ПРОГРАММА. Мистецтво і гра Що в них є спільного?

Мистецтво і гра... Що в них є спільного? Адже не випадково акторське або музичне виконавство називають грою. Проблемою спорід­неності, зближення мистецтва і гри філософи почали цікавитися ще з кінця ХУІІІ ст., з часів Ф. Шіллера («Листи про естетичне вихо­вання»). Німецький поет і драматург розумів гру як дійство, в якому людина вільно розкриває свої сутнісні сили, утверджуючись як тво­рець вищої реальності — естетичної. Головна теза його теорії естетич­ного виховання така: шлях до свободи пролягає тільки через красу, а суть останньої — в грі.

Гра — це не імітація життя, а саме життя. Це насамперед творча дія, яка розгортається немовби не в реальному просторі, а у світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і мі­фологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, не розділяючи реальне і «придумане» непробивними му­рами. Ігри виробляють в учнів «рефлекс свободи», адже рішення при­ймається самостійно, шляхом природного пізнання — інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального до­свіду, соціалізації.

Нідерландський філософ і культуролог XX ст. Й. Хейзінга, автор оригінальної концепції «Людини граючої» («Homo ludens»), обґрунту­вав особливе значення гри в розвитку культури людства. Він уважав, що розгадка феномену гри у вічному прагненні людини особистісно самоствердитися за рахунок пошуку нових світів. «Ігрова концеп­ція» людини видатного філософа поширена в педагогічних іннова­ціях СІЛА, Японії, країн Європи.

Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створити відповідну атмосферу. Найефективніший прийом щодо цього – застосування гри, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання.Хороша гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом вчителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Таке обладнання виконується з паперу, картону, фанери.

Одна з головних задач дидактичних ігор – естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення краси форми і кольору. Дидактична гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту повинно бути коротким, зрозумілим і емоційним. Всі дидактичні ігри повинні бути узгодженні із змістом наступної образотворчої діяльності.

В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні деяких прийомів композиції допомагає, зокрема, гра у «фотографування». На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонується «видошукач»- картонна планка розміром 15* 10 сантиметрів з віконечком близько 10* 7 сантиметрів. Учитель загадує кожному «сфотографувати» те, що найбільше сподобалось, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувається аналіз робіт.

З великим задоволенням учні виконують на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандартним, живим, і діти легко засвоюють правила образотворчої грамоти.

На уроках тематичного малювання важливе використання таких ігрових моментів, як виконання відеорепортажів з коментарями, віршами, розповідями, інтерв’ю на вулицях.

Ігри та вправи можуть бути іще однією формою перевірки і закріплення знань з образотворчого мистецтва. У процесі гри діти навчаються правильно сприймати форму предмета, його барву, величину, пропорції, положення у просторі відносно інших предметів.

Художньо – дидактичні ігри і вправи можуть передавати новому навчальному матеріалу, спонукуючи учнів оволодіти ними, закріплювати пройдене, служити повторенням.

Дидактичне завдання кожної гри або вправи визначається змістом програмового матеріалу і виховними цілями. Учитель заздалегідь визначає місце і роль гри у навчальному процесі, її зв'язок з іншими методами роботи, продумує можливі варіанти ускладнення (або полегшення), її органічний зв'язок з іншими частинами уроку. При цьому слід неодмінно виділяти ті знання, вміння і вчинки, які необхідно сформувати в учневі.

Пояснення змісту гри має бути емоційним, стислим, логічним і зрозумілим. Можливий пробний хід, у процесі якого учитель ознайомлює з правилами гри. Щоб переконатися в тому, що учні зрозуміли ігрову дію і завдання гри чи вправи, можна припуститися умисної помилки і активізувати мисленнєву діяльність учнів. Тривалість однієї художньо – дидактичної гри або ігрової вправи – від трьох до п’яти хвилин.

Розробляючи художньо – дидактичні ігри, ми враховували чотири види діяльності учнів на уроці: малювання з натури, тематичне, декоративне малювання, бесіди про образотворче мистецтво.

Художньо – дидактичні ігри можна поділити на кілька видів: ігри – подорожні або екскурсії, ігри – змагання або естафети, ігри – загадки, ігри – лото, композиційні ігри.

Ігри – естафети є своєрідними фізкультурними паузами, оскільки в момент ігрової дії діти активно рухаються. Під час гри царює дух змагальності.

 

 

ПРОГРАММА