвестиційний попит




Інвестиції – це другий після споживчих витрат домогосподарств компонент сукупних витрат. Інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, які забезпечують економічний прибуток інвестору та соціальний ефект працівникам фірми (робоче місце, зарплату, дивіденди тощо).

Інвестиції розподіляються в СНР на три групи:

1) інвестиції фірм в основний капітал;

2) інвестиції в створення запасів сировини, напівфабрикатів або готових виробів за певний статистичний період (в обіговий капітал);

3) інвестиції в житловий фонд: на його підтримку або будівництво нового житла.

Сучасна економічна теорія відокремлює ще один вид інвестицій – інвестиції в інтелектуальний капітал, тобто знання та здібності людини, на базі яких створюються нові ідеї, знання, теорії та практичні дії, що передаються від покоління до покоління і утворюють науково-технічний і соціально-економічний прогрес.

Джерелом інвестицій є, в основному, заощадження. Проблема перетворення заощаджень (S) на інвестиції (I) пов’язана з тим, що заощаджувачі та інвестори є різними суб’єктами і мають різні наміри та плани діяльності. Наприклад, найманий працівник, отримуючи дохід, може його частково не витрачати, не вкладаючи в банк або цінні папери. Підприємства, реалізуючи свою продукцію населенню, повертають його доходи собі і знову інвестують і також можуть спрямувати на придбання цінностей для збереження своїх активів у ліквідній формі. Тому процес заощадження (нагромадження) може не збігатися з процесом інвестування, тобто обсяг інвестицій може не співпадати з обсягом заощаджень. Остання обставина є умовою порушення макрорівноваги в економіці.

Як же чинники визначають схильність до інвестування та обсяг інвестицій? По-перше, інвестор керується у своїй поведінці очікуваним рівнем прибутку (Р1). Якщо очікується низька норма прибутку, то схильність до інвестування зменшується і, навпаки. По-друге, інвестор керується альтернативним використанням своїх заощаджень або капітальних благ. В першу чергу, таким альтернативним розміщенням заощаджень є їх вкладання на депозитні рахунки в банки. Якщо реальна процентна ставка на депозитному рахунку буде перевищувати реальну норму (рівень) очікуваного прибутку (r1 > P1), то інвестиції не будуть здійснюватися і, навпаки.

Слід зазначити, що реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка, скоригована на індекс зміни цін в країні (індекс Пааше або індекс Ласпейреса)

rреал. = . (4.12)

Умовний приклад. Інвестор планує вкласти в інвестиційний проект 100 тис.грн. і отримати реальну норму прибутку в 10% (тобто, маса прибутку складає 10 тис.грн). При цьому номінальна ставка процента за депозитом складає 12 % (на рік), а рівень річної інфляції складає 8 відсотків. Визначити вигідність інвестування в інвестиційний проект.

 

r

I S

 

e

re

 


I(S)e I(S)

 

Рисунок 4.4-Взаємозв’язок r, S та І (за класичною теорією)

 

За класичною теорією взаємозв’язок між реальною нормою відсотка і заощадженнями є прямим, та оберненим між реальною нормою відсотка та інвестиціями.

З рисунка 4.4 видно, що інвестори зацікавлені в зменшенні процентної ставки за кредитами, а заощаджувачі, навпаки, у збільшенні відсоткової ставки за депозитними рахунками. Тому їхні інтереси поєднаються у точці е, через яку буде визначена, по-перше, середня рівноважна ставка (rе) відсотка (але на практиці за депозитами < ніж за кредитами), а, по-друге, визначиться рівноважна кількість інвестицій і заощаджень – S(І)е.

Отже, за класичною (неокласичною) теорією, обсяг інвестицій не є функцією від поточного доходу, а залежить від відсоткової ставки та її коливань під впливом попиту і пропозиції грошей та кредитів, інших фінансових активів і пасивів.

