Пояснювальна записка

1. Конституція України: затв. Законом України від 28.06.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України. затв. Законом УРСР від 10.12.1971 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – №50. – Ст. 375.

3. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.1004 р„ №1906-ІУ // Там же. - 200+. - №50. - Ст. 540.

4. Про зайнятість населення: Закон України від 5 липня 2012 р. № 5067 // Урядовий кур’єр. - 2012. - № 164.

5. Про оплату праці: Закон України вщ 24 березня 1995 р. №108/95-ВР (зі змін. і доп.) // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№17. -Ст. 121.

6. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 p. №504/96 (зі змін і доп.) // Відомості Верховної Ради України 1997. - №2. - Ст.4.

7. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP: Пост. Верхов. Ради України від 12.09.1991p., №1545-ХІІ //Там же,- 1991.-№ 46. - Ст. 621.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна “законодавство'' від 09.07.1998 p., №12-рп/98 // Офіц. вісн. України. - 1998. - №32. - Ст. 1209.

9. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 p., №9 // Там же. -2006. -№ 2.

10. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 4-те вид., стер. – К.: Вікар, 2006. – 725 с.

11. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Правознавство: Підручник. – К.: Правова єдність ВАВ, 2009. – 792 с.

12. Науково-практичний коментар до законодавства про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 1024 с.

13. Лазор Л.І. Теоретичні і практичні проблеми співвідношення трудового законодавства України з міжнародним // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. - Ч. 2. - X.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 72 - 75.

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з методики вивчення курсу «Технології» в старшій школі

на тему: МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З БІСЕРОПЛЕТІННЯ В 10 КЛАСІ

Студента 52групи

ІФМТО

Семенюк О.С.

(прізвище, ім’я, по-батькові)

Керівник:

к.п.н., доцент Даннік Л.А.

(вчене звання, посада, прізвище, ім’я, по-батькові )

Бердянськ – 2012

Кафедра професійної педагогіки та методики трудового навчання

ЗАВДАННЯ

до курсової роботи з методики вивчення курсу «Технології» в старшій школі

Студенту 52 групи

СЕМЕНЮК ОЛЬЗІ СЕРГЇВНІ

тема роботи: МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З БІСЕРОПЛЕТІННЯ В 10 КЛАСІ

термін здачі курсової роботи:

Курсова робота повинна містити:

1. Обґрунтування актуальності теми.

2. Теоретичну (педагогічну) основу проблеми.

3. Розробку системи методичних заходів розв’язання педагогічної задачі.

4. Педагогічні спостереження ефективності системи запропонованих заходів.

5. Висновки.

6. Список використаних джерел.

До курсової роботи додаються:

Приклади дидактичного забезпечення заходів:

§ план-конспект уроку або виховного заходу та ін.;

§ картка технологічного процесу виготовлення виробу;

§ робочі креслення виробу;

§ виготовлений студентом виріб;

Завдання видане:

Керівник роботи: Даннік Л.А.________

Студент Cеменюк О.С. підпис________

(прізвище, ім’я, по-батькові)

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………….....4

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ

1.1. Сутність та критерії креативного мислення ……………….………………………6

1.2. Дослідження розвитку креативного мислення………………....……….….………8

 

РОЗДІЛ 2. БІСЕРОПЛЕТІННЯ ЯК ВИД ДЕКРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА

2.1. Історія виникнення бісероплетіння……………….………………...……………...12

2.2. Пристрої та матеріали для роботи з бісером, техніки бісероплетіння…………..13

 

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З БІСЕРОПЛЕТІННЯ В 10 КЛАСІ

3.1. Методика розвитку креативного мислення на заняттях з бісероплетіння………17

3.2. Методична розробка до проведення уроку з бісероплетіння у 10 класі……...…20

3.3. Експериментальна перевірка методики розвитку креативного мислення ……...32

 

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………….……36

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………………....37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….………...38

ВСТУП

Актуальність дослідження визначається сучасними концепціями перебудови освіти в Україні в напрямку забезпечення всебічного розвитку особистості. Не остання роль у цьому процесі належить трудовому навчанні, де цілеспрямовано виявляються та розвиваються здібності дитини, створюються умови для її самовираження в різних видах діяльності. Важливого значення у зв’язку з цим набуває переорієнтація навчання з чисто прагматичної на духовно-творчу мету і стосується це насамперед предмету технологія. Означеними позиціями обумовлюється необхідність цілеспрямованої, систематичної роботи з розвитку креативного мислення, яке є показником гармонійного поєднання інтелекту з високорозвиненими творчими вміннями.

