Федеральное агентство по образованию 4 страница

 

10. Łepkowski W. (red.) Słownik terminów z zakresu bezpieczeństwa narodowego.- Warszawa:AON,2002.- 200 s.

 

11. Obrona narodowa w tworzeniu bezpieczeństwa III RP. Podręcznik dla studentek i studentów / pod red. nauk. Jakubczaka R.- Warszawa:Bellona,2003.- 472 s.

 

12. Pastusiak L. Zagrożenia cywilizacyjne naszych czasów. // Prawo instytucje i polityka w procesie globalizacji. / pod red. E. Haliżaka i R. Kuźniara.- Warszawa:SHOLAR,2003.- 581 s.

 

13. Posel-Częścik E. Kryteria bezpieczeństwa państwa // Kryteria bezpieczeństwa międzynarodowego państwa.- Warszawa:PISM.- 2002.- s. 177-186.

 

14. Security through Cooperation. Report of the Federal Council to the Federal Assembly on the Security Policy of Switherland of 7 June 1999.- Доступний з: <http://www.rbs.admin.ch>,

 

15. Strategia bezpieczeństwa narodowego Rzeczypospolitej Polskiej od 22 lipca 2003 roku.- Доступний з: <http://www.wp.mil.pl/start.php?page=1010302000>

 

16. Zięba R. Instytucjonalizacja bezpieczeństwa europejskiego.- Warszawa:SCHOLAR,2004.- 461 s.

 

Анннотация

 

Особенности и классификация современных угроз национальной и международной безопасности.

 

В статье приводится определения понятия угроза, проводится классификация угроз (соответственно 10 критерий), а также выделяется такое понятие как "вызов" для безопасности. Автором отмечается, что всё чаще к угрозам безопасности относят также и глобальные проблемы человечества. Наряду с этим подчеркивается о выходе на первый план проблем в обеспечении безопасности относительно "мягких" (невоенных) угроз и вызов. Параллельно с этим раскрыта связь и взаимозависимость современных вызов и угроз. Резюмируя автор делает акцент на том, что причиной проявления угроз и вызов нового типа являеться глобализация, которая заставила правительства многих государств изменить не только свои подходы к определению сути угроз и вызов, пересмотреть традиционные методы решения проблем безопасности, но и разработать новые инструменты их нейтрализации.

 

 

2. Система воєнної безпеки України

 

Забезпечення воєнної безпеки України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Головною метою в даній області є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути в XXI ст., при раціональних витратах на національну оборону.

 

У рішенні проблеми забезпечення воєнної безпеки держави може бути декілька підходів.

 

Перший базується на концепції примату міжнародного права у військовій політиці держав і військових союзів. Ця концепція виходить з того, що сила зброї як гарант безпеки повинна бути замінена безумовним виконанням міжнародних правових норм, широкою співпрацею і довірою, відповідністю певним стандартам (чи то європейським, чи то НАТО тощо). Частина цієї концепції, спрямована на запобігання війн невоєнними засобами. Саме така концепція підтримується сучасним керівництвом України.

 

Другий підхід до забезпечення воєнної безпеки базується головним чином на силі, що виражається в безперервному прагненні створити й володіти в умовах мирного часу військовим потенціалом, адекватним існуючим і прогнозованим загрозам для національних інтересів.

 

Будучи прихильницею першого підходу до забезпечення воєнної безпеки, Україна має враховувати реалії сучасного світу, коли методи силового тиску, воєнних загроз і прямого застосування воєнної сили належать до арсеналу засобів досягнення державами своїх політичних та економічних цілей. Ця обставина має враховуватися політичним керівництвом нашої держави, оскільки складає для України єдино прийнятний наразі інтегрований підхід до забезпечення воєнної безпеки.

 

Суть даного підходу полягає в приматі правових, дипломатичних і інших невоєнних засобів запобігання війні з одночасним володінням силових військових структур, що володіють потенціалом оборонної достатності. Під цим потенціалом слід розуміти такі військові сили, які за мінімальних витрат на їх зміст в мирний час, здатні забезпечити стримування можливого агресора від розв'язування війни, а у разі нападу — здійснити стратегічне розгортання і відбити агресію. Іншими словами, зміст сучасної концепції побудови Збройних сил України полягає у тому, щоб, з одного боку, надійно забезпечити захист спектру українських національних інтересів в цілому, а з іншого — бути мінімально обтяжливими для економіки країни.

 

Реалізація даної концепції ґрунтується на наступних принципах:

 

• дотримання основоположних принципів і норм міжнародного права, які органічно взаємозв'язані і доповнюють один одного;

 

- розгляд в якості партнерів усіх держав, чия політика не завдає шкоди національним інтересам і безпеці України, а також не створює умови для її завдання і не суперечить Статуту ООН;

 

• чітке дотримання чинних договорів в області обмеження, скорочення і ліквідації звичайних озброєнь, сприяння їх реалізації, забезпеченню режиму, що визначений ними;

 

• сприяння всесвітньому розширенню заходів довіри у військовій області, включаючи взаємний обмів інформацією військового характеру, узгодження воєнних доктрин, планів і заходів військового будівництва, воєнної діяльності.

 

Таким чином, головними цілями забезпечення воєнної безпеки України стає запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз.

 

Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України — створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити роль і значення України як суб'єкта міжнародних відносин, змінити вектор ЇЇ соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.

 

Забезпечення воєнної безпеки базується на наступних принципах:

 

• побудова системи воєнної безпеки має відбуватись відповідно до існуючих загроз та небезпек як національній безпеці в цілому, так і воєнній зокрема;

 

• єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх видів безпеки, зміна їх пріоритетності залежно від ситуації, що змінюється;

 

• пріоритет політичних:, економічних, інформаційних засобів забезпечення воєнної безпеки;

 

• підпорядкованість діяльності елементів системи воєнної безпеки держави Конституції і законам України;

 

• висунення реальних (за часом, ресурсами, силами і засобами) завдань;

 

• вжиття силових заходів (у тому числі і з використанням воєнної сили) виключно на основі норм міжнародного права, в суворій відповідності до чинного національного законодавства адекватно необхідності забезпечення реалізації національних інтересів;

 

• здійснення управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки відповідно до чинного законодавства із чітким розподілом компетенції між органами державної влади України і органами місцевого самоврядування;

 

• забезпечення цивільного демократичного контролю над Збройними силами України.

 

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" основними напрямами забезпечення воєнної безпеки є:

 

• прискорення реформування Збройних сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності забезпечувати реалізацію національних інтересів у будь-якій сфері життєдіяльності;

 

• перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі;

 

• здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

 

• посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;

 

• активізація робіт з утилізації зброї;

 

• впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними силами України;

 

• забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

 

• дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

 

• боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

 

• поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.

 

Окрім цього, з урахуванням аналізу існуючих і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України доцільно окреслити й інші напрями забезпечення воєнної безпеки:

 

• створення сприятливих зовнішньополітичних умов для оборони країни;

 

• визначення пріоритетних національних інтересів у області воєнної безпеки, комплексу політико-дипломатичних і інших невоєнних засобів і способів її забезпечення;

 

• здійснення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності;

 

• організація військово-політичного і стратегічного керівництва обороною країни, збройними силами та іншими військами;

 

• формування безпекового законодавства у воєнній сфері;

 

• створення необхідної економічної і науково-технічної бази для надійної оборони;

 

• підготовка території країни до оборони;

 

• підтримка Збройних сил і інших силових структур, що залучаються до оборони, в стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності до збройного захисту країни;

 

• розвиток воєнної науки і військового мистецтва;

 

• підготовка високопрофесійних кадрів у воєнній сфері;

 

• організація функціонування багаторівневої освіти для військовослужбовців;

 

• зміцнення і розвиток оборонно-промислового комплексу. Рішення будь-яких питань в рамках проблем воєнної безпеки

 

має здійснюватися одним органом (системою). Це дозволяє вирішувати всі виникаючі в рамках безпеки держави проблеми, починаючи від моменту їх виникнення до повного (в кращому разі) усунення причини, що її викликала.

 

З метою аналізу можливих загроз, вироблення заходів, способів і засобів їх усунення, а також реалізації безпосереднього усунення виникаючих загроз в державі існує система, що здійснює збройний захист його інтересів. На дану систему покладаються наступні функції:

 

• виявлення і прогнозування зовнішніх і внутрішніх загроз усій системі національних інтересів, а також життєво важливим об'єктам воєнної безпеки;

 

• здійснення комплексу оперативних, тактичних і стратегічних заходів з їх попередження і нейтралізації;

 

• створення і підтримка в готовності сил і засобів забезпечення воєнної безпеки;

 

• управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях;

 

• здійснення заходів щодо відновлення нормального функціонування об'єктів воєнної безпеки;

 

• участь у миротворчих місіях відповідно до норм міжнародного права;

 

• участь у заходах щодо забезпечення воєнної безпеки за межами країни на користь останньої, відповідно до укладених міжнародних договорів.

 

Основними умовами формування системи воєнної безпеки є:

 

• необхідність безперервного прогнозування і аналізу воєнних небезпек (загроз) для існування особи, суспільства і держави;

 

• економічна можливість держави утримувати систему забезпечення воєнної безпеки;

 

• наявність у структурі держави збалансованих у своїй діяльності державних інститутів (законодавчих, виконавчих і судових);

 

• наявність координуючого органу функціонування всієї системи забезпечення воєнної безпеки (Ради Безпеки ООН).