За кейнсіанською теорією, підхід до інвестицій і інвестування більш структурований і знаходиться під впливом державного регулювання та інших факторів (інституційних, законодавчих, політичних тощо). Отже, інвестиційний попит складається не тільки під впливом відсоткової ставки за депозитами та кредитами, а ще й залежить від таких невідсоткових факторів, як:

1) величина поточних доходів і реального багатства (накопичень), тобто політики зайнятості і доходів населення;

2) накопичення невикористаних виробничих потужностей, особливо в умовах кризи перевиробництва, що гальмує схильність підприємця до інвестування;

3) недовіра населення до приватних і державних інституцій, що призводить до збільшення пасивних накопичень на так званий „чорний день” (безробіття, хвороба і тощо) поза банками та іншими фінансово-кредитними інституціями;

4) швидке моральне старіння матеріальних капітальних благ (і нематеріаль-них також), що призводить до відповідного впровадження прискореної амортизаційної політики держави і корпоративного сектора економіки;

5) ініціювання державою розвитку і підтримки дрібного і середнього бізнесу, освіти, науки (особливо фундаментальної), загальної і фізичної культури та спорту, здоров’я населення, захист довкілля тощо;

6) проведення державою активної соціальної політики захисту економічно пасивної частини населення (інваліди, багатодітні сім’ї, пенсіонери, безробітні, хворі тощо);

7) зміни в очікуваннях як з боку домашніх господарств, так і збоку підприємств, які пов’язані в першу чергу зі змінами в макроекономічній політиці держави та змінами світової кон’юнктури ринків товарів, капіталів, ресурсів.

Також впливають на ці очікування такі інституції ринку як фондові, товарні, валютні біржі, великі банки і ТНК, прогнозні експертні оцінки провідних міжнародних і національних фінансово-економічних організацій (МВФ, Світовий банк тощо). Загальна риса цих факторів – вони зміщують криву інвестицій вправоруч вгору або ліворуч вниз.

До цих загальних факторів, що впливають на інвестування і заощадження, додаються і деякі специфічні фактори, характерні для кожної окремої країни або групи країн зі схожими проблемами розвитку (наприклад, постсоціалістичних країн).

 

4.3 Кейнсіанська модель визначення макроекономічної рівноваги. Інвестиційний мультиплікатор (мультиплікатор витрат)

У попередній темі рівноважний обсяг національного виробництва в вигляді ВВП розглядався в залежності тільки від цінового фактора, коли лише зміна загального рівня цін (Р) впливає на рівноважний ВВП (за інших незмінних умов).

Але в дійсності, крім ціни важливим фактором, що впливає на ВВП є сукупні приватні витрати(споживчі та інвестиційні), що формують сукупний попит з боку домашніх господарств і підприємств. Тому, щоб розглянути умови рівноваги між сукупними приватними витратами і ВВП, ціновий фактор не повинен враховуватися. Саме з такого припущення і виходив Дж.Кейнс, розробляючи свою модель макроекономічної рівноваги. Тим більше, що це припущення базувалося і на реальній ситуації: в умовах Великої Депресії ціни майже не зростали. Інше припущення Кейнса – відсоткова ставка і очікувана норма чистого прибутку також є незмінними (і це також відповідало реаліям того часу).

У процесі аналізу рівноваги між сукупними приватними витратами і ВВП використовуються дві моделі: 1) „Витрати-випуск” і 2) „Вилучення-ін’єкції” („Заощадження-інвестиції”).

Спираючись тільки на приватні сукупні витрати (без участі державних витрат), рівноважний ВВП за першим методом („Витрати-випуск”), можна визначити за формулою Y = Eзп = Cзп + Iзп , де Y – ВВП, а Е – сукупні економічні витрати заплановані, що складаються із споживчих витрат (Сзп), та інвестиційних (Ізп). Тобто перший метод розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю.

Але фактично вироблений ВВП, як правило, відхиляється від запланованих економічних сукупних витрат. Це відбувається через те, що плани підприємств щодо обсягів виробництва і реалізації продукції в ринкових умовах часто не збігаються з планами покупців цієї продукції. Тому виникають незаплановані зміни в інвестиціях, пов’язаних з накопиченням товарних запасів їх складуванням, охороною тощо. І, навпаки, коли сукупні економічні витрати більші, ніж вироблений ВВП, товарні запаси й інвестиції зменшуються.