Проблеми креативності і творчості в широкому значенні не є новими. Означена проблема багатоаспектна і досліджується суміжними науками. У психології це обґрунтування понять креативність, творчість, творча діяльність, творча активність, творчий потенціал (Д.Б.Богоявленська, Л.С.Виготський, І.П.Волков, Я.О.Пономарьов, та ін.); видів творчості і їх структури; критеріїв креативності (В.П.Зінченко, І.П. Калошина, О.К.Тихомиров та ін.); принципів заохочення креативності (П.Торренс); етапів творчого процесу; механізмів творчості. Філософські витоки креативності досліджували такі вчені як М.О.Бердяєв, Г.Гегель, І.Кант П. Лезін, В.Г.Соловйов. Значний вклад у розуміння філософських засад креативності внесли представники української філософської школи (Г.С.Сковорода, І.Я.Франко та ін.).

Означені дослідження, шкільна практика засвідчили, що безпосередньо формуванню навичок креативного мислення у школярів приділяється достатньо уваги. Звичайно, розвиток його доцільно здійснювати в шкільному віці, коли творчі здібності людини розвиваються особливо інтенсивно, проте, чітких вікових обмежень для виявлення та розвитку креативності немає.

Саме тому нами і було обрано тему дослідження: «Методика розвитку креативного мислення на заняттях з бісероплетіння в 10 класі».

Об’єкт дослідження − навчально-виховний процес трудового навчання учнів 10 класу.

Предмет дослідження – методика розвитку креативного мислення в учнів 10 класу на заняттях з бісероплетіння.

Мета дослідження − дослідити динаміку розвитку креативного мислення в учнів 10 класу на заняттях з бісероплетіння.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми формування креативного мислення в учнів 10 класу;

2. Розглянути форми та методи розвитку креативного мислення при бісероплетінні;

3. Теоретично обґрунтувати і розробити методику розвитку креативного мислення в учнів 8 класу на уроках трудового навчання в процесі плетіння бісером;

4. Дослідити вплив комплексу розроблених навчальних засобів на розвиток креативного мислення в учнів 10 класу в процесі бісероплетіння.

У процесі дослідження було використано методи:

Ø теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення й систематизація у процесі вивчення наукової та навчально-методичної літератури) для визначення основних понять і стану розробленості досліджуваної проблеми;

Ø емпіричні: спостереження, для визначення причин неефективності використання існуючих методів педагогічної діагностики, для виявлення результативності застосування тестування в оцінюванні навчальних досягнень учнів.

 

РОЗДІЛ 1.

СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ

1.1. Сутність та критерії креативного мислення

Креативність (від англ. create - створювати, англ. creative — творчий) — творчі здібності індивіда, які характеризуються готовністю до створення інноваційних ідей, які відхиляються від традиційних або прийнятих схем мислення і входять в структуру обдарованості як незалежний фактор, а також можливість вирішувати проблеми, що виникають в статичних системах. За словами А. Маслоу – це творчий напрямок, який властивий всім, але котрий втрачається більшістю під впливом середовища [8, 4].

На побутовому рівні креативність проявляється як кмітливість – здатність досягати мети, знаходити вихід з, здавалося б, безнадійної ситуації, використовуючи обставини, предмети незвичним чином. Більш розгорнуто - нетривіальне та дотепне рішення проблем.

Критерії креативності [26]:

Ø вільне володіння - це кількість ідей, виникаючих в одиницю часу;

Ø оригінальність - можливість виробляти незвичайні ідеї, відмінних від загальноприйнятих;

Ø гнучкість.

Ø сприйнятливість − чутливість до своєрідних деталей, суперечностей і невизначеностей, здатність швидко переходити від однієї ідеї до іншої;

Ø метаморфічність – готовність працювати в абсолютно незвичайному контексті, схильність до символічного, асоціативного мислення, здатність бачити в простому складне, а в складному – просте;

Ø задоволеність – результат виявлення креативності. З негативним результатом втрачається сенс і подальший розвиток почуттів.

