Політика Туреччини на пострадянському просторі.

Самым крупным торговым партнером Турции в СНГ является Россия. З 1997 – нормалізація з РФ. (погані відносини в першій половині 90-х через експансію Туреччини на пострадянському просторі, негативна позиція Туреччини щодо Чеченської війни, підтримка курдів Російською Федерацією, яка розглядала їх як і американці у якості союзників). У рамках посилення співпраці Туреччина все активніше заявляє про себе, як про транспортну державу. Згодом з’являється ідея «блакитного потоку».

Трошки детальніше про відносини Росія- Туреччина. (Турецьке зацікавлення Кавказом та Центральною Азією ускладнило відносини з Росією та надало історичному суперництву нового поштовху. Росія розглядає Туреччину як головного суперника за вплив у регіоні і блокує будь-які спроби останньої встановити там свій геостратегічний опорний пункт. Відносини Анкари з Москвою характеризуються двозначністю. Вперше за багатовікову історію Росія і Туреччина не мають спільних кордонів. За іронією долі, їх стратегічний регіон “близького зарубіжжя” у вигляді Кавказу та Центральної Азії є спільним.

У середині 1990-х рр. Росія сприймала Туреччину як серйозну загрозу власній безпеці. “Біла книга” російських спецслужб характеризувала Туреччину як амбітну регіональну силу, яка підтримує “мусульманські рухи” та розвиває “ідеї пантюркізму”. Москва неодноразово звинувачувала Анкару у фінансовій та ідеологічній підтримці чеченців у першій чеченській війні.

Наприкінці 1990-х рр. Росія докорінно змінила свою думку щодо ролі Туреччини у Євразії і почала розглядати її як “цінного партнера”. Багато аналітиків наголошують на тому, що головною причиною прискореного розвитку двосторонніх відносин між Туреччиною та Росією є газ. Росія все частіше розглядає Туреччину як транзитну країну для енергоносіїв, а не тільки як експортний ринок. Зростання економічної взаємозалежності між Росією та Туреччиною є одним з найбільших здобутків останньої у зовнішній політиці щодо Євразії.

Під час другої чеченської війни Анкара не надавала політичної і фінансової підтримки чеченцям, а також зробила більш жорсткою політику щодо чеченців у Туреччині. Росія і Туреччина мають подібну позицію щодо Ірану та Іраку, яка якісно відрізняється від позиції США. Обидві країни покращили свої відносини з Ізраїлем. Туреччина стала першим членом НАТО, який почав закуповувати російську зброю, гелікоптери та бронетранспортери для військових дій, зокрема, проти Робітничої партії Курдистану у південно-східній Туреччині та в північному Іраку (1990).

Чорноморський вектор: Плодом внешнеполитической деятельности Т. Озала стала созданная в 1989 г. Организация Черноморского Экономического Сотрудничества, интеграционный проект, направленный на возвращение причерноморского региона под экономический контроль Турции. 2004 рік ініціатива Чорноморської гармонії- перша турецька безпекова програма, не повязнана з США чи НАТО.

Кавказький вектор. Пріорітетним напрямком є політика Туреччини щодо Кавказького регіону.

1) Туреччина –Грузія. Отношения Турции и Грузии в области экономики носят стратегический характер. Страны связаны транзитными магистралями, значение которых выходит далеко за региональные масштабы: нефтепроводом Баку-Тбилиси-Джейхан и газопроводом Баку-Тбилиси-Эрзурум. Строящаяся железная дорога Баку-Тбилиси-Карс, по мнению Ахмеда Давутоглу, должна стать звеном в магистрали, которая в перспективе свяжет Стамбул с Исламабадом. Проникновение турецкого капитала в Грузию началось ещё в последние годы существования СССР. В настоящее время позиции турецкого бизнеса в Грузии очень прочные.

2) Туреччина – Вірменія. Армения остаётся именно тем соседом, с которым у Турции имеются наиболее сложные проблемы. В последнее время Турцией были сделаны несколько решительных шагов по размораживанию отношений с Арменией, вплоть до подписания в Цюрихе "Протокола об установлении дипотношений" и "Протокола о развитии двусторонних отношений" в 2009 году. Ратификация этих документов не состоялась ни в одной из подписавших их стран из-за давления армянской диаспоры с одной стороны, и Азербайджана, с другой. Наразі відносини з Вірменією дуже погані, велику роль відіграє питання про геноцид вірмен.

3) Туреччина-Азербайджан. «Особые» отношения Баку и Анкары носят во многом политический характер. Турция поддерживает Азербайджан в вопросе территориальной целостности, в свою очередь Азербайджан поддерживает Турцию в некото­рых спорных международных вопросах (геноцид армян, кипрский вопрос). Анкара также является важным торговым партнером для Баку. Энергетическое сотрудничество двух стран реализуется посредством много­национального проекта транзита нефти по линии Баку-Тбилиси-Джейхан. Кроме того, Азербайджан входит в зону тюркского языкового пространства.

Достаточно конструктивной была попытка Турции выступить примирителем во время конфликта вокруг Южной Осетии в 2008 году. После войны в Южной Осетии в 2008 году Анкара продемонстрировала большую заинтересованность в переформатировании региональных международных отношений. Турция выступила с амбициозным планом общего кавказского урегулирования - Платформой стабильности и сотрудничества на Кавказе. Реализация в регионе многочисленных экономических проектов континентального масштаба, при крайней уязвимости дорогой инфраструктуры этих проектов в случае военных конфликтов, на взгляд Турции, требует ото всех стран региона объединения в кавказский аналог ОБСЕ во имя обеспечения многосторонней безопасности и поддержания региональной стабильности. В новую организацию Турция пригласила Россию, Грузию, Армению и Азербайджан.

Центральна Азія. У цілому політика Туреччини є менш ефективної, ніж хотілося б Туреччині. При содействии Анкары произошло включение тюркских республик в состав региональных экономических и политических объеди­нений: ОБСЕ, Организацию экономического сотрудничества, Черноморское экономическое сотрудничество, Организацию «Исламская конференция». Тур­ция сыграла важную роль в присоединении республик Центральной Азии к программе НАТО «Партнерство ради мира». Анкара также способствовала проникновению в эти государства международных финансовых организа­ций (МВФ, Всемирный банк, Азиатский банк развития). На международ­ном экономическом форуме в Давосе стало традицией проводить встречи лидеров Турции и центральноазиатских государств.