Федеральное агентство по образованию 7 страницаПриродним є існування в кожної незалежної держави власних національних інтересів, що зазвичай, створює потенціал до їх конкуренції, а іноді і до конфронтації. Цей факт є апріорним, тому зіткнення національних інтересів має сприйматися як процес утвердження держави в тій ролі, яку вона бажає і реально може зайняти. Крім того, відповідно до філософії екзистенціалізму, саме цей процес зіткнення і слугує самоідентифікації системи як такої, що реально відображає та захищає національні інтереси. Інша річ, коли утвердження національних інтересів відбувається внаслідок пригнічення національних інтересів інших суверенних країн, або взагалі здійснюється всупереч загальновизнаним нормам співіснування людства. Хоча геополітнчний аналіз подій у світі уможливлює дійти висновку про ігнорування цього правила державами з розвиненими СНБ. Цей чинник також свідчить на користь необхідності формування національно достатньої СНБ - такої системи національної безпеки, яка б максимально забезпечувала національні інтереси.
Становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму. Зважаючи на строкатість підходів до визначення даного поняття, вважається за доцільне виокремити два. головні підходи.
Актуальною залишається проблема використання Цих категорій для обґрунтування незаконних дій. Якщо згадати історію інституціоналізації цих категорій, то з самого початку їх використання не мало правового обґрунтування, оскільки в 1904 році Теодор Рузвельт приєднуючи зону Панамського каналу, обґрунтовував це інтересами національної безпеки.
Представники першого підходу взагалі вважають за недоцільне визначати саме поняття, зосередивши увагу на окресленні сутнісних ознак, які характеризують національні інтереси. Наприклад, Ф. Зелікое визначає національний інтерес як "неопераційну мету*, систему переваг, яка лежить в основі політики. При чому, ураховуючи неможливість перерахування усіх інтересів нації, як усвідомлених її потреб, більш продуктивним, на думку даного дослідника, вважається побудова ієрархії національних інтересів, за допомогою яких можна було б окреслити фундаментальні, базові, ключові інтереси нації, порушення забезпечення яких загрожує СНБ. Після побудови ієрархії національних інтересів можна приступати до формування політичних цілей, які (і в цьому плані можна погодитись із Ф. Заліковим) не є тотожними політичним бажанням.
Представники іншого напряму вважають за доцільне точно визначити поняття національних інтересів. Косевцов В.О. та Бінько І.Ф.49, Парахонський Б.О.50, а також інші науковці визначають національні інтереси як конкретні історичні відносини і переконання, матеріальні, культурні та історичні цінності, що мають загальне життєво важливе значення для стабільного функціонування суспільства.
З філософської точки зору національні інтереси є, в певній мірі, суб'єктивними уявленнями про фундаментальні цінності, які, в свою чергу, є відображенням потреб народу, що формуються в результаті діяльності.
В. Тихий і М. Панов зазначають, що людина постійно дбає про захист своїх прав і свобод від тих чи інших посягань, небезпечних явищ, прагне до безпеки, бо це благо є вічною природною потребою, умовою для життєдіяльності людини. Саме держава в особі державно-правових інституцій покликана забезпечувати реалізацію усвідомлених потреб людини та загалом суспільства".
Цікавою для розгляду є думка Б. Ковальського, О. Маначинського, Є. Пронкіна, які визначають національні інтереси як реальну причину дій нації й держави, цілеспрямованих на своє виживання, функціонування й розвиток,... сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратеги й тактиці в галузі національної безпеки"''.
Характеризуючи дане визначення можна зазначити, що в ньому містяться окремі головні елементи, на базі яких формуються національні інтереси, зокрема національні цілі та цінності. Водночас із даного визначення важко зрозуміти, що є визначальним - національні інтереси для національних цінностей та цілей чи навпаки. Крім того, у понятті відсутнє посилання на такі важливі елементи, як національні потреби, національний ідеал, національну ідею тощо. Адже саме їх усвідомлення є рушійною причиною об'єктивації національних інтересів. У даному аспекті більш вдалим вважається визначення, запропоноване О.В. Лупаїною: національні інтереси - ціле, в якому відображені не будь-які, а найбільш спільні, схожі ознаки його устремлінь, бажань, цінностей відповідно до Божих Основ і законів Світобудови 55.