Розглянемо цю ситуацію спочатку на числовому прикладі. Припустимо, що автономне споживання са складає 50 млрд грн, а гранична схильність до споживання (в) складає 0,6. Якщо припустити, що в спрощеній економіці

Y = Д І ( ВВП = ОБД ) , то функцію споживання можна записати так:

С = Са + в Y = 50 + 0,6 Y. (4.13)

Додамо до цих витрат ще й автономні заплановані інвестиції, тобто незалежні від ВВП ( І ), які складають припустимо 30 млрд грн:

Езп = Сзп + Ізп = 50 + 0,6 Y + 30 = 206. (4.14)

Далі припустимо, що підприємства запланували виробити ВВП на суму 210 млрд грн, сподіваючись продати його в повному обсязі. Але всі покупці у т.ч. інвестори запланували закупити лише на 206 млрд грн (якщо порахувати за попередньою формулою – 4.14). Отже плани підприємств і плани покупців не збіглися: підприємства виробили ВВП на 4 млрд грн більше, ніж змогли купити всі покупці (210 – 206 = 4). Це примусить підприємства здійснювати збільшення товарних запасів, тобто внести незаплановані інвестиції в товарні запаси. По суті, це додаткові витрати підприємств, спрямовані на те, щоб зберегти свою продукцію і не втратити 4 млрд грн готової продукції або потенціальних доходів на відповідну суму.

Отже, фактичні сукупні економічні витрати – це сума запланованих витрат домогосподарств і підприємств + незаплановані витрати на збереження товарних запасів:

Ефакт = Cзп + Iзп + I нзп = Eзп + Iнзп , (4.15)

де Ефакт – фактичні економічні сукупні витрати;

I нзп – незаплановані інвестиції в товарні запаси.

Якщо Y < Eзп , наприклад, Y = 190 млрд грн, то така ситуація свідчить про виникнення недовиробництва, яке супроводжується скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (Інзп < 0). Це спонукає підприємства збільшувати обсяги виробництва до рівня попиту і знову ж таки відновлення рівноваги.

В обох випадках, коли спостерігається нерівновага між ВВП і запланованими сукупними витратами, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки саме незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП:

 

Y = Езп + Iнзп . (4.16 )

 

Графічну інтерпретацію цього методу розглянемо на рисунку 4.5.

 

 

E Eф= Езп = Y


Eф


206

Te T2

200

194

T1

                           
             

 


Y

190 200 210

 

Рисунок 4.5-Рівновага за методом „Витрати-випуск”

 

Ця графічна модель називається „кейнсіанський хрестом”. Бісектриса складається з точок, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП (Еф = Езп = Y). Лінія Еф – це лінія фактичних сукупних економічних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині (Eзп) або відхилятися від неї у той чи інший бік (відповідно точки Те, Т1 і Т2).

Метод „Вилучення – ін’єкції”. В процесі перетворення сукупного доходу на сукупні економічні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних процеси – явища: з одного боку, вилучаються певні кошти, які зменшують наступні витрати в економіці, з іншого, здійснюються ін’єкції у вигляді додаткових певних споживчих або інвестиційних витрат.

Якщо розглянути економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків (прямих і непрямих), які зменшують доходи приватних осіб, їх заощаджень, що зберігаються поза банківськими та іншими фінансовими установами і, нарешті, імпорту. В останньому випадку, купуючи імпортні товари, населення країни віддає свої доходи в інші країни. Ін’єкції здійснюються у вигляді державних закупівель (інвестицій), приватних інвестицій та експорту. В останньому випадку грошові доходи від експорту наших товарів повертаються в країну і розглядаються як можливі наступні інвестиції.

Тому загальна рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума всіх вилучень дорівнює сумі всіх ін’єкцій:

S + T + M = I + G + E. (4.17)

Очевидно, що це рівняння розпадається на декілька рівнянь ( Т = G, S = І,

М = Е). Але в спрощеній економіці, яка зараз розглядається, відсутні держава і закордон. Це означає, що рівноважний ВВП досягається за умов, коли S = Ізп , де Ізп – заплановані інвестиції.

Визначення рівноважного ВВП за методом „Вилучення – ін’єкції”, однак, не суперечить його визначенню за методом „Витрати – випуск”, оскільки рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Оскільки Y = Eзп = Cзп + Iзп , то Y – Cзп = Iзп , але, оскільки вираз Y – Cзп визначає заощадження Sзп , то Sзп = Ізп . (4.18)

З урахуванням незапланованих інвестицій повна формула за цим методом має вигляд:

Ізп + Інзп = Sфакт , (4.19)

де Інзп – незаплановані інвестиції.

