РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти зовнішніх запозичень

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нижча. [36]

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати відсотки по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, а й відсотки по боргу. [1]

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами. [4]

Темпи зростання боргу залежать від:

1) частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом);

2) процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик). [20]

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераці­ональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують мож­ливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслу­говувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики. [7]

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування; розміщення (використання); погашення боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх запозичень безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зов­нішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. [17]

На сучасному етапі реструктуризація офіційного боргу є найпоширенішою в рамках "Паризького клубу". Згідно якого найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами "Паризького клубу". Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабі­лізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству. [13]

Зовнішній борг на 1 січня 2011 р. становив 117,3 млрд. дол. США, за експертними оцінками на 1 травня 2011 його сума перевищила 130 млрд. дол. США і майже зрівнявся з показником ВВП 2010 року.

Залучення іноземних кредитів закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу, існування якого створює для держави реальні проблеми. В Україні проявляється чітка тенденція до збільшення державного зовнішнього боргу. За роки кризи України виступає як одним із самих більших позичальників в західній Європі. Тому питання про зовнішній борг на сьогоднішній день постає дуже гостро оскільки в умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому виникає загроза її економічної незалежності. [21]

Для визначення стану зовнішнього державного боргу використовують такі основні показники: по-перше, відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни; по-друге, відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни.

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються три групи країн-боржників:

1) країни з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

2) країни з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відповідно, але вищі 60%;

3) країни з надмірноюзаборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80 та 220% відповідно. Це можна побачити на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Три групи країн-боржників, щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни. Складено автором роботи.

За різними даними визначено що відношення зовнішнього державного боргу до ВВП в Україні становить 80-85%, і постає під питанням економічну безпеку країни. Потенційну загрозу економічній безпеці держави становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування зовнішнього державного боргу. [19]

Тому можна виділити такі напрямки зменшення зовнішнього боргу нашої країни. (рис. 1.2.)

Рис. 1.2. напрямки зменшення зовнішнього боргу нашої країни. Складено автором роботи.