Федеральное агентство по образованию 8 страница

 

Так, дуже суперечливим є питання утворення різних коаліцій, які, передусім формуються за ініціативи тієї держави, яка хоче вирішити власні потреби, пояснюючи іншим про необхідність їх спільного рішення. При цьому наскрізною ідеєю створення деяких коаліцій є забезпечення інтересів держави-ініціатора, у той час, як деякі учасники цього утворення стають такими не в силу власних бажань чи потреб, а через прямий і латентний вплив. Утворення систем безпеки на таких засадах не сприятиме не лише забезпеченню життєво важливих інтересів нації, а навпаки - створить потенціал для майбутньої їх дестабілізації. Тому питання збалансованості життєво важливих інтересів кожної нації учасниці системи колективної безпеки, посідає чільне місце при розробленні систем різних рівнів. У цьому ж аспекті слід розглядати і створення управлінських структур, які відповідатимуть інтересам лише однієї нації-учасниці системи колективної безпеки.

 

Порушення або обмеження національних інтересів цієї групи свідчитиме про пряму загрозу системі національної безпеки, через що їх забезпечення має пріоритетне значення.

 

Система національних інтересів, являючи собою багатошаровий пласт, окрім життєво важливих інтересів уміщує також і інші категорії інтересів, необхідність у забезпеченні яких на тих чи інших етапах розвитку змінюється. Саме тому, поряд із вище розглядуваною категорією національних інтересів, слід говорити і про інші не менш важливі з них.

 

2. Важливі національні інтереси - такі національні інтереси, які не пов'язані із виживанням України, але які чинять вплив на добробут країни і характер міжнародної обстановки. Дана категорія національних інтересів на конкретному історичному етапі розвитку нації не відіграє ключової ролі, водночас завдання їм шкоди у перспективі закладає потенцію загрози життєво важливим інтересам. Порушення цих інтересів, хоча прямо і не загрожує СНБ, створює умови, за яких можуть бути обмежені життєво важливі інтереси. При чому віднесення тих чи інших інтересів до важливих характеризується часовим фактором. Відповідно до реалій об'єктивної дійсності, конкретного періоду, стану держави ті чи інші важливі інтереси можуть перейти до категорії життєво важливих. Так, наприклад, до подій на Чорнобильській атомній станції, національні інтереси в сфері екологічної безпеки належали до важливих, через їх, нібито, не життєву значущість і важливість. Нормальне функціонування АЕС, жорстка система контролю за ними давали можливість того часу саме таким чином ставитися до цієї групи національних інтересів. Але після аварії на ЧАБС трапилися кардинальні зміни, і Україна, усвідомивши небезпеку екологічної катастрофи, переглянула власне ставлення, і відтоді національні інтереси в сфері екологічної безпеки набули статусу життєво важливих. Такі інтереси мають захищатися із використанням наявних ресурсів для досягнення своїх цілей, з урахуванням домірності ціни та ризику із ступенем важливості інтересів, що зачіпаються.

 

3. Інші національні інтереси - такі національні інтереси, яким можуть загрожувати стихійні лиха, великі виробничі катастрофи, порушення прав людини. Дана категорія інтересів відстоюватиметься через прийняття певних дій для усунення таких явищ і для захисту цінностей, які розділяє Україна: підтримання процесу демократизації, здійснення цивільного контролю над системою забезпечення національної безпеки, надання допомоги у розмінуванні, стимулювання послідовного розвитку.

 

За рівнем прояву

 

Наступним критерієм класифікації є рівень прояву. Відповідно можна виділити такі групи.

 

Внутрішні - дана група національних інтересів є домінантною. Передусім, цілісність українського соціуму, ефективно діюча економічна система держави, сучасна система національної безпеки, дієздатні сили забезпечення національної безпеки надають можливість претендувати Україні не лише на висунення і декларацію, а й на реальне забезпечення внутрішніх національних інтересів. Це означає, що лише міцна в економічному й оборонному відношенні Україна може стратегічно більш ефективно забезпечувати безпеку держави, суспільства і особи. Порушення цих складових може призвести до втрати суверенітету та незалежності держави".