Ліва частина цього рівняння відображає фактичні інвестиції.

За нашим попереднім числовим прикладом заплановані автономні інвестиції є постійною величиною (30 млрд грн), яка не залежить від поточного ВВП. На противагу їм заощадження змінюються, оскільки залежать від зміни поточного ВВП і його обсягу, що йде на споживання. За рівнянням споживання

(формула 4.15) заощадження можна визначити за формулою:

S = Y – Cзп = Y – (50 – 0,6 Y) = Y (1 – 0,6) – 50 = 34. (4.20)

Знову ж, якщо припустити, що ВВП дорівнює 210 млрд доларів, то заощадження за формулою (4.20) будуть дорівнювати 34 млрд гривень. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями (30 млрд грн) на

4 млрд грн компенсується (щоб досягти рівноважного ВВП) незапланованими інвестиціями.

Нагадаємо, що заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції – елементом запланованих автономних сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:

S – Ізп = Y – E = 34 – 30 = 210 – 206 = 4 млрд грн.

І, навпаки, якщо заощадження менші від запланованих інвестицій, то це означає, що на таку ж саму суму ВВП менший від запланованих сукупних витрат:

S – Ізп= Y – E = 26 – 30 = 190 – 194 = - 4 млрд грн.

Нарешті, якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює сукупним економічним витратам запланованим:

S – Ізп = Y – E = 30 – 30 = 200 – 200 = 0.

Визначення рівноважного ВВП за методом „Вилучення – ін’єкції” можна подати графічно (рис.4.6).

 

SI

S

 

T1

34

30 T0 I = 30

T2

26

           
     

 


0 Y

190 200 210

 

Рисунок 4.6-Модель рівноважного ВВП ( за методом „Вилучення-ін’єкціі )

 

На рис.4.6 лінія запланованих інвестицій ( І ) є горизонтальною оскільки вони як заплановані, не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від зростання поточного ВВП. Останній стає рівноважним, якщо S = І (Т0). За інших рівнів ВВП рівновага між заощадженнями та інвестиціями порушується.

Інвестиційний мультиплікатор (мультиплікатор витрат). До економічної теорії поняття „мультиплікатор витрат” було введено англійським економістом Р.Каном (1931р.), який помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає збільшення у декілька разів обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Цю ідею розвинув Кейнс у своїй праці „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” (1936р.). Але, щоб розкрити зміст цього поняття, треба попередньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

У рівнянні Y = C + I окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Так, зокрема С – це індуційовані витрати, оскільки вони змінюються у випадку зміни доходу (або ВВП) відповідно до граничної схильності до споживання, тобто:

∆С = с ∙ ∆Y. (4.21)

До автономних витрат можна віднести лише заплановані інвестиції (відносно автономними можуть бути державні витрати або чистий експорт).

Позначимо автономні економічні витрати символом Е. Оскільки в нашій моделі автономними є тільки заплановані інвестиції, то Е = Ізп , а ∆ Е = ∆ Ізп.

Тому зміну рівноважного ВВП можна визначити за формулою

∆Y = ∆ Е + с ∙ ∆Y. (4.22)

Розв’язавши рівняння відносно ВВП, отримаємо:

∆Y = ∙ ∆ Е. (4.23)

У рівнянні (4.23) коефіцієнт і є мультиплікатором витрат.

Спираючись на рівняння (4.23), можна зробити два висновки. По-перше, мультиплікатор витрат – це число, на яке потрібно помножити зміну автономних інвестиційних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображає відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних інвестиційних витрат, тобто

= або Ме = . (4.24)

Приріст рівноважного ВВП можна визначити за спрощеною формулою:

∆Y = mе ∙ ∆ Е . (4.25)

Із формули 4.24 видно, що мультиплікатор витрат перебуває у прямій залежності від граничної схильності до споживання (с) і в оберненій – від граничної схильності до заощадження (1 – с). Так, якщо с буде зростати (від 0,5 до 0,75), то зростати буде і мультиплікатор витрат (від 2 до 4). Якщо, відповідно s буде зменшуватися (від 0,5 до 0,25), то мультиплікатор буде зростати (від 2 до 4).

Завдяки чому приріст автономних витрат має здатність мультиплікативно (помножено) збільшувати рівно важність ВВП ? Щоб розкрити механізм дії мультиплікатора витрат, розглянемо таблицю 4.3 з умовними даними.