Визначення обдарованості дитини − складне завдання, у вирішенні якого потрібно використовувати як результати психологічного обстеження, так і інформацію про шкільну та позашкільну діяльність дитини, отримані через опитування батьків, вчителів та ровесників. Тільки такий комплексний підхід до діагностики визнається всіма науковими концепціями.

У більшості наукових концепцій обдарованість і передумови для її розвитку пов'язують із творчими здібностями дитини, що визначаються як креативність. Креативність може проявити себе в мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності. Вона може характеризувати особистість в цілому і її індивідуальні здібності [5, 16].

Творчі можливості людини прямо та безпосередньо не пов'язані з її схильністю до навчання, вони не завжди відображаються в тестах для визначення рівня інтелектуальності. Навпаки, творчість може стимулюватися не стільки багатоманітністю набутих знань, скільки сприйнятливістю до нових ідей, порушуючи стереотипи. Творчі рішення часто приходять в моменти релаксації, розсіяної, а не зосередженої уваги. Прикладом такого натхнення є відкриття Д.І. Мендєлєєва періодичної системи елементів у сні, після 15 років відданої і напруженої роботи [17, 19].

Серед засновників теорій і тестів креативності для дітей найбільш відомим є американський психолог Поль Торренс, який присвятив все своє життя цій проблемі. Дослідження креативності були розпочаті ним у 1958 році, але набагато раніше були підготовлені його практичні роботи як педагога та психолога з обдарованими дітьми і дорослими [3].

Тести П. Торренса були розроблені у зв’язку із завданнями освіти як частина довгої дослідницької програми спрямовані на створення таких методик роботи з учнями, які б стимулювали їх творчість. Створюючи тести, автор прагнув отримати моделі творчих процесів, які відображають їх природну складність. Але головною метою досліджень П. Торренса і його співробітників був доказ надійності тестів творчого мислення [3, 7].

Проте, високі показники тестів креативності у дітей не гарантують їх творчі досягнення, а просто свідчать про високу ймовірність їх виявлення. Іншими словами, за відсутності творчої мотивації, високий рівень творчих здібностей не може гарантувати творчих досягнень ні в мистецтві, ні в науці, ні в інших видах діяльності, навіть з повним освоєнням новітніх технологій. І навпаки, мотивація і необхідні знання та навички за відсутності творчих можливостей не можуть призвести до творчого результату, забезпечуючи лише майстерність [7].

Як і П. Торренс, більшість психологів включають низку обов'язкових ознак обдарованості дитини вище середнього віку, тому що тільки такий рівень забезпечує основу для творчої продуктивності. При цьому, найбільш сприятливим для прогнозування розвитку обдарованості та творчих досягнень є поєднання рівня розвитку інтелекту вище середнього з високим рівнем творчого мислення, ніж дуже високий рівень розвитку тільки одного з цих аспектів [3, 4].

Тести згруповані в вербальні (словесні), образотворчі (фігурні, мальовничі), звукові і рухові блоки, відображаючи різні прояви креативності в показниках продуктивності (швидкості), гнучкості, оригінальності та розробці ідей і передбачають використання у практиці обстеження таких блоків в цілому. Вибіркове використання одного або декількох тестів з цих тестів суттєво знижує ефективність і значення діагностики. Для кожної форми розроблені детальні інструкції по проведенню тестування і кількісного опрацювання даних [7].

1.2. Дослідження розвитку креативного мислення

Розглянемо базові методологічні позиції, на яких ґрунтується теоретико-експериментальна програма дослідження чинників розвитку креативного мислення.

1. Пояснення будь-якого феномена психіки, за визначенням С. Л. Рубінштейна, О. М. Ткаченка, М. Г. Ярошевського та інших дослідників, повинно відбуватися при застосуванні всього арсеналу системи пояснювальних принципів психології. Отже, креативне мислення може бути адекватно і всебічно описане, лише будучи пропущене крізь “призму” системи принципів психології та має розглядатися як особлива система і разом з тим елемент іншої, більш складної системи.

2. Системний підхід до вивчення креативного мислення має бути різноаспектним, таким, що інтегрує його складові: предметну, соціальну та особистісну. Вирішальну роль набуває соціокультурна детермінація та системогенез її вивчення як ключовий момент дослідження чинників креативного мислення та його процесуальності (тобто динаміки мікро та макророзвитку) [1].

У дослідженні креативності як початку експліцитного етапу його вивчення відбувалися наступні зміни [18]:

Ø Змінювалися сенсуалістичні погляди на мислення, притаманні представникам Вюрцбургської школи (Н. Ах, О. Кольпе, К. Марбе, Соссюр). Ідеї Вюрцбургської школи, як зазначив О. К. Тихомиров, були розвинені у роботах О. Зельца, який розумів мислення як функціонування інтелектуальних операцій та прагнув подолати різке протиставлення репродуктивного та продуктивного мислення. Мислення досліджується ним як процес, у якому попередні стадії готують та зумовлюють подальші етапи. Обмеженість підходу О. Зельца до дослідження творчого мислення полягає в тому, що, говорячи про утворення задачі як проблемного комплексу, він веде мову лише про диференціацію та уточнення вже сформульованої проблеми. Сутність продуктивного мислення скоріше полягає у створенні проблемних комплексів, у виділенні власне умов задачі та її змінних;

Ø Переборювався метод інтроспекції в дослідженні мислення біхевіористами (У. Торндайк, Д. Уотсон, С. Холл).

Ø Розроблялися принципи та методи дослідження мислення як продуктивного процесу розуміння представниками гештальтпсихології (М. Вертгеймер, К. Дункер, В. Келер, К. Кофка, Н. Майєр, Л. Секей). М. Вертгеймер вважав, що вирішення задачі, нова ідея з’являються у момент «схоплення» ситуації у її цілісності та повноті (інсайту). Механізмом продуктивного мислення слід вважати переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, не за елементами, а цілісно. Критика асоціанізму з боку гештальтпсихології здійснювалася через дослідження суттєвих відносин в проблемній ситуації (К. Дункер, М. Вертгеймер, К. Келер), частини якої починають сприйматися в новому гештальті, у нових відношеннях. Було поставлено ряд принципових питань психології мислення: про специфіку творчого (продуктивного) мислення, механізми створення нового в процесі мислення, співвідношення поступового та раптового в процесі розв’язання творчих завдань, про «евристичні» методи їх вирішення тощо.

Узагальнюючи розвиток феноменології творчого мислення в описаних дослідницьких школах, підкреслимо формування в них такої методологічної орієнтації, як природничо-наукова, що домінувала на початку ХХ ст. в асоціанізмі, Вюрцбургській школі, гештальтпсихології, психоаналізі та виявлялася у пошуку природних та універсальних сутнісних механізмів творчого мислення, існуючих у людини як вроджені здатності.

Усі розглянуті концепції пов’язують визначення творчості з характером мислення, опосередкованого психічними новоутвореннями, у результаті чого з’являються нові оригінальні цінності в науці, мистецтві, техніці. Поняття творчого продукту стає не тільки філософським та загальнонауковим, але також спеціально-науковим, зокрема, психологічним поняттям [1].

Потреба у вивченні цього феномена набула суспільного, прагматичного значення, було усвідомлено актуальність та перспективність його вивчення, набув визнання сам термін «креативність». Слід підкреслити, що Дж. Гілфорд не лише сформулював проблему креативності, але запропонував варіант її розв’язання, який поклав початок його формуванню [11, 20].

Дж. Гілфорд, розуміючи під креативністю дивергентне мислення, виокремив такі її параметри: продуктивність, оригінальність, семантичну гнучкість, образну адаптивну гнучкість, семантичну спонтанну гнучкість.

Параметри креативного мислення (ідеомоторна швидкість, спонтанна гнучкість, здатність до віддалених асоціацій тощо), які можливо оцінити за допомогою тестів та спостережень, узагальнює сучасний американський дослідник Г. Адлер [1].

Аналіз особистісних властивостей креативів - характерна риса зарубіжної психології творчості. Значний масив особистісних характеристик (84 якості), серед яких зустрічаються навіть протилежні якості, представлено у П. Торренса [3].

Спираючись на переваги проаналізованих методологічних орієнтацій у вивченні креативного мислення, вважаємо, що реалізація принципу системності вивчення явища передбачає передусім аналіз креативності як багаторівневого утворення, що перебуває в складних структурних зв’язках з іншими компонентами психічної організації – інтелектом, здібностями, спрямованістю, вольовими, емоційними, мотиваційними тощо [4, 21].