 

Зовнішні національні інтереси базуються на внутрішніх і спрямовані на максимально ефективне забезпечення національних інтересів поза межами України. Національні інтереси України, яка є геополітичним центром Європи, не обмежуються її кордонами. Отже наявність зовнішніх національних інтересів має корелювати із можливістю їх забезпечення. А ця можливість, передусім, базується на стані забезпеченості внутрішніх національних інтересів. Саме тому можна казати про дуальність прояву національних інтересів, тобто про діалектичний зв'язок внутрішніх і зовнішніх інтересів, де забезпечення перших є визначальним. Чим надійніше забезпечені внутрішні національні інтереси, тим більше можливостей має держава для забезпечення зовнішніх інтересів. За ступенем стійкості

 

Стратегічні національні інтереси - це такі національні інтереси, забезпечення яких сприяє досягненню національного ідеалу. Остання категорія доволі цікава, через її фундаментальну важливість, тому окреслимо власне бачення щодо розуміння національного ідеалу.

 

Національний ідеал можна розглядати як нерозривну єдність суспільного, морального і естетичного ідеалів.

 

Суспільний ідеал української нації становить собою найбільш загальні уявлення тієї чи іншої соціальної групи, які відповідають її економічним і соціальним інтересам та є кінцевою метою її прагнень і діяльності. Суспільний ідеал має бути прогресивним, тобто відповідати об'єктивним тенденціям і бути ідейною основою розвитку суспільства.

 

Моральний ідеал становить собою уявлення про моральну досконалість, яка знаходить свій вираз в образі особистості, яка втілила такі моральні якості й може слугувати моральним взірцем. Він відображає соціально-економічний і духовний розвиток суспільства і відповідає його критерію моральності та суспільному ідеалу. Моральний ідеал української нації передбачає патріотизм, толерантність, взаємодопомогу, гуманізм, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей, плекання національних традицій тощо. Найбільш повне наближення до морального ідеалу - мета морального виховання української нації.

 

Естетичний ідеал - історично найбільш повна і гармонійна єдність суб'єкта і об'єкта, окремого представника української нації в цілому і природи, яке знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові людських творчих сил як самоціль. Естетичний ідеал слугує критерієм оцінки прекрасного у житті та мистецтві. Естетичним ідеалом української нації можна вважати всебічний, цілісний і гармонійний розвиток творчих сил кожної людини, яке уміщує в себе духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість української нації.

 

Отже, національний ідеал української нації можна визначити як ідейну основу, найбільш загальні уявлення української нації відповідно до об'єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб'єкта і об'єкта, окремого представника і української нації в цілому та природи, які знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності.

 

Національний ідеал не слід ототожнювати із національними інтересами, хоча останні є засобом досягнення першого. Головним критерієм вірності обраного національного ідеалу є його відповідність об'єктивним реаліям сучасної дійсності. І хоча при конструюванні національного ідеалу не можна відкидати історичне минуле, головним орієнтиром має бути сьогодення і майбуття. Інакше кажучи, кінцева мета нації - досягнення національного ідеалу, і на цьому шляху вона має вирішувати конкретні завдання, якими є національні інтереси.

 

Зазначимо, що зміст національного ідеалу визначається не лише економічними і соціальними, а й релігійними інтересами, моральними нормами, ідеями гуманізму, патріотизму та іншими ідеологічними побудовами. У даному контексті можна резюмувати, що без альтернативний національний ідеал України - це соборність, рівність і незалежність.

 

Розгляд змісту національного ідеалу дозволяє більш повно усвідомити необхідність у формуванні стратегічних національних інтересів. Ураховуючи викладене, зауважу, що загроза стратегічним інтересам означає загрозу життєво важливим інтересам нації. Дані інтереси мають бути визначені та закріплені відповідним чином у стратегіях, доктринах, концепціях, програмах. Причому стратегічні інтереси визначають життєво важливі інтереси. Опосередкування останніх першими відбувається через те, що пріоритетність тих чи інших національних інтересів, віднесення їх до категорії життєво важливих має динамічний характер і обумовлене передусім тим, які конкретно завдання стоять перед українською нацією на певно визначеному історичному етапі розвитку.