Національні інтереси відбивають стан суспільних відносин у внутрішній і зовнішній сферах, за якого можливе ефективне їх забезпечення. При чому, вони характеризуються динамічністю і відображають прагнення народу щодо власного розвитку в певний історичний період.
Використання методології НБЗ дозволяє нам розглядати національні інтереси як систему, якій притаманні загальні ознаки СНБ. Це" по-перше, відносна сталість національних інтересів, їх детермінованість і корелятивність ідеалам, цілям ідеї, потребам і цінностям української нації, а отже, ієрархічність; а по-друге, динамізм національних інтересів, їх обумовленість національними пріоритетами в певний історичний період. Саме тому національні інтереси, відбиваючи прагнення до розвитку української нації, становлячи ядро національної самосвідомості, характеризуються динамізмом.
Вивчення даного питання дозволяє розглядати його в кількох аспектах. По-перше, національні інтереси можуть аналізуватися як у вузькому, так і широкому розумінні. У вузькому може йтися про інтереси титульної нації, в широкому - під національними інтересами розуміють систему істотних ознак і обставин існування української нації (особи, державних і недержавних інституцій) від її генезису до сьогодення. По-друге, відповідно до головних об'єктів національної безпеки, категорія "національний інтерес" співвідноситься з такими поняттям як "особистий інтерес", "державний інтерес". При цьому, слід акцентувати увагу не лише на рисах, що відрізняють ці групи інтересів, а й на тих, що споріднюють їх, утворюючи власне категорію "національний інтерес".
Розглядаючи визначення поняття "національні інтереси", можна дійти висновку, що стосовно них, зазвичай, вживаються певні дії щодо забезпечення, напрями яких ми окреслили, аналізуючи стратегії забезпечення національних інтересів. Водночас категоричність окремих авторів щодо означення імовірних альтернатив дій щодо "національних інтересів" лише просуванням, захистом або пригнобленням (придушенням) не здається однозначно правильною. Детальніше про це йтиметься під час розгляду питань забезпечення національної безпеки.
Численність підходів до визначення поняття національних інтересів зумовлена як складністю і багатоманітністю національних інтересів, так і несформованістю та невизначеністю їх змісту. На цьому шляху, на нашу думку, доцільним є дослідження змісту національних інтересів через окреслення їх виявів в об'єктивній дійсності, чому слугує їх ця класифікація".
Семантичний аналіз науково-практичних літературних джерел дає підстави дійти висновку про виокремлення трьох основних підходів до поняття "інтерес".
1. Інтерес як об'єктивна умова існування суб'єкта, предметом задоволення є щось матеріальне.
2. Інтерес як суб'єктивна спрямованість на певний результат (єдність об'єктивної та суб'єктивної сторони інтересу).
3. Інтерес як суспільні відносини, які є запорукою реалізації відповідних потреб.
Останній підхід є найбільш поширений в правовій літературі.
Отже, враховуючи вищевикладене, піл національним інтересом будемо розуміти обумовлену національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю систему загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення та реалізації.
2. Обумовленість національних інтересів
Після набрання чинності Закону України "Про основи національної безпеки України" були визначені пріоритети національних інтересів, а саме:
- гарантування конституційних прав і свобод людини та громадянина;
- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
- зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
- забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;
розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.
Аналізуючи ряд досліджень, що присвячені розгляду проблематики національної безпеки, можна сказати, що практично всі роботи на чільне місце ставлять національні інтереси, залишаючи поза увагою національну ідею та національний ідеал.
Деякі дослідники говорять про те, що усвідомлені національні інтереси становлять основу внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначають ідеологію державної системи.