 

2.1. Система забезпечення воєнної безпеки і умови її формування

 

Для реалізації життєво важливого завдання держави — захисту суверенітету і територіальної цілісності країни створюються сили, засоби й органи, здатні спільними зусиллями виконати це завдання, їх діяльність, об'єднана загальними цілями, завданнями і способами реалізації, базується на єдиній нормативній правовій базі і загальних принципах забезпечення національної безпеки, здійснюється в єдиному стратегічному стилі управління.

 

Сукупність цих сил, засобів і органів створює систему забезпечення воєнної безпеки України. Вона є найважливішим і єдиним державним механізмом, покликаним реалізовувати прийняті в країні концептуальні погляди і доктринальні установки у області забезпечення воєнної безпеки. Реалізація цього завдання здійснюється через координацію діяльності органів виконавчої і законодавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадських об'єднань, окремих громадян відповідно до чинного законодавства.

 

Основна роль системи забезпечення воєнної безпеки в структурах державної влади і управління полягає в тому, що дана система повинна жорстко пов'язувати національні інтереси, цінності та цілі України з політичним курсом держави, різного роду загрозами воєнного характеру, а також формами і способами їх реалізації переважно політико-військовими і військовими методами.

 

Система забезпечення воєнної безпеки може мати зовнішній і внутрішній аспекти. З погляду зовнішнього аспекту це перш за все здатність Збройних сил України, інших військ, військових формувань і органів, воєнної інфраструктури та систем розвідувального, контррозвідувального, інформаційного та інших видів забезпечення стримати (запобігти) відкриту військову агресію проти України та її союзників.

 

З погляду внутрішнього аспекту це будівництво і розвиток такої

 

воєнної організації держави, яка була б забезпечена реальними економічними можливостями країни.

 

Система забезпечення воєнної безпеки охоплює практично всі області функціонування суспільства і держави, найважливішими з яких, на думку військових фахівців і науковців, є:

 

• власне військова область (питання вдосконалення воєнної організації держави, оборонного планування, оперативної і бойової підготовки військ і сил);

 

• військово-політична область (питання колективної регіональної, зокрема СНД, і глобальної безпеки; миротворчої діяльності);

 

• військово-економічна область (питання економічного і ресурсного забезпечення військового будівництва, підтримка життєдіяльності військ і сил на рівні, що забезпечує необхідний ступінь бойової готовності та боєздатності, питання формування військового бюджету й розподілу бюджетних коштів);

 

• військово-соціальна область (питання духовно-етичної підготовки населення до рішення оборонних задач, етико-психологічні проблеми військових колективів, соціальні проблеми військовослужбовців);

 

• військово-технічна область (питання розвитку фундаментальної науки на користь забезпечення оборони країни, пошукових і прикладних досліджень, базових військових технологій, питання створення, модернізації і утилізації зразків озброєння і воєнної техніки, підготовки спеціальних і науково-технічних кадрів);

 

• військово-технологічна область (питання розвитку базових військових технологій для вирішення оперативно-стратегія них, оперативних і оперативно-тактичних завдань — вдосконалення систем розвідки і управління військами і зброєю, розвідувально-ударних комплексів і т. д.);

 

• договірно-правова область (контроль над озброєнням і роззброєнням);

 

• область військово-технічної співпраці (питання експортного контролю, формування номенклатури експорту озброєння і воєнної техніки, система підготовки кадрів і інші види забезпечення);

 

• область нормативно-правового забезпечення військового будівництва (вдосконалення і розвиток нормативно-правової бази військового будівництва).

 

Система забезпечення воєнної безпеки забезпечує поєднання централізованого і децентралізованого управління силами і засобами відповідно до унітарного устрою України, чому відповідає чіткий розподіл повноважень між органами державної влади України, її суб'єктів і органами місцевого самоврядування. Особливе місце в забезпеченні воєнної безпеки посідає процес підготовки і ухвалення упереджуючих рішень по захисту національних інтересів.

 

Основу системи забезпечення воєнної безпеки складає воєнна організація держави. У її склад входять війська, сили і засоби силових міністерств і відомств України, інші міністерства і відомства, що реалізують заходи організаційного, політичного, правового, соціального, економічного, управлінського, військового і іншого характеру, спрямовані на забезпечення стабільного розвитку держави і суспільства, що гарантують можливість і здатність нейтралізувати загрози у військовій сфері. Виконання цих заходів дозволяє запобігти або припинити зовнішню військову агресію, забезпечити суверенітет, територіальну цілісність, політичну, економічну і інформаційну незалежність держави, подальше здійснення демократичних перетворень відповідно до цілей розвитку і національних інтересів України.

