Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

Здійснення подружжям права спільної власності може приз­водити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за правочинами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною під­ставою припинення права спільної власності на набуте под­ружжям у період шлюбу майно є його поділ, у результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні, відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі. Поділ спільного майна здійснюється або добровільно шляхом укладення подружжям відповідного цивільно-правового договору, у тому числі з нотаріальним посвідченням, або у судовому по­рядку на вимогу одного із подружжя чи на вимогу інших осіб у зв’язку зі зверненням стягнення на їх майно. В ст. ст. 70, 71 СК України встановлюється порядок визначення розміру часток кожного з подружжя у спільному майні та порядок його поділу. Згідно з ч.2 ст. 69 СК України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Добровільний поділ спільного майна фактично є пра­вовою формою реалізації подружжям правомочностей співвлас­ників. Однак, якщо подружжя не змогло досягти згоди щодо договору про поділ спільного майна, кожен з них має право звер­нутися до суду з відповідним позовом. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компен­сувати другому з подружжя його частку грішми. Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, до­пускається лише з його згоди. У принципі така норма може бути підтримана. Але, на жаль, вона не містить відповіді щодо вирішення тих ситуа­цій, коли на присудження компенсації відсутня згода того з подружжя, якому вона присуджується. Ані закон, ані судова практика поки що не створили належних гарантій реального виконання такого обов’язку. Тому може виникнути ситуація, коли той із подружжя, на користь якого присуджена грошова компенсація, не зможе її своєчасно отримати і змушений буде звертатися до державної виконавчої служби.

Суд може застосувати будь-який із трьох варіантів поділу спільного майна подружжя, що залежить від особливостей речового складу майна. