Структура, функції і типологія політичної культури

Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:

— комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політичних діях;

— матеріалізованими, визнаними суспільством як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб'єкти політики, громадяни держави;

— наявними і потенційними політичними суб'єктами зі властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.

До компонентів політичної культури відносять:

— знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;

— характер відносин до політичних партій та інших суб'єктів;

— політичну самоідентифікацію тощо.

Політична культура суспільства виявляється у функціюванні політичних інституцій, реальних суспільних відносинах, а показниками культури виступають, зокрема, якість приймання політичних рішень, електоральна поведінка суб'єктів політики, характер взаємодії політичних інституцій тощо.

Отже, політична культура характеризує поведінку й діяльність суб'єктів політики, функціювання політичних інституцій, вона впливає на функціювання політичної системи, а отже, і на політичне життя всього суспільства.

Формування політичної культури є складним процесом інтеріоризації та екстеріоризації соціальних цінностей, політичних знань і досвіду, соціальної активності громадян та їхніх об'єднань. У цьому процесі важливу роль відіграють об'єктивні й суб'єктивні чинники політичного життя суспільства, взаємодія яких визначає політичну свідомість, політичну поведінку й діяльність громадян. Інтеріоризовані (засвоєні) закони впливають на ставлення людей до системи влади, до політичних інституцій, явищ і процесів політичного життя, впливають на визначення індивідуалізованого сприймання політичної сфери суспільства.

Об'єктивні чинники створюють відповідну політичну дійсність, яка матеріалізується у функціюванні політичної системи суспільства та в її інституціях, у політичній культурі народу, нації й соціальних класів і верств суспільства.

Політична культура акумулюється у владних відносинах суспільства, які відображають усталені соціальні цінності і визнані норми, відповідні закони, що визначають характер і «простір» владного впливу.

У літературі існує понад сорок різноманітних інтерпретацій означень політичної культури. Відсутність загальновизнаного підходу до означення політичної культури і багатоманітність її тлумачень свідчать як про складність змісту, структури і функцій політичної культури, так і про потребу всебічно проаналізувати це соціальне явище.

Аналізуючи політичну культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політичної культури, американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба виокремили такі типи:

1) парафіяльна культура, для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів суспільстві до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;

2) підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки d ролі підданих (як об'єкти впливу політичної влади);

3) учасницька культура фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Отже, запропонована типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.

Польський учений Є. Вятр запропонував використати функційний підхід до типології політичної культури, який підтримали багато дослідників. За цим підходом тип політичної культури визначається через її взаємовідносини з політичним режимом. Відповідно виділяється тоталітарна, авторитарна і демократична політична культура. Ці базові типи політичної культури можуть слугувати основою для формування проміжних політичних культур, таких як тоталітарно-авторитарна або авторитарно-демократична, що характерно для суспільств, які трансформуються.

Прихильники структурного підходу до аналізу політичної культури підкреслюють наявність у політичній культурі будь-якого суспільства утворень, властивих окремим соціально-класовим, етнонаціональним, релігійно-конфесійним та іншим групам. За характером стосунків цих утворень американські дослідники виділяють гомогенний тип політичної культури, який характеризується відсутністю домінуючої культури. Такий тип політичної культури притаманний утворенням, які мають спільні цінності, незважаючи на різницю в поглядах на владу, на ставлення до правлячої еліти. Такі утворення одержали назву політичних субкультур, а базове підґрунтя — домінуючої культури.

Домінуюча культура— комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості соціальних груп даного суспільства. Відповідно політико-культурні утворення, які не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультурні.

Англійський дослідник К. Поппер обґрунтував комунікативний критерій типології політичної культури, виділивши: 1) закритий тип політичної культури, зорієнтований лише на власні локальні цінності, зразки та соціальні норми, такі як традиціоналізм, неспроможність продуктивного обміну з іншими політичними системами тощо. Такий тип культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств; 2) відкритий тип політичної культури, здатний до комунікацій модернізації, до врахування і збагачення інокультурним досвідом. Цей тип притаманний демократичним суспільствам.

Таким чином, різноманітні підходи в дослідженні політичної культури збагачують уявлення і знання про багатогранність цього важливого соціального явища.

Політична культура— інтегративний якісний показник розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнавання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціювання політичних інституцій, громадянського суспільства.

Структура політичної культури складається з політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду і традицій, політичних інституцій, норм і цінностей та засобів політичної діяльності. Усі складові політичної культури відіграють важливу роль як у світоглядній орієнтації громадян, так і у визначенні індивідуальних позицій практичної участі в політичному житті суспільства.

Політична культура виконує ряд функцій, до яких відносять:

— забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільностей людей і політичної стабільності суспільства;

— пізнавання й оволодівання політичними відносинами;

— нормативно-регулююча функція;

— реалізація політичної соціалізації;

— комунікативна, прогностична та інші функції.

Характерні риси й особливості виконання політичною культурою відповідних функцій у суспільному житті зумовлюються конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними й іншими чинниками.