 

Стратегічні національні інтереси закладають фундамент до стратегії управління системою національної безпеки, визначають головні цілі та напрями управлінської діяльності. Стратегічні національні інтереси посідають найвищий щабель ієрархії системи національних інтересів.

 

Тактичні національні інтереси - це конкретизовані стратегічні національні інтереси, які потребують впровадження у короткотерміновий період, вони є засобом впровадження стратегічних національних інтересів у життя. їх реалізація здійснюється для досягнення безпосередньої мети, вирішення найближчих завдань. На відміну від стратегічних національних інтересів, тактичні національні інтереси значно конкретніше, у той же час більш гнучкі, допускають варіативність у межах стратегічних національних інтересів. Тактичні національні інтереси формують механізм черговості національних інтересів, їх ранжування за ступенем важливості (тобто визначення, який з національних інтересів є пріоритетним) і черговості (бажаній послідовності їх реалізації з урахуванням реальних можливостей і характеру їх взаємозв'язку). Даний процес має ґрунтуватися на таких постулатах, як: єдина цілісна українська нація і самостійна, незалежна, соборна держава. Отже реалізація тактичних національних інтересів відбувається в межах стратегічних національних інтересів і спрямована на забезпечення останніх. У найбільш загальному плані тактичні національні інтереси співвідносяться із важливими національними інтересами.

 

Оперативні національні інтереси - це така сукупність національних інтересів, реалізація у життя яких дозволяє негайно впливати на конкретні відхилення від досягнення тактичних і стратегічних національних інтересів. У найбільш загальному плані вони співвідносяться із такою категорією, як інші національні інтереси.

 

Одним з чинників існування національних інтересів є просторовий, відповідно до якого національні інтереси не слід ототожнювати лише з тією територією, де розташована країна. Категорія "національні інтереси" має динамічний характер ще й тому, що саме націобезпекознавство, в контексті якого ми і розглядаємо поняття "національних інтересів", становить собою систему знань про забезпечення динамічної стабільності системи національної безпеки. Через це виникає необхідність у введенні щодо системи категорійно-понятійного апарату нашої теорії спеціального терміну, який би характеризував динамічність національних інтересів, їх просторову визначеність - "сфера національних інтересів".

 

За ступенем пріоритетності

 

За ступенем пріоритетності можна виділити:

 

пріоритетні національні інтереси - такі національні інтереси, які мають пріоритет на тому чи іншому етапі історичного розвитку країни, обумовлені об'єктивними потребами соціуму і його прогресивному розвитку і вимагають першочергових заходів щодо їх реалізації;

 

потенційно пріоритетні національні інтереси - такі національні інтереси, які за певних умов можуть стати пріоритетними. При чому виокремлення тих чи інших інтересів до даної категорії обумовлено результатами моніторингових досліджень, за допомогою яких виявляють динаміку розвитку процесів у сфері національної, і з огляду на це формують модельний ряд пріоритетних національних інтересів. Таким чином, національні інтереси, які не є пріоритетними, але перебувають в модельному ряді пріоритетних, і є потенційно пріоритетними національними інтересами;

 

звичайні національні інтереси - інші національні інтереси, які не входять до пріоритетних та потенційно пріоритетних національних інтересів.

 

Отже, з урахуванням наведеного, на сучасному етапі розвитку України у найбільш загальному плані можна виділити наступні національні інтереси:

 

- внутрішня стабільність, яка характеризується стійкістю державних інститутів і збалансованістю інтересів усіх соціальних груп населення;

 

- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

 

- становлення України як правової держави, що захищає усіма законними важелями національні інтереси у будь-якій точці Земної кулі;

 

- економічне процвітання, задоволення матеріальних потреб населення, здатність до ефективного господарського розвитку: лише сильна в економічному плані держава може бути здатна до забезпечення власної національної безпеки, а також відігравати роль регіонального лідера;

 

- забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя по всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту інших мов національних меншин України;

 

- ефективне функціонування СНБ;

 

- побудова професійної армії, але, враховуючи сумний досвід колапсу Римської імперії, в армії мають служити виключно громадяни України;

 

- пріоритетність загальнолюдських демократичних принципів у розбудові держави, національна злагода та національна свідомість народу;

 

- гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

 

- підтримання екологічно здорового середовища;

 

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

 

- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

 

- розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України;

 

- формування національної стратегії, яка включатиме національний ідеал, національну мету, національну ідею, національні, потреби, національні цінності, національні інтереси, врешті-решт національну ідеологію;

 

- утвердження в якості регіонального лідера;

 

- формування позитивного міжнародного, передусім гуманітарного іміджу".