Отже, історія проблематики креативності, креативного мислення має три основних етапи розвитку [4, 8]:

Ø імпліцитний (з античності до кінця ХІХ ст.), під час якого формується уявлення про природу творчості, розглядаються основні психологічні закономірності процесів мислення, що відповідають принципам наукового детермінізму;

Ø експліцитний (кінець ХІХ – 80-ті рр. ХХ ст.), який складався з інкубаційного періоду розвитку творчості та номінаційного періоду, під час якого з’явився термін «креативність»;

Ø рефлексивний (90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.), пов'язаний з осмисленням та узагальненням результатів дослідження креативності, креативного мислення, перспектив розвитку.

 

 

РОЗДІЛ 2.

БІСЕРОПЛЕТІННЯ ЯК ВИД ДЕКРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА

2.1. Історія виникнення бісероплетіння

На території нашої країни вироби із скла і бісер були відомі у народів, які населяли її ще у VI- V ст. до н.е. Вже потім оформляли вишиванням бісером одяг та взуття, предмети жіночого туалету скіфи і сармати, а на початку нашої ери - давні слов'яни. За часи Київської Русі IX-XII ст. жінки та діти носили прикраси у вигляді скляних бус і браслетів різних форм і кольорів. Починаючи з XV ст. для виготовлення церковного одягу та приладдя, предметів для царського двору рукодільниці почали широко використовувати венеціанський бісер, поєднуючи його з дорогоцінними каменями і російськими перлинами, які добували більш ніж в двохстах водоймищах Російської держави. З російських перлів низались жіночі прикраси для дворянства і заможних селянок Російської Півночі, а, починаючи з XVIII ст. бісер, імпортований з Венеції та Богемії (Північна Чехія), почали використовувати в домашніх рукоділлях та для оздоблення народного вбрання. [1, 10]

Великого розквіту виготовлення бісерних прикрас досягло в кінці XIX — на початку XX ст. в південно-східній частині Росії, у народів Поволжя, Сибіру, на Далекому Сході, Центральній Азії та Закавказзі, в окремих районах Білорусі, Литви та України.

Виготовляли прикраси, нанизуючи бісер на одну і більше (іноді до 30), вручну і ткали на спеціальному верстаті з нитковою основою. Переплітаючи з нанизаними по-порядку бісеринками, майстерниці створювали яскраві, барвисті візерунки, чергуючи геометричні, стилізовані рослинні або зооморфні орнаменти [25].

Мистецтво нанизування прикрас з дрібних бус та бісеру збереглись у місцевого населення Сибіру, Дальнього Сходу, частинах Центральної Азії та Закавказзя.

На Україні прикраси з бісеру ґердани (від тюркського гардан, герден – шия) та силянки (від українського силити, силяти – низати, нанизувати) найбільш популярні у західних регіонах республіки – Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та в окремих районах Тернопільської і Хмельницької області. На відміну від російських прикрас, які плели з крупного бісеру, українські плели та низали з дуже дрібного як непрозорого, так і прозорого бісеру яскравих кольорів. Орнаменти бісерних прикрас перекликались з візерунками вишиванок та тканих виробів.

Після революції, під час громадянської війни 1917-1922 рр. перестали існувати більшість рукодільних майстерень і шкіл бісерниць, але любов до бісерних прикрас та вміння їх виготовляти в багатьох народів були збережені до сьогодення. У роки війни та післявоєнний період захоплювались вишивкою бісером та стеклярусом суконь, сумочок, гаманців, а в 70-х роках почало відроджуватись низання.

Сьогодні напівзабуте мистецтво виготовлення прикрас з бісеру отримало нове життя. Наслідуючи народні традиції, багато майстрів створюють прикраси нових форм, орнаментів, візерунків, кольорів. Виготовлені ними сучасні прикраси з бісеру та стеклярусу, як і старовинні, чудово поєднуються з одягом, доповнюючи та прикрашаючи його. Це довгі смужки гайтанів і ґерданів, схожі на мереживні сітки комірців, вузькі смуги шийних прикрас, кручені об'ємні шнури, різноманітні ланцюги, ремені, браслети, сережки, бретелі до суконь-сарафанів та багато інших [2, 13].

2.2. Пристрої та матеріали для роботи з бісером, техніки бісероплетіння

Бісер – дуже древній матеріал. Його назва походить від «фальшивих перлів», які виготовляли в Єгипті з непрозорого скла. Історія бісеру починається з IV тисячоліття до нашої ери, коли було винайдено склоробство.

