Корпоративні права подружжя

 

Розвиток ринкових відносин в Україні призвів до здійснення різноманітних форм підприємницької діяльності, функціонування яких проходить не завжди в умовах узгодженого законодавчого регулювання. Особливо гостро проблема неузгодженості законодавчих актів, наявності прогалин у праві, конкуренції правових норм набула після прийняття та набрання чинності такими нормативними актами як Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України та іншими. Досить часто на сьогодні можна зустрітися з такими запитаннями пересічних громадян, як захистити свій власний бізнес у разі розірвання шлюбу, поділу майна, смерті особи тощо, видається, що це не зовсім пов’язані між собою проблеми повсякденного життя, проте це враження зникає, коли більш ретельно вивчаєш ці питання, судову практику, яка на жаль не виробила єдиного підходу щодо неможливості подружжя реалізувати право на поділ майна, яке є вкладом учасника господарського товариства, можливості конкурентної боротьби на ринку, “корпоративних війн”, все це й обумовлює актуальність розгляду проблеми щодо здійснення подружжям права на поділ майна, що є вкладом учасника господарського товариства. І як вірно зазначає І.В. Жилінкова, підприємницьке законодавство створено без врахування тих обставин, що підприємець, засновник юридичної особи є людиною, у якої можуть бути сім’я, діти, родичі, з якими його пов’язують різноманітні, у тому числі й майнові відносини[116], тому актуальним залишається дослідження майнових прав подружжя з урахуванням положень господарського законодавства.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, відповідно до ч.1 ст.13 цього ж Закону вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Ч.1 ст.115 ЦК України у п.1 також передбачає, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а в ч.2 цієї ж статті зазначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, якщо учасник передає майно до статутного капіталу господарського товариства, то власником цього майна стає само товариство, а учасникові належить лише частка у статутному капіталі господарського товариства.

Отже, якщо учасник господарського товариства перебуває у шлюбі, то передбачається, що до статутного капіталу господарського товариства внесено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, належність майна одному із подружжя на праві особистої приватної власності необхідно доказати. Оскільки згідно з ч.2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На чіткому розмежуванні понять “вклад”, “пай” та “частка”, а також на визначенні їх співвідношення з допустимим законодавством колом об’єктів власності подружжя наголошує і А.Солдатенко[117], який зазначає, що якщо терміни «пай» та «частка» можуть бути визнані тотожними за своїм змістом, то вони ніяким чином не можуть бути прирівняні до вкладу...Як спільне майно подружжя слід розглядати частку у статутному фонді ТОВ. Цей об’єкт хоча й схожий, тісно пов’язаний з “вкладом”, проте має самостійний цивільно-правовий зміст, який виключає ототожнення цих термінів...Внеском можуть бути будь-які речі, які не виключені з цивільного обороту, інше майно і майнові права, тоді як частка визначається грішми. Таким чином, частка – це вклад, виражений у грошовій формі.

Так, дійсно, ч.2 ст. 13 Закону України “Про господарські товариства“ передбачає, що вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі. Як зазначають фахівці, частка у статутному фонді – це не об’єкт права власності, а умовна величина, що відображає факт участі особи в господарському товаристві і ступінь такої участі[118].

Існує точка зору, що корпоративне право учасника господарського товариства не пов’язано з правом власності на частку, а є тільки зобов’язальним правом, зміст якого складає сукупність таких прав, як приймати участь в управлінні справами юридичної особи; приймати участь у розподілі прибутку юридичної особи та отримувати її частину; вийти в установленому порядку з юридичної особи з отриманням частини майна юридичної особи пропорційно внесеній частці, отримувати інформацію про діяльність юридичної особи тощо[119]. Тому особливості поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у зв’язку з цим набувають загострення.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у п.п. 26-29 передбачає, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом.

Відповідно до ст. 177 ЦК об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери. Згідно зі ст. 6 Закону України від 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера) щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акції можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

Статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Спасибо-Фатєєва І.В. зазначає, що вклад до статутного фонду ТОВ, зроблений під час перебування у шлюбі, належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Факт заміни одного майнового права (права власності на майно, що вноситься як вклад на інше, приміром, на частку в статутному фонді ТОВ) не впливає на правовий режим відносин між подружжям, який залишається правом їх спільної сумісної власності. Змінюється лише об’єкт їх права: замість прав на речі – права на частки. Якщо особа вважає свої права порушеними, вона вправі захищати їх у будь-який спосіб, хоча він може й не бути передбаченим законодавством. Обрання способу захисту прав, який поєднує визнання за одним із подружжя половини права на частку в статутному фонді ТОВ другого подружжя з відповідним зменшенням на половину його права на частку не суперечить чинному законодавству. Якщо позивачем не порушувалося питання про виокремлення частки з майна ТОВ, позовні вимоги зводяться лише до визначення розміру цієї частки, який підлягає зміні порівняно з тими розмірами, що передбачаються установчим договором товариства. Це зумовлено тим, що вклади до статутного фонду ТОВ вносяться подружжям за рахунок їх спільної сумісної власності. При цьому правовий режим корпоративної власності накладається на правовий режим власності подружжя. Такий порядок передбачається вже не відносинами між подружжям, а корпоративними відносинами за їх участю як учасників ТОВ, і тому похідним чином вирішенню підлягає перерозподіл часток у статутному фонді товариства[120].