 

 

Розділ 4. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

 

Одержати сотні перемог у бою —

 

це не межа мистецтва.

 

Підкорити супротивника без бою —

 

ось це вінець мистецтва.

 

Сунь Цзи

ВСТУП

 

Інформаційна безпека України є органічною складовою національної, відтак її розгляд є необхідним для формування базових знань та уявлень про національну безпеку.

 

Актуальність розгляду даної теми обумовлена цілою низкою чинників:

 

• нині головним стратегічним національним ресурсом, основою економічної та оборонної могутності держави стає інформація та інформаційні технології;

 

• інформація у сучасному світі є таким атрибутом, від якого у визначальному плані залежить ефективність життєдіяльності сучасного суспільства;

 

• інформаційні технології принципово змінили обсяг і важливість інформації, яка обертається в технічних засобах її збереження, обробки та передачі;

 

- загальна комп'ютеризація основних сфер діяльності призвела до появи широкого спектру внутрішніх і зовнішніх загроз, нетрадиційних каналів втрати інформації і несанкціонованого доступу до неї;

 

• масове оснащення державних установ, підприємств, організацій і приватних осіб засобами обчислювальної техніки і включення їх до світових інформаційних просторів містить у собі реальну загрозу створення розгалужених систем регулярного несанкціонованого контролю за інформаційними процесами і ресурсами, навмисного втручання в них;

 

* реальністю сьогодення стало застосування інформаційної зброї ї ведення інформаційних війн;

 

• недосконалість правового регулювання суспільних відносин

 

у сфері інформаційної безпеки призводить до серйозних негативних наслідків, які ускладнюють підтримання необхідного балансу інтересів особи, суспільства та держави, формування конкурентоспроможних місцевих інформаційних агентств і засобів масової інформації;

 

• недобросовісне використання інформаційного простору усередині держави призводить до зниження рівня внутрішньої інформаційної безпеки України, прямим наслідком чого є дестабілізація соціально-політичної обстановки, проведення акцій опору прийняттю тих чи інших державних рішень;

 

• конституційні права громадян на недоторканність приватного життя, особистої та сімейної таємниці, таємниці листування не мають достатнього організаційно-правового і технічного забезпечення;

 

• погіршується ситуація із забезпеченням збереження державної таємниці, недостатньо розвинені механізми забезпечення службової та комерційної таємниці;

 

• суттєва шкода завдана кадровому потенціалу колективів тих підприємств, які діють у сфері створення засобів інформатизації;

 

• відставання вітчизняних інформаційних технологій змушує при створенні інформаційних систем закуповувати імпортну техніку І залучати іноземні фірми, через що підвищується імовірність несанкціонованого доступу до інформації, що обробляється, зростає залежність від іноземних виробників комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, програмного забезпечення.

 

Відтак процес інформатизації суспільства розвивається стрімко і почасти непередбачено. Інформатизація призводить до створення єдиного інформаційного простору, в межах якого відбувається накопичення, обробка, зберігання, обмін інформацією між суб'єктами цього простору — окремими особами, організаціями, державами.

 

Нормальна життєдіяльність суспільства визначається рівнем розвитку, якістю функціонування і безпекою інформаційного середовища, а також рівнем і станом нормативно-правового забезпечення даних процесів. Інформаційне законодавство спрямовано на закріплення державної інформаційної політики, яка передбачає забезпечення гарантованого рівня національної безпеки в інформаційній сфері, нормального розвитку інформаційних технологій і засобів захисту інформації, виключення монополізму в даній області, запобігання розроблення інформаційно деструктивних технологій впливу на антропогенну популяцію, захист авторських і суміжних прав тощо.