 

Таблиця 4.3 Мультиплікативний вплив інвестицій на дохід

 

Цикл Приріст доходу та інвестицій Приріст витрат (с = 3/4)
І І1 = 100,00 100,00
ІІ 100,00 75,00
ІІІ 75,00 56,25
: : : : : :
Усього 400,00 300,00

 

Припустимо, що зміни в економіці були започатковані (І1) збільшенням запланованих інвестицій на 100 млн грн, які в другому циклі перетворилися спочатку на дохід, а потім і на споживчі витрати домогосподарств (з урахуванням с = 3/4), що працюють в галузях інвестиційного комплексу. У третьому циклі підключаться споживачі інших галузей, що виробляють предмети споживання та послуги. Наведений у таблиці ланцюг перетворень приросту витрат на приріст доходу, а прирост доходу на приріст витрат відбувається в формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Якщо скласти всі цикли, то в підсумку отримаємо приріст доходу на суму

400 млн грн. Отже, збільшення запланованих інвестицій на 100 млн грн

викликало збільшення запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП у 4 рази (тобто мультиплікатор дорівнює 4). Цей мультиплікатор можна вивести із співвідношення

Ме = = = 4.

Теж саме можна обґрунтувати математично:

∆Y = ∆ І + с ∆ І + с2 ∆ І + . . . (4.26)

Поділимо обидві частини рівняння на ∆ І :

mе = 1 + с + с2 + . . . (4.27)

Помножимо обидві частини рівняння (4.27) на с:

с ∙ mе = с + с2 + с3 + . . . (4.28)

Якщо від попереднього рівняння (4.27) відняти останнє рівняння (4.28), то отримаємо:

mе (1 – с) = 1.

Звідси і випливає формула мультиплікатора витрат:

mе = . (4.29)

У розглянутому числовому прикладі (табл.4.2) автономними витратами є заплановані інвестиції, а індуційованими – витрати на споживання. Тому збільшення запланованих сукупних витрат на 400 млн грн дорівнює приросту запланованих інвестицій (на 100 млн грн) плюс приріст індуційованих споживчих витрат (на 300 млн грн).

Отже, ефект мультиплікатора – це сума індуційованих витрат.

Цей самий ефект можна розглянути на рисунку 4.7 за допомогою моделі „Витрати – випуск” („кейнсіанський хрест”), де початковий рівноважний

ВВП – Y1, автономні витрати – Е1. Звідси заплановані сукупні витрати дорівнюють сумі автономних та індуційованих витрат:

Е1 = Е1 + с ∙ Y1 (крива Е1).

Якщо припустити, що автономні витрати збільшилися від Е1 до Е2 , то це мультиплікативно збільшить і сукупні витрати (від Е1 до Е2). Але більшій величині запланованих сукупних витрат відповідає ще більший приріст рівноважного ВВП (від Y1 до Y2). Оскільки Е2 = Е2 + с Y2 , то збільшення запланованих сукупних витрат визначається таким чином:

∆ Е = (Е2 – Е1) + (сY2 – сY1).

 

 

Е

Т2 Е2= Е2 + сY2

Е2

∆ Е

Е11+с Y1

∆Е

Т1

Е1

           
     


       
   


Y1 Y2 Y

∆Y

 

Рисунок 4.7-Мультиплікативний приріст ВВП (за моделлю „Витрати-випуск”)

 

Саме на таку величину зросте і рівноважний ВВП. Тому відрізок

Е1Е2 ( ∆ Е) на вертикальній осі графіка дорівнює відрізку Y1Y2 ( ∆Y) на гори-

зонтальній осі.

Оскільки ∆Y > ∆ E , то мультиплікатор витрат як співвідношення ∆ Y/ ∆ Е,

більший за одиницю. Це також означає, що ∆ Y = ∆ Е ∙ mе , або добутку відстані по вертикалі між кривими Е1 і Е2 і мультиплікатора витрат.

Розглянутий мультиплікатор – з урахуванням одного виду вилучень – заощаджень, називається простим (однофакторним).

Мультиплікатор витрат, який враховує всі види вилучень (заощадження, податки, імпорт), називається складним (багатофакторним).

 







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 3049. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.029 сек.) русская версия | украинская версия