Ми ж підтримуємо думку тих дослідників (Медведчук, Ліпкан. Кириченко.), які вважають, що національні інтереси мають похідний, вторинний характер щодо національної ідеї та, взагалі, доречно вести розмову про певну понятійну ієрархію: національний ідеал - національна ідея - національні інтереси. 1 ось чому.
Мала енциклопедія етнодержавознавства визначає національний ідеал як сукупність уявлень того чи іншого народу про найдосконалішу модель свого національно-соціального устрою, яка найповніше відповідає його традиційним культурно-психологічним установкам і забезпечує подальший розвиток: кінцеву мету національно-визвольного руху.
Етимологічно "ідеал" означає взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини"*.
Національна ідея ж формується на основі національного ідеалу, тобто є певним способом досягнення національного ідеалу.
Автори вищезазначеної енциклопедії під національною ідеєю розуміють реакцію самозбереження суспільності, середовища існування і розвитку індивідів, національної своєрідності народів, потреби у розбудові національного життя, стимулювання національно-відроджувального процесу.
Медведчук В.В. зазначив, що будь-яка національна ідея, акумулює у собі найбільш значні, позитивні для суспільства інтереси, які склалися у суспільстві і сприймаються переважною більшістю населення, у першу чергу відповідним етносом, як необхідні для його подальшого розвитку, забезпечення добробуту народу6'.
Отже, національна ідея має вторинний характер від національного ідеалу. Вона не тільки базується та розвивається на його основі, але й забезпечує досягнення національного ідеалу. В свою чергу, національна ідея включає національні інтереси, які виступають теж є певним шляхом реалізації національної ідеї.
Таким чином, національний ідеал, національна ідея та національні інтереси є діалектично та ієрархічно взаємопов'язаними.
Особливо гострою є проблема збалансування інтересів представників усіх етносів, що компактно проживають на території України та представника титульної нації, оскільки Україна є поліетнічною державою.
З цього приводу є досить цікавою та слушною позиція Медведчука В.В., який зазначив, що коли ми будемо стверджувати, що в українському суспільстві панівне становище займає принцип "двоетнічності" (йдеться, власне, про український та російський етноси), або взагалі"поліетнізму", який визнає існування на рівному соціальному статусі декількох етносів, то сама концепція ідеї втрачає свій сенс. З іншого боку, не можна погодитися й із застосуванням принципу "моноетнічності" України, оскільки у реальному житті він обов'язково проявить себе у гаслі "Україна для українців", що неминуче призведе до етнічного протистояння. Тому, і це знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, загальновизнаною є модель так званого "титульного етносу", яким є український етнос, а також "етнічних меншин", до яких належать представники усіх інших етнічних груп, незважаючи на їх чисельність. Саме такий підхід відповідає міжнародній практиці етнодержавотворення, яка в питаннях прав людини і громадянина не визнає жодних привілеїв для представників титульної нації.
Ще однією проблемою є намагання певних політичних сил використання таких категорій як "національна ідея" та "національний інтерес" для реалізації власних інтересів.
Саме тому, формування національної ідеї має відбуватися природним шляхом, у ході розвитку суспільства, а активність з боку тих чи інших державних інституцій при цьому повинна зводитися до найбільш точного і повного вираження дійсного змісту національного інтересу (системи інтересів) та сформульованої на цій основі національної ідеї.
Кожному історичному періоду розвитку суспільства та держави відповідно властиві змістовні зміни в національних інтересах.