 

Виробництво й управління, оборона і зв'язок, транспорт і енергетика, банківська справа, фінанси, наука й освіта, медицина, екологія — все більше залежать від інтенсивності інформаційного обміну, повноти, своєчасності та достовірності інформації.

 

Поява й активізації загроз в інформаційній сфері, передусім загроз від ведення інформаційних війн, суттєво підвищує роль і значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України і обумовлює розширення її змісту. Віра та контроль над національними інформаційними комунікаціями у XXI столітті може призвести до втрати національної незалежності. Майбутні війни — війни без застосування прямого насильства, засобами якого є непрямі дії, одним з методів яких можуть бути інформаційні війни.

 

Особливо слід відмітити важливість широкого застосування загальноосвітніх курсів інформаційної безпеки при підготовці кадрів різної професійної спрямованості з урахуванням перспектив розвитку інформаційної цивілізації.

 

1. Поняття та зміст інформаційної безпеки

 

Характерною ознакою сучасного етапу економічного та науково-технічного прогресу е стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх якнайширше використання як у повсякденному житті, так і управлінні державою. Інформація і інформаційні технології все більше визначають розвиток суспільства та слугують новими джерелами національної могутності. Становлення інформаційного суспільства радикально змінює політичну, екологічну та соціальну сфери життєдіяльності людства. У цих умовах формування інформаційного суспільства змінює предмет праці на інформацію і знання. У свою чергу основою глобалізації стають інтеграція інформаційних систем різних держав до єдиної загальносвітової інформаційної системи, формування єдиного інформаційного простору, створення глобальних інформаційно-телекомунікаційних тенет, інтенсивне впровадження нових інформаційних технологій в усі галузі суспільного життя, включаючи і державне управління.

 

Глобальний процес інформатизації суспільства охопив практично всі країни світу і нині є стрижнем науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

 

Інформатизація становить собою організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для всебічного задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян суспільства, органів державної влади й управління на основі формування і використання інформаційних ресурсів і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій із використанням обчислювальної і комунікаційної техніки.

 

Основними завданнями інформатизації є:

 

• всебічне інформаційне забезпечення потреб суб'єктів інформаційних відносин;

 

• створення єдиного безпечного інформаційного простору;

 

• створення, впровадження і використання інформаційних систем, інформаційних технологій і інформаційних продуктів загального значення;

 

• підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації у сфері інформатизації.

 

Осягнення сутності змісту поняття "інформаційна безпека" є важливим завданнями наукового аналізу. Будь-яке вчення лише тоді досягає зрілості і досконалості, коли розкриває сутність досліджуваних явищ, має можливість передбачати майбутні зміни не лише у сфері явищ, а й у сфері сутностей. Пізнання сутності інформаційної безпеки можливо лише на основі абстрактного мислення, створення теорії досліджуваного предмета, усвідомлення внутрішнього змісту, виявлення характерних ознак, розкриття сутнісних характеристик поняття, що вивчається.

 

В історичному процесі складається структура предмета, тобто єдність внутрішнього змісту і зовнішніх проявів, співпадаючих і неспівпадаючих суперечливих сутностей. Сутність — сукупність глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку системи. Сутність може вважатися пізнаною, коли відомі причини виникнення і джерела розвитку розглядуваного об'єкта, шляхи його формування або технічного репродукування, якщо в теорії або на практиці створена його достовірна модель. Одна й та сама сутність може мати множину різних явищ.

 

Сутність проявляється і осягається в дефініції* яке виражає родове поняття. Таким щодо інформаційної безпеки е поняття безпеки, яке характеризує певний процес управління загрозами та небезпеками. Відповідно видове поняття "інформаційна безпека" означає процес управління загрозами та небезпеками в інформаційній сфері.

 

Саме тому інформаційна безпека е невід'ємною частиною загальної безпеки, чи то національної, чи то регіональної, чи то міжнародної. Аналіз інформаційної безпеки передбачає розгляд сукупності таких об'єктивних чинників:

 

• потреб громадян, суспільства і держави і світового співтовариства;

 

• уразливість індивідів, суспільства і держави від цифрових технологій;

 

• наявність широкого кола загроз і небезпек, якими має управляти система забезпечення інформаційної безпеки.