В даний час основними виробниками бісеру у світі є Чехія, Тайвань і Японія. Сучасний бісер дуже різноманітний і виготовляється з різних матеріалів [13].

Розрізняють наступні види бісеру [2]:

Ø Скляний;

Ø Керамічний;

Ø Пластмасовий;

Ø Металевий;

За видом бісер ділять на: простий, стеклярус і рубку.

Стеклярус та рубка – це модифікація бісеру, що представляє собою витягнуті трубочки з отвором для нанизування.

За розміром бісер ділиться на 8 номерів. Від розміру бісеру залежить, як буде виглядати виріб. Крім того, різним може бути і розмір отвору. Стеклярус може бути довжиною від 2 до 8 мм, діаметром 1,5 мм. Найбільш поширена довжина рубки 2-3 мм.

Бісер може бути різної якості, матовий і блискучий, відрізнятися безліччю кольорів і відтінків.

Найчастіший дефект, який не видно відразу, це нестійкість кольору, тому, перш ніж купити, треба потерти бісеринки вологими долонями. Ще необхідно звертати увагу, наскільки бісер рівний, чи немає задирок і нерівностей, так як виріб з такого бісеру виглядає неохайно і, що найнеприємніше, нерівності будуть перетирати нитки [2, 9].

При роботі з бісером використовують різноманітні пристрої та прилади, а також різноманітні інструменти та матеріали.

Верстат – це пристрій для виготовлення прикрас тканим способом (рис.2.1). Для верстата необхідна дошка а товщиною до 1 см, шириною 6-10 см та довжиною 60 см для коротких виробів та 140-150 см – для довгих. На кожному кінці дошки набивають поріжки б з дерев'яних рейок шириною 1,5 — 2 см та висотою 2-5 см. На поріжках в шахівному порядку на відстані 2-3 мм один від одного забивають невеликі цвяхи в для закріплення ниток основи д або роблять прорізи г. Ниток основи повинно бути на одну більше, ніж бісеринок у візерунку (по ширині). Натягувати нитки потрібно не туго, щоб вони не стягували готовий виріб та не зморщували його.

На дошку наносять олівцем лінію с, яка ділить відстань між поріжками навпіл, вона і буде серединою виробу. На відстані 15 см від поріжків наносять лінії, за якими визначатиметься початок та закінчення роботи, тобто довжину майбутнього виробу на короткому станку, та 25 см – на довгому. Роль човника виконує голка, а утка – робоча нитка з бісеринками.

 

Рис. 2.1

Для бісероплетіння добре підходять капронові нитки, оскільки вони досить тонкі та міцні. Але при цьому вони не пружні і занадто слизькі. Тому краще використовувати нитки з натуральних волокон. Можна використовувати звичайні бавовняні. Також використовують дріт, волосінь і еластичну нитка-гумку [2, 10].

Бісерні голки – це тонкі гнучкі голки близько 5 см завдовжки. Випускають голки для бісеру під номерами: 10, 12, 13, 14, 15 і 16. Чим більше цифра, тим голка тонше. У бісероплетінні голки № 12 найбільш використовувані, оскільки з легкістю проходять крізь бісер дуже маленького розміру.

Фурнітурою для бісероплетіння називаються металеві деталі, які використовуються для з'єднання фрагментів виробу. Для бісероплетіння використовують різні деталі – від металевих колечок для з'єднання до основи для шпильок [2, 16].

В народних бісерних прикрасах спостерігається багатоманітність способів виготовлення. За кількістю голок та ниток, необхідних для роботи, розрізняють низання в одну нитку або однією голкою, тобто ниткою або ниткою з голкою; в дві нитки або двома голками – низання ниткою з голками з двох сторін.

Залежно від розташування бісеринок при низанні існує декілька способів виготовлення прикрас [10]:

Ø Хрестиком - техніка низання ланцюгів різної ширини у вигляді щільної сітки з хрестоподібним розташуванням бісеринок.

Ø Мозаїка — нанизування бісеринок в кожному ряду в шахівному порядку, тобто через одну.