Це не означатиме зміну напряму пріоритетів цієї ідеї, а свідчитиме про постійний пошук життєздатних моделей розвитку української нації, її утвердження в якості сильної, прогресивної та гуманістичної нації через реалізацію національних інтересів. Причому національна ідея, становлячи собою продукт мислення української нації, дієво втілюватиметься у дійсність, а отже відображатиме рівень розвитку нації на тому чи іншому етапі еволюції. Можна навіть сказати, що національна ідея є відбиттям національного інтелекту, адекватного, з одного боку, реаліям існування української нації і її можливостям до втілення цієї ідеї, а з іншого - тим ідеалам, моделям існування, до яких вона постійне прагне67.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо доречною думку дослідників, які зазначили, що при формуванні національної ідеї слід мати на увазі такі аспекти:
1) національна ідея не повинна проголошувати титульний етнос виключним, через що надавати йому суттєві переваги перед іншими етносами, що складають ту чи іншу націю;
2) національна ідея має бути синтетичною, тобто включати як інтереси титульної нації, так і інтереси етнічних меншин, що проживають на території країни;
3) національна ідея має бути інтегративною, тобто об'єднувати інтереси титульної нації і етнічних меншин;
4) при побудові національної ідеї слід використовувати наступний принцип: однаковість індивідів - загибель для популяції. Отже, національна ідея не має урівнювати усіх членів нації, стандартизувати їх відповідно до окреслених настанов. Навпаки, розмаїття етносів, об'єднаних спільною національною ідеєю, і є запорукою її тривалого, а головне - усвідомленого існування;
5) національна ідея має відбивати об'єктивні прагнення та інтереси нації на конкретно визначеному історичному етапі розвитку. Будь-які суб'єктивістські намагання забарвити національну ідею у власний колір, надаючи їй або релігійного, або політичного, або іншого змісту спаплюжать ідею, підміняють її на утилітарні прагнення, індивідуальний інтерес. Саме тому національна ідея не може ґрунтуватись на гаслі богообраності та на інших гаслах, які за своєю суттю створюють вакуум нації, роблячи її окремішною, месіанською і недосяжною для інших, створюючи об'єктивні передумови для її возвеличення;
6) національна ідея, будучи за своїм змістом гуманістичного напряму, має включати для своєї реалізації лише ті засоби, які передбачає національне та міжнародне законодавство. Будь-які засоби, застосування котрих веде до порушення законодавства (чи то тероризм, чи то геноцид, чи то диверсії, чи то війни тощо) суперечать самій суті національної ідеї, яка ґрунтується на засадах демократії та гуманізму;
7) ураховуючи поліетнічність України, наскрізною лінією має проходити толерантність титульного етносу до інтересів етнічних меншин".
3. Класифікація національних інтересів
Слід зазначити, що саме питання про класифікацію лише національних Інтересів не є безспірним. Так, наприклад, В.В Медведчук пропонує класифікацію запитів, потреб і інтересів:
1) стосовно часу задоволення - запити, потреби, першочергові інтереси та інші;
2) стосовно суб'єкта, який має здійснити відповідні дії - людина, держава, громадські організації та різні самоврядні структури;
3) запити, потреби та інтереси, які притаманні усім членам суспільства - громадянам держави й ті, що цікавлять окремі його верстви;
4) запити, потреби й інтереси, що різняться за своїм характером - матеріальні та духовні.
Звичайно, що категорія "національні інтереси" є багатокомпонентною. Через це постає необхідність у класифікації національних інтересів, виокремленні фундаментальних (базових), життєво важливих та інших груп національних інтересів. При цьому класифікація національних інтересів має розглядатися крізь призму необхідності виокремлення тих з них, завдання.шкоди яким свідчить про національну небезпеку. Тобто кожному рівню національних інтересів кореспондуватиме певний рівень загрози СНБ. Знову таки, ураховуючи важливість даного положення, воно має бути відображено у Концепції національної безпеки України.
Отже, враховуючи різноманітні форми прояву, а також багатогранність самого феномену національних інтересів, їх багатоманітність і різноплановість, і відповідно до цього необхідність у впорядкуванні за певними критеріями, пропонується наступна їх класифікація.
За ступенем важливості
1, Життєво важливі національні інтереси - це такі національні інтереси" ЯКІ пов'язані із виживанням і безпекою нації, захистом території України і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їх економічного добробуту. Життєво важливі інтереси можна визначати і як усвідомлені на рівні вищих органів державної влади потреби народу у збереженні й розвитку національних цінностей, національного багатства, вдосконалення економічного й політичного устрою суспільства. Для захисту інтересів цієї категорії Україна має рішучо використовувати усі наявні засоби, включаючи при необхідності, застосування своєї військової могутності.