 

Інформаційна безпека є складовим компонентом загальної проблеми інформаційного забезпечення людини, держави і суспільства. Вона орієнтована на захист значимих або вже згаданих суб'єктів інформаційних ресурсів, законних інтересів. Зміст поняття "інформаційна безпека" розкривається у практичній діяльності, наукових дослідженнях, а також нормативно-правових документах.

 

Так, визначення інформаційної безпеки було дано у Федеральному Законі Росії "Про участь у міжнародному інформаційному обміні". У даному законі інформаційна безпека розглядалася як стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій і держави. Ця трактовка виходить з того, що захист інформації та інформаційної інфраструктури становить содою зміст інформаційної безпеки. При цьому наголос робиться на технічний бік проблеми.

 

Дещо інше визначення інформаційної безпеки міститься у Доктрині інформаційної безпеки Російської Федерації, де вона визначається як стан захищеності її національних інтересів у інформаційній сфері, які визначаються сукупністю збалансованих інтересів особи^ суспільства і держави. З цього визначення випливає, що зміст поняття безпеки базується на інтересах суб'єктів суспільних відносин в інформаційній сфері, від збалансованості яких залежить рівень загроз.

 

Слід зазначити, що у науковій літературі поки бракує єдиного консолідованого погляду на зміст поняття "інформаційна безпека". Для одних воно відображає стан, для інших процес, діяльність, здатність, систему гарантій, властивість, функцію. Відтак постає необхідність в угрупуванні напрямів визначення аналізованого поняття.

 

Так, наприклад, представник першого напряму за нашою умовною класифікацією, Ю.А. Фісун, який працює в Академії управління МВС РФ характеризує інформаційну безпеку як "стан захищеності інформаційного середовища, який відповідає інтересам держави, за якого забезпечується формування, використання і можливості розвитку незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх

 

інформаційних загроз". Такої ж позиції притримуються і розробники концепції інформаційної безпеки центру Разумкова, а також деякі українські дослідники, які вважають за необхідне визначати інформаційну безпеку як стан захищеності. Так наприклад, Гасеський В.К., Авраменко ВА. визначають інформаційну безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, який виключає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації, у той час як О.Г. Додонов визначає інформаційну безпеку як стан захищеності інформаційного простору, який забезпечує формування та розвиток цього простору в інтересах особистості, суспільства та держави.

 

Аналогічного погляду дотримується і інший російський дослідник /. Панарін, роблячи більший акцент на ролі політичної еліти, яка може протистояти інформаційному впливу. На його думку, інформаційна безпека — стан інформаційного середовища суспільства і політичної еліти, який забезпечує її формування і розвиток в інтересах керівництва країни, громадян і суспільства.

 

Дещо в іншому ракурсі трактує інформаційну безпеку АА. Тер-Акопов, який репрезентує позицію другого напряму. Під інформаційною безпекою він розуміє стан захищеності інформації, яка забезпечує життєво важливі інтереси людини. У рамках даного напряму існує визначення інформаційної безпеки як стану, тенденції розвитку, умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів і установ, при яких забезпечується збереження їх якісної з об'єктивними обумовленими інноваціями в ній, і вільне, відповідне власній природі і її функціонування. Ряд представників цього напряму розглядають інформаційну безпеку як стан, який характеризується відсутністю небезпеки, тобто чинників і умов, які загрожують безпосередньо індивіду, спільноті, державі з боку інформаційно-комунікаційного середовища. Прибічники такого підходу розглядають інформаційну безпеку як стан і процес захищеності особи, суспільства, держави від реальних або потенційних загроз. Водночас, на нашу думку, розглядати безпеку лише як стан є не зовсім точним, і не відображає динамізму як самої безпеки, так і тої системи, для якої безпека виступає як функція її подальшого розвитку та існування.

 

Поняття процес відрізняється від поняття стан. Поняття процес означає послідовність станів, пов'язаність стадій їх зміни і розвитку, тобто на відміну від поняття "стан", поняття "процес" акцентує увагу на моменті спрямованості в зміні об'єкта, цілепокладанні, тоді як "стан" відображає лише один момент, певну мить безпеки, а отже не вичерпує її повністю.