Підготовка вчителя до уроку та самоаналіз його ефективності

Сутність способу полягає в нанесенні на поверхню кварцового піску плівки з гідроокису заліза, двоокису марганцю, які каталізу­ють процес знезалізнення води.

При знезалізненні використовують такі реагенти та матеріали:

- кварцовий пісок з розміром фракцій 0,8-2,5 мм, попередньо відмитий 2-3 %-ною соляною кислотою;

- соляна кислота згідно з ГОСТ 3118;

- марганцевокислий калій (КМnO₄) згідно з ГОСТ 20490;

- залізо (ІІ) сірчанокисле, 7-водне згідно з ГОСТ 4148.

Для відмивання кварцового піску використовують 2-3 %-ний роз­чин соляної кислоти, який готують з концентрованої шляхом розве­дення приблизно у 10 разів водопровідною водою.

Для знезалізнення використовують пісочний фільтр марки ЩЗ-ВФА - фільтр зущільненим шаром дрібнозернистого фільтруючого матеріалу, однопотоковий.

 

 

НАРОДНА ОСВІТА

Електронне наукове фахове видання

 

 

Випуск N1(7), 2009

Островерхова Н.М.,

старший науковий співробітник Інституту педагогіки АПН України, кандидат педагогічних наук, доцент

Підготовка вчителя до уроку та самоаналіз його ефективності

Актуальність проблеми. Система освіти в Україні нині реформується на засадах національної ідеї, сучасних освітніх парадигм, нових цілей виховання учнівської молоді, впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій тощо. Ці обставини об’єктивно зумовлюють необхідність заміни „знаннєвої“, „зунівської“ на особистісно орієнтовану парадигму освіти як домінанту. За цих умов існуюче раніше поняття „освіта“ (взагалі) змінюється на нове поняття „освіта особистості“ як процес і результат особистої турботи, особистої відповідальності, особистих заслуг і невдач – діяльності самого учня зі становлення, створення і розвитку власної особистості та індивідуальності. Складні й відповідальні завдання щодо забезпечення якості освіти, виховання і розвитку особистості значною мірою покладаються на вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Вони покликані забезпечити максимально можливу реалізацію і самореалізацію інтелектуального та фізичного потенціалу кожного учня на основі підвищення ефективності кожного уроку. Для цього педагогам необхідно ретельно, на наукових засадах, готуватися до навчального заняття і вміти проаналізувати його ефективність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. У психолого - педагогічній і методичній літературі урок традиційно розглядається як форма організації навчально-виховного процесу. На думку вітчизняних і зарубіжних учених, суттєво покращити якість навчання, виховання і розвитку учнів можливо за умови цілеспрямованого вдосконалення уроку, його модифікації. Надаючи великого значення уроку, В.О.Сухомлинський наголошував, що на уроці розвиваються пізнавальні і творчі сили учнів, формуються вміння наукового мислення, виховується любов до книги [1]. Ю.А. Конаржевський вважає, що питання вивчення ефективності викладання, якості знань, рівня розвитку і вихованості учнів значною мірою залежать від аналізу та самоаналізу ефективності уроків [2]. З цього приводу В.П. Панасюк висловив таке судження: від якості проведення кожного уроку залежить якість викладання і засвоєння навчального предмета, розвиток учнів [3].

У вітчизняній і зарубіжній літературі вживаються два поняття щодо оцінки уроку: „ефективність“ і „якість“. З філософської точки зору категорію „ефективність“ В.І.Бондар розглядає як міру діяльності і якість системного об’єкта [4]. У педагогіці ефективність характеризує відношення між рівнями діяльності та ступенем наближення до кінцевої, заданої мети. На думку автора, визначити ефективність – означає порівняти досягнуті результати з тими, що проектувалися як оптимальні, тобто порівняти засвоєння учнями теоретичних, емпіричних та практичних знань й умінь з програмними вимогами. Співвідношення результату та міри дає можливість визначити коефіцієнт ефективності навчання, який знаходиться в межах показника від 0 до 1.

На підвищення ефективності сучасного уроку впливають різні чинники: модернізація змісту освіти; інноваційні принципи навчання (інтенсифікація, диференціація, інтеграція, демократизація, гуманізація, гуманітаризація); новітні технології навчання; національна спрямованість навчання і виховання учнів; наукові підходи до уроку та його аналізу як педагогічної системи; інваріантність модифікацій видів уроку; інноваційні ідеї позитивного педагогічного досвіду тощо. У зв’язку з цим виникла потреба у розробленні нових технологій спостереження та оцінювання ефективності уроку як системи взаємопов’язаних та взаємозумовлених основних його підсистем. За цих умов потрібно виходити з того, що урок – це педагогічна система, яка об’єктивно інтегрує організаційну, дидактичну, психологічну, виховну та санітарно-гігієнічну підсистеми, діяльність учителя та навчальну діяльність учнів, її результативність [1].

Виділення невирішених питань загальної проблеми. Теоретико-методологічний підхід до уроку як до складної, динамічної педагогічної системи потребує усвідомлення того, що кожна із об’єктивно існуючих його підсистем виконує свою специфічну функцію. Водночасвсі вони знаходяться у тісному взаємозв’язку, взаємозумовленості та утворюють нову інтегративну систему – процес навчання на уроці. Ефективність реалізації змісту кожної із визначених підсистем та уроку в цілому залежить від знання оцінних параметрів, технологій їх реалізації, оцінювання стану їх ефективності.

Мета статті – методичні рекомендаціїдля вчителів загальноосвітніх навчальних закладів щодо підготовки змісту кожної із окреслених основних підсистем уроку (організаційної, дидактичної, психологічної, виховної, санітарно-гігієнічної), вибору принципів, методів і технологій їх реалізації, самоаналізу ефективності кожної з них окремо взятої та уроку в цілому як педагогічної системи.