Суттєвим для розуміння змісту життєво важливих національних інтересів є аналіз понять "національні потреби" і "національні цінності", тому окреслимо власне бачення щодо цього.
Під національними потребами слід розуміти такий стан нації, який обумовлений її незадоволеністю у нормальній життєдіяльності та спрямований на усунення цієї незадоволеності. Національні потреби реалізується у самому процесі їх задоволення. У разі ж незадоволення потреби нації це призводить до зміни нормальної життєдіяльності або ж до неможливості її подальшого існування. До реалізації потреби вона існує як такий недолік, що постійно з'являється і посилюється. З реалізацією потреби напруження, що виникло, послаблюється. Національні потреби є специфічними за своїм змістом, оскільки вони породжуються внаслідок генези самої нації - потреби у розвитку, у власній національній культурі, у власній державі тощо. Чим більшого розвитку досягає нація, тим більш широкий спектр потреб у неї виникає. Слід зважати на той факт, щоб при розвиткові потреб не виникало кардинальних розбіжностей у їх задоволенні серед представників різних національних меншин. Продуктивним вважається той шлях, за якого строкатість потреб буде поєднана із можливостями їх задоволення у загальних рамках національних інтересів. Для кожного представника української нації мають бути відкриті якнайширші можливості щодо засвоєння усіх створених предметів, здатних задовольнити духовні, інтелектуальні та матеріальні потреби, а отже до всебічного розвитку потреб, передусім, у національному розвої, праці, творенні української нації, творчості на благо України. Всебічний розвиток національних потреб, створення предметів цих потреб і має бути національною необхідністю - потребою усіх.
Національні потреби тісно пов'язані із іншою, не менш важливою категорією - національні цінності. Під національними цінностями слід розуміти конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об'єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу. При чому національні цінності виступають як властивості явища, водночас вони не є притаманними йому від природи, і стають такими не через силу внутрішньої структури інтересів самих по собі, а через те, що вони є утягненими у сферу суспільного буття людини і стають носіями суспільних відносин. Щодо представників української нації, то національні цінності слугують об'єктами їх інтересів, а для їх свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, визначень їх практичного ставлення до оточуючих предметів і явищ. Властивості тих чи інших явищ визначають різноманітні функції у системі людської життєдіяльності і виступають як предметні цінності, символи певних суспільних відносин, у яких бере участь людина. У якості національних цінностей можуть виступати деякі явища суспільної свідомості, які виражають ці інтереси в ідеальній формі (національний ідеал, національна мрія, національна справедливість тощо). До цього ж дані форми свідомості не просто описують якісь дійсні або уявні явища реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають здійснення або усунення. Зіткнення різних за своїм змістом національних цінностей є наслідком боротьби різних стратегій, концепцій, доктрин, програм і технологій щодо забезпечення національної безпеки, які знаходять свій вияв у цілісних системах поглядів на сутність та зміст національного розвою, а у кінцевому рахунку - об'єктивну логіку історичного процесу. Саме тому визначення національних цінностей має ґрунтуватися не лише аксіологічно, а й з урахуванням свідомого розуміння об'єктивних історичних законів розвитку нації.
Отже, можна зазначити, що українські національні цінності - конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об'єкти, визначені через усвідомлення об'єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й прогресивного розвитку народу України.
До життєво важливих інтересів безперечно належать: підтримка і збереження територіальної цілісності і недоторканності державного кордону України, забезпечення державного суверенітету; захист конституційного ладу усіма доступними засобами, включаючи військові, побудова ефективно діючої системи національної безпеки, утворення золотовалютного та алмазного фондів, всебічна інтеграція до створюваних систем глобальної безпеки, ініціативне створення систем безпеки різного рівня, інтеграція України у світове економічне і політичне співтовариство (входження до політичних та економічних структур Давосу, ВТО, ЄС тощо), розвиток національної економіки відповідно до національних інтересів, її унезалежнення від будь-якого зовнішнього втручання, створення умов для залучення іноземних інвестицій, забезпечення збереження старих та активізація пошуку нових шляхів доступу до стратегічно важливих для економіки ресурсів - нафти, енергоносіїв, всебічний розвиток відродження національної державності70.
