Теми рефератів. 1. Мистецтво публічного виступу.

1. Мистецтво публічного виступу.

2. Публічний виступ і культура мови.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Як підготуватися до публічного виступу?

2. Поясніть суть поняття "індивідуальний стиль промовця".

3. Із яких частин складається текст публічного виступу?

4. Що таке контекст?

Тема 2.2. Особливості професійного спілкування

Самостійна робота 2

Питання 1. Вибір форми комунікації (співбесіда, нара­да, засідання, семінар тощо) та визначення об'єкта, мети, виду спілкування

Література: 21, с. 186 - 188; 25, с. 303, 311, 318; 26, с. 194 - 200.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчаючи дане питання, слід мати на увазі, що неможли­во уявити розвиток людини, її існування, зв'язки з суспільством без спілкування з іншими людьми. Спілкування - одна з форм людської взаємодії.

Важливою складовою комерційного успіху діяльності фірми є вміння спілкуватися. Чим вищий рівень культури усного ділового мовлення, тим вищий авторитет людини, яка займаєть­ся підприємницькою діяльністю, тим кращі й плідніші результа­ти. У щоденній роботі виникає потреба обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки, вислухати лю­дину, зрозуміти її.

Важливим при цьому є вибір форми комунікації. Розкриваючи дане питання, слід звернутися до тлумачно­го словника, уяснити зміст поняття "комунікація" (спілкування).

Виходячи з того, яку проблему потрібно вирішити, слід визначитися, в якій формі це буде проходити.Існує ряд видів усного ділового спілкування.

Співбесіда - це різновид ділової бесіди, де домінує увага до співрозмовника, тактовність і вміння говорити. Вона призна­чена для обговорення, вирішення певних питань, налагодження комерційних стосунків тощо. Основна умова: уміння вислухати людину, зрозуміти її.

Обидві сторони ділового спілкування повинні бути ввіч­ливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність та емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та розуміння проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмов­ника, щоб відповідно скоригувати подальший хід ділового спіл­кування у разі втрати інтересу до теми. Для досягнення повні­шого взаєморозуміння потрібно оволодіти не лише вмінням пе­реконливо говорити, а й уважно слухати співрозмовника.

Ефект ділового спілкування залежить від того, як учасни­ки готуються до нього, чи знають, якими принципами слід керу­ватися на окремих стадіях, чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливості психології партнера.

Ділова нарада - це робота колективного розуму, спря­мованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінце­вий результат.

Цей традиційний метод управління може бути високо­ефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну дум­ками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять (нарада), а не формальне засідання, де колективно мар­нують час.

Перевагою наради, порівняно з іншими формами управ­ління, є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоп- тимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато бі­льше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, ди­сциплінарний, інформаційний тощо.

Оптимальна кількість учасників наради - 10 - 12 осіб. Бі­льша кількість просто не зможе взяти активної участі в обгово­ренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на пробле­му. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня під­готовки як самої наради, так і окремого 'її учасника й, безумов­но, керівника.

Підготовка наради - це визначення тематики, порядку денного, приблизного складу учасників, дати та години початку, складання основної доповіді і проекту рішення, вибір і підготов­ка приміщення. При визначенні дати враховують необхідність підготуватися заздалегідь (дата не повинна змінюватися, в про­тилежному випадку треба попереджати про перенесення нара­ди). Для участі запрошують мінімальну кількість службових осіб (тільки тих, хто дійсно потрібен). Порядок денний оголо­шується заздалегідь, у разі потреби учасникам роздаються мате­ріали для ознайомлення.

Ділові засідання. їх перевага полягає в тому, що на засі­данні присутні майбутні виконавці рішень, які приймаються, і вони беруть участь в обговоренні цих питань. Види засідань:

• інформаційні (директивні або інструктивні);

• оперативні (диспетчерські);

• дискусійні.

Інформаційні - знайомлять із новими даними, положен­нями, постановами.

Диспетчерські - охоплюють збір інформа­ції, її переробку та прийняття рішень.

Дискусійні - приймаються конструктивні рішення, де ко­жен може взяти участь в обговоренні.

Семінар - одна з найбільш універсальних і ефективних форм ділового спілкування (від лат. зетіпагіит - розсадник) - форма практичних і теоретичних вирішень питань. На семінарі під керівництвом головуючого розглядаються різні питання з метою поглиблення знань з того чи іншого питання. На семінарі учасники логічно мислять, висловлюють і відстоюють власну точку зору публічно.

Наради, семінари, співбесіди, засідання повинні почина­тися зі створення сприятливого для спілкування психологічного клімату, бо саме це запам'ятовується на емоційному рівні як враження від ділового спілкування.

Мистецтво спілкування - це здатність захоплювати, пе­реконувати співбесідника, вироблення відповідної манери кому­нікації.

Запам'ятайте, при виборі форми комунікації слід визна­чити об'єкт, мету спілкування. Будь-яка форма комунікації по­требує попередньої підготовки, продумування її ходу, ритму. Потрібно сформулювати основні питання, які потребують з'ясу­вання.

Мета ділового спілкування досягається за умов сумлінної підготовки до нього всіх учасників та правильної його організа­ції.

Потрібно подумати про те, як встановити взаємну довіру під час спілкування. Слід зважити, в яких умовах буде проходи­ти ділова зустріч, зняти напруження, давати співбесідникам ви­словитися. Необхідно бути готовим до будь-якої поведінки спів­розмовника, його індивідуальної своєрідності.

Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від уміння їх сформулювати й викласти.