В. І. Борисова вказує, що при створенні підприємницького товариства відбувається трансформація права приватної власності засновників на певне майно (особистої приватної власності кожного з подружжя) в корпоративні права останніх, змістом яких є право на отримання частки прибутку від діяльності товариства, вартості частки його майна, яка відповідає частці учасника в капіталі товариства, або на одержання майна в натурі у випадку виходу зі складу товариства тощо. Іншими словами, ніякої часткової або сумісної власності учасників на майно товариства не існує й не може існувати. приміром, акціонери набувають права власності лише на акцію – цінний папір, який є однією з форм закріплення корпоративних прав. Інший підхід до вирішення цього питання, тобто визнання речових прав засновників на майно товариства, зводив би нанівець необхідність визнання останнього юридичною особою[121].

Звернемося до досвіду інших країн з питань правового регулювання таких відносин між подружжям, коли переплітаються відносини власності подружжя і підприємницька діяльність одного з них. Так, згідно з п.2 ст. 34 Сімейного кодексу Російської Федерації до спільного майна подружжя належать цінні папери, паї, вклади, частки у капіталі, які внесені до банків чи інших кредитних установ або до інших підприємств чи організацій, а також інше майно. Як зазначає М. В. Антокольська подружжю можуть належати частки у статутному капіталі господарських товариств. Поділ такої частки у натурі не завжди можливий, оскільки це пов’язано з прийняттям другого з подружжя до числі учасників товариства, що може суперечити законодавству про господарські товариства або їх установчим документам. У цих випадках можливе рішення цього питання двома способами: виплата одному з подружжя, що не є учасником товариства, грошової компенсації або вихід одного з подружжя – учасника зі складу учасників та передача права участі третій особі у відповідності з установчими документами цієї юридичної особи та поділ отриманих за його частку грошових коштів між подружжям[122].

За законодавством Чехії одному з подружжя-підприємцю на початку підприємницької діяльності для використання майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, необхідна згода другого з подружжя. Суд за заявою припиняє спільну сумісну власність подружжя у випадку, якщо один з подружжя придбав право для заняття підприємницькою діяльністю[123]. Заяву може подати той з подружжя, який не має прав для підприємницької діяльності. У Швейцарії шлюбним договором може бути передбачено віднесення до особистих прибутків одного з подружжя прибутків, які призначені для здійснення професійної діяльності чи вкладених у його справу[124]. Видається, що підхід до вирішення зазначеної проблеми, який передбачений законодавством Чехії, враховує режим спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, і може буде використаний у законодавчій практиці України.

Стосовно поділу майна подружжя, що є вкладом учасника господарського товариства, пропонуються наступні шляхи розв’язання цієї проблеми. Так, Т.О. Ариванюк та О.В. Дзера зазначають, що поділ внеску одного з подружжя доцільно робити лише за умови згоди товариства прийняти другого з них учасником цього товариства. В іншому разі тому з подружжя, який не є учасником товариства, повинна присуджуватися компенсація у грошовій або натуральній формі, яка має виплачуватися товариством[125].

Червоний Ю.С. вказує, що вклад до статутного фонду господарського товариства, внесений у період шлюбу, є таким, що входить до складу спільного майна подружжя. При поділі цього вкладу, який входить до складу спільного майна подружжя і оформлений на ім’я одного з подружжя, можливі три варіанти: а) прийняття другого з подружжя до числа учасників господарського товариства і поділ вкладу, оформленого на ім’я одного з подружжя, між подружжям, якщо це передбачено установчими документами товариства та за згодою вищого органу товариства; б) один з подружжя, який є учасником господарського товариства, виплачує другому з подружжя відповідну компенсацію; в) один з подружжя, який є учасником господарського товариства, виходить зі складу учасників товариства і отримані ним, що належать йому пропорційно його частці у статутному фонді товариства грошові кошти, поділяються між подружжям[126].

Враховуючи вищезазначене, видається, щоб уникнути розбіжностей у практиці застосування законодавства щодо поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і одночасно увійшло до статутного фонду господарського товариства, слід у ст. 61 СК України, яка передбачає об’єкти права спільної сумісної власності, чітко визначити, що будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті, які були передані як вклади учасників та засновників господарського товариства одним із подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, доцільно було б з метою забезпечення стабільності діяльності господарського товариства при його створенні в установчих документах за згодою усіх засновників товариства передбачити, що учасники та засновники зобов’язані укладати шлюбні договори з другим із подружжя і передбачати в них режим особистої приватної власності на майно, яке передається до статутного капіталу господарського товариства. Видається, що один із подружжя, який є учасником чи засновником господарського товариства може без згоди другого з подружжя під час шлюбу передати свою частку в праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі, у зв’язку з цим потребує змін ст. 67 СК України щодо права на розпорядження часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.