Зі збереженням загального підходу, але із запропонуванням іншої назви щодо даної категорії національних інтересів, підходить О.С.Бодрук, який вживає поняття "корінні інтереси", до яких, на його думку, мають входити: збереження цілісності території держави; захист навколишнього середовища; конституційного устрою; політичної незалежності; забезпечення сприятливих умов розвитку нації; забезпечення зовнішньоекономічних пріоритетів держави; запобігання збройній агресії та силовій загрозі7'. Водночас, поняття "життєво важливі національні інтереси" найбільш повно Відображає сутність та зміст, а також значення даної категорії національних інтересів для прогресивного розвитку особи, суспільства і держави.
На основі цих інтересів має бути сформований механізм національної безпеки - сукупність цілей, функцій, принципів та методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування системи національної безпеки.
З урахуванням викладеного, до основних цілей системи національної безпеки по забезпеченню життєво важливих національних інтересів, можна віднести:
o максимально ефективне забезпечення національних інтересів;
o побудова розвиненої економіки;
o формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки;
o формування дієздатних сил забезпечення національної безпеки;
o інформатизація суспільства;
o регіональне лідерство, одним з механізмів якого має стати ініціювання створення систем безпеки різних рівнів, де б Україна виступала лідером;
o побудова соціально-правової, демократичної держави, громадянського суспільства;
o формування позитивного іміджу України у світі;
o забезпечення збалансованого функціонування систем безпеки регіонального та вищих рівнів з урахуванням життєво важливих інтересів країн-учасниць.
Відповідно до окреслених основних цілей функціями системи мають бути:
- розумне співвідношення положень ринкової і адміністративної економіки, що відповідають національним особливостям української економіки;
- розроблення спеціального механізму гармонізації рекомендацій МВФ при проведенні економічних реформ (сумний досвід Аргентини довів, що сліпе виконання усіх вказівок, які відбуваються, передусім, на користь самого МВФ, а не держави, якій здійснюється допомога, призводить до колапсу економічної системи держави);
- розроблення системи заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки України, як однієї з найважливіших складових національної безпеки;
- побудова сильної економічної системи, що сприятиме творенню України в міжнародних стосунках, її можливості брати участь у представницьких форумах найвищих рівнів, що позитивно впливатиме і на політичний імідж України, а це, у свою чергу, з урахуванням вигідного геостратегічного положення України, надасть їй можливість стати реальним лідером у регіоні;
- активізація процесів гармонізації законодавства й імплементації норм міжнародного права, які відповідають українським національним інтересам;
- максимально ефективно використання позитивного іміджу України для творення української стратегії;
- творення української стратегії та інші.
Основним принципом функціонування даної системи має стати дуальна (подвійна) пріоритетність загальнолюдських цінностей і національних інтересів (принцип національної достатності). Зважаючи на цей факт, українські національні інтереси, як уособлення інтересів окремої особи і громадянина, що проживає на території України, мають враховуватись, насамперед, через те, що народ України є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади.
Власно кажучи, життєво важливі інтереси відбивають фундаментальні, базові потреби нації, порушення або неможливість задовольнити які може призвести до її колапсу. Через це, природно, що кожна нація має власні, притаманні лише їй, національні інтереси. Цей суттєвий момент слід враховувати при створенні систем колективної, міжнародної, глобальної безпеки.
Життєво важливі інтереси є такими, що відбивають пріоритетні напрями розвитку нації, і їх порушення спричинює суттєвий дисбаланс СНБ. Отже, розроблення спільних життєво важливих інтересів держав-учасниць системи колективної безпеки є складним завданням, що ще раз свідчить про недоцільність розроблення категорії "всезагальний інтерес". Кожна нація має власні життєво важливі національні інтереси, які можуть бути лише враховані, але не пристосовані, або пригнічені через необхідність досягнення інтересів іншої нації, яка є членом утворюваної системи безпеки.
|