 

Проте проблема забезпечення воєнної безпеки держави — це не тільки і не стільки питання вдосконалення її воєнної складової. Сьогодні забезпечення воєнної безпеки країни необхідно оцінювати, перш за все, як похідну від рівця розвитку економічної, інформаційної, власне воєнної і технологічної бази держави, системи політичних відносин у суспільстві та ступені його демократичного розвитку, системи міжнародних відносин і структури світопорядку, що склалася, інтеграційних об'єднань різних держав і т.д.

 

Головним структурним елементом системи забезпечення воєнної безпеки е ЇЇ управлінський компонент: найвищі органи державного й військового управління — Президент України, його Секретаріат, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України і підлеглі йому органи виконавчої влади.

 

Наступний найважливіший елемент системи забезпечення воєнної безпеки — силовий компонент, що включає в свій склад Збройні сили України, інші війська, військові формування і органи з відповідними системами управління і всебічного забезпечення.

 

Роль зовнішньополітичних структур в забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

 

• пошуках шляхів ослаблення існуючих або виникаючих міждержавних суперечностей, загострення яких приводить до погіршення військово-політичної обстановки і зростання ступеня воєнної небезпеки;

 

• налагодженні і зміцненні дружніх зв'язків з державами, які могли б виступити в ролі союзників при агресії, яка може загрожувати Україні;

 

• локалізації виникаючих конфліктних ситуацій політичними методами.

 

Роль внутрішньополітичних структур у забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

 

• ефективному проведенні в життя всіх законодавчих актів і рішень уряду з питань оборони країни, військово-патріотичної підготовки населення, забезпеченні успішного проведення заходів у області підготовки економіки і території країни у військовому відношенні;

 

• здійсненні на практиці соціальної і національної політики, яка сприятиме зміцненню і стабілізації миру.

 

У забезпеченні воєнної безпеки особливо великою є роль економічних структур. Економіка — головна база потужності держави. Від ЇЇ стану прямо залежить військовий потенціал, що відображає можливості держави містити й удосконалювати збройні сили, підвищувати їх боєздатність, поповнювати навченими кадрами, забезпечувати сучасною зброєю, військовою технікою і всіма видами постачання.

 

Значну роль в забезпеченні воєнної безпеки країни, особливо внутрішньої, відіграють правові структури, які мають розробляти проекти ефективних законодавчих актів і добиватися неухильного виконання прийнятих законів.

 

Україна проголосила курс на побудову правової та демократичної держави. І будь-який законодавчий акт, що стосується воєнної безпеки, набуває в цих умовах особливого значення.

 

Оптимальність же структури системи забезпечення воєнної безпеки досягається за рахунок правильної організації взаємодії її складових частин — елементів системи.

 

2.2. Складові системи воєнної безпеки і їх повноваження

 

Система воєнної безпеки є складовою частиною системи національної безпеки. До основних елементів даної системи належать: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, утворені відповідно до закону, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації" окремі громадяни.

 

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених

 

Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.

 

Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних сил України у межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони.

 

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повноважень, визначених Конституцією України та Заковом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

 

Ставка Верховного Головнокомандувача. Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.

 

Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.

 

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері оборони:

 

• забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави;

 

• визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

 

* організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

 

* здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних сил України, інших військових формувань;

 

• встановлює порядок надання Збройним силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

 

• здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

 

• забезпечує комплектування особовим складом Збройних сил України та інших військових формувань, здійснює заходи, пов'язані з підготовкою та проведенням призову громадян України на строкову військову службу;

 

• здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

 

• організовує підготовку населення і території держави до оборони;

 

• вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, виконання військово-транспортного обов'язку;

 

• встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об'єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв'язку із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану;

 

• утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних сил України, інших військових формувань і військові навчальні заклади та військові кафедри (відділення, факультети) інших державних вищих навчальних закладів;

 

• забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях;

 

• здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних силах України та інших військових формуваннях;

 

• встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;

 

• забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

 

• контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

 

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

 

Основні функції Міністерства оборони України:

 

• бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, підготовці проектів Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України, законодавчих та інших нормативних актів у сфері оборони, забезпечує їх виконання у Збройних силах України, у встановленому порядку координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;

 

• провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах національно] безпеки та оборони держави, бере участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні рівня воєнної загрози національній безпеці України;

 

• забезпечує належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності і підготовки Збройних сил України;

 

• бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів;

 

• проводить державну військову кадрову політику, забезпечує розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;

 

• бере участь у забезпеченні функціонування національної економіки та державного управління в особливий період, у плануванні мобілізаційної підготовки її галузей та контролі за підготовкою підприємств, установ та організацій усіх форм власності до виконання мобілізаційних завдань та за їх виконанням;