Ø Плетіння - виконання техніки вузькими (на 3-8 нитках) та широкими (до 25-30 ниток) ланцюжками, з’єднаних на одному кінці вузлом. На кожну нитку відповідно за порядком нанизували кольорові бісеринки та переплітали під прямим чи косим кутом, створюючи, таким чином, мереживні композиції сітки різної форми.

Ø Низання – нанизування бісеринок на нитку крізною (мереживною) сіткою, подібно в’язання мережив гачком повітряними петлями.

Ø У стовпчик або стовпчиком – нанизування бісеринок знизу вгору у вигляді круглого або квадратного шнура.

Ø Ткання – виготовлення прикрас на станку на нитяній основі способом простого перебору.

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З БІСЕРОПЛЕТІННЯ В 10 КЛАСІ

3.1. Методика розвитку креативного мислення на заняттях з бісероплетіння

Існує думка, що творчий потенціал людини не може бути розвинений, можливе тільки його вивільнення. Проте, досвід навчання деяких аспектів та засобів креативної поведінки та самовираження, моделювання творчих дій та здібностей в різних сферах діяльності демонструють значне зростання показників креативного мислення, а також виникнення та посилення таких якостей особистості, як незалежність, відкритість новому досвіду, чуттєвість до проблеми, висока необхідність в творчості [15].

Серед умов, які стимулюють розвиток творчого мислення, більшість психологів виділяють наступні [19]:

Ø Ситуація незавершеності або відкритості, на відміну від заданих та строго контролюючих;

Ø Дозвіл та заохочення більшості питань;

Ø Створення та розробка прийомів, стратегій, інструментів, предметів для подальшої діяльності;

Ø Стимулювання відповідальності та незалежності;

Ø Акцент на самостійних розробках, спостереженнях, почуттях, узагальненнях, зіставленнях;

Ø Увага до зацікавлень дітей зі сторони батьків, оточуючих.

Розроблені спеціальні комплексні програми для навчання обдарованих дітей, у яких розвиток всіх граней творчості забезпечується в єдності з інтелектуальним та особистісним розвитком дітей, їх індивідуальними потребами. Проте і в звичайних умовах шкільного навчання вчитель або шкільний психолог можуть створити умови, які будуть стимулювати розвиток творчого мислення особистості в цілому [12].

Вчитель, який прагне розвинути креативність в учнів, повинен насамперед забезпечити сприятливі умови для творчості учнів, тобто полегшувати і стимулювати виникнення питань, нових ракурсів, ідей. Головною метою такого навчання являється організація відповідного оточення, яке сприятиме формуванню творчого відношення до дійсності [15].

Безперечно, педагогічно ефективним засобом розвитку креативного мислення в учнів є створення різноманітних композицій у техніці бісероплетіння.

Техніка бісероплетіння належить до різновиду декоративно-ужиткового мистецтва і має специфічні риси та своєрідні ознаки.

Дуже важливим є розуміння вчителем завдань, які він ставить перед учнями, його вміння передати школярам основні принципи роботи з бісером, а методика навчання має ґрунтуватися на чітких дидактичних принципах [16]:

Ø активності та свідомості;

Ø систематичності та послідовності;

Ø міцності засвоєння знань;

Ø доступності та посильності у навчанні.

Передбачено систему завдань трьох рівнів складності. На першому рівні робота має репродуктивний характер – за зразком. На другому вона замінюється репродуктивно-творчою діяльністю − це, як правило, робота по пам’яті з внесенням елементів творчості (додаткові деталі, загальне художньо-композиційне рішення тощо). Поступово діяльність переходить на третій рівень – творчий, у творчо-естетичну працю (робота за власним задумом). Основними вимогами до оцінки виконаного завдання першого рівня складності є правильність виконання трудових прийомів, організація робочого місця, дотримання правил безпечної праці. На другому рівні поряд з основними вимогами передбачено додаткову – художньо-естетичне оформлення виробу; на третьому – до всього вище зазначеного додається нестандартність та оригінальність виробу (ідеї) [21, 22].

Процес створення композицій у техніці бісероплетіння передбачає поетапне виконання [24].

1. Вибір сюжету. Необхідно підібрати теми, значимі, цікаві та доступні для учнів.

2. Складання ескізу композиції. Перед виконанням ескізу необхідно разом зі школярами проаналізувати форми предметів, їх співвідношення. Пропонується розглянути предмети, дати порівняльну характеристику їхніх частин, створити схеми, скласти візерунки для техніки нанизування.

3. Кольорове вирішення роботи. Ознайомлення учнів з елементарними законами сполучення кольорів та їх впливом на людину, гармонією кольорів (гармонія споріднених кольорів, гармонія контрастних кольорів). Формування у школярів знання про кольоровий спектр, уміння підбирати і поєднувати кольорові відтінки теплої та холодної гам надає можливість школярам розвивати своєрідне світосприйняття, передавати емоційний стан, виховувати власну колористичну культуру. У процесі цього відбувається зміна настрою учня, підвищуються рівень його розумової працездатності, зацікавленість, розвиваються творчі здібності та нахили.

4. Вибір матеріалу за видом (бісер, намистини, стеклярус) та розміром. Школярі ознайомлюються з різновидами бісеру за формою, кольором та розмірами; матеріалами, необхідними для бісероплетіння.

5. Плетіння (нанизування) окремих елементів. Учні ознайомлюються з найпростішими прийомами бісероплетіння: підвіска, бахрома, гілочки, фестони, кулька, квітка, листочок, шнури та джгути, кутки. Вчитель ознайомлює дітей з основними елементами бісероплетіння – ланцюжками. Вони бувають [9]:

Ø за складністю: простий, складний;

Ø за видом: щільний, ажурний;

Ø за технікою виконання: нанизування на одну голку, дві голки або на декількох голках;

Ø за кількістю рядів: однорядні, багаторядні.

6. Підготовка основи для композиції. Учні вчаться створювати та оформлювати основу для композиції, вирішувати композиційність за формою, колоритом, художнім смаком.

7. Композиційне вирішення роботи (компонування та закріплення елементів на основу).

На заняттях з бісероплетіння учні знайомляться з композиційною майстерністю як основою творчого процесу. Вони отримують знання про універсальні закони та правила побудови композиції, про різноманітність композицій та технік виконання (національні мотиви, художній смак, професіоналізм) за формою, назвою, орнаментацією, колоритом. Учні засвоюють основні засоби композиції (побудови виробу): ритм, симетрія, асиметрія, рівновага. Розвивається творча уява, креативність, засвоюються навички плетіння бісером [12, 6].

3.2. Методична розробка до проведення уроку з бісероплетіння

Нова редакція навчальної програми з трудового навчання переслідує основну ідею − набуття та використання досвіду (компетентностей) учнів. Тобто учні вивчають технологію обробки конструкційних матеріалів паралельно з виготовленням простого виробу (перший розділ модуля). Поєднуючи набутий досвід з обробки конструкційних матеріалів з проектною діяльністю учні мають спроектувати та виготовити посильний виріб.

Заняття з бісероплетіння не передбачено інваріантною частиною навчальної програми з трудового навчання, тому воно буде вивчатися в другому півріччі за окремо розробленою програмою варіативного модуля.

 

 

 

ТЕХНОЛОГІЯ БІСЕРНОГО ПЛЕТІННЯ НА ДРОТЯНІЙ ОСНОВІ

Пояснювальна записка

Програмою модуля передбачене ознайомлення учнів з одним із видів українського народного декоративно-ужиткового мистецтва − бісерним плетінням. Метою реалізації її змісту є виховання в школярів любові до народних традицій, розвиток їхніх творчих здібностей, художніх смаків. Засвоєнню пропонованої програми сприятимуть різні форми роботи: теоретичні й практичні заняття, організація виставок, екскурсій, конкурсів. Виготовлення виробів з бісеру реалізується через проектно-технологічну діяльність. Як результат роботи над змістом модуля учні мають виконати творчий проект.

Під час виконання робіт необхідно приділяти увагу правилам безпечної праці, організації робочого місця та санітарно-гігієнічним вимогам.

Тематичний план

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
	Загальні відомості про техніки й технологію бісерного плетіння
	Проектування й виготовлення виробів з бісеру на дротяній основі
	Презентація проекту й оцінювання результатів проектної діяльності
	Усього

Орієнтовний перелік об’єктів праці:

Архітектури малих форм: церква, будиночок, храм, палац.

Інструменти, обладнання та приладдя:

Серветка, на яку насипають бісер для роботи; ножиці; клей «Момент» або «ПВА»; дріт різного діаметру (тонкий, міцний, гнучкий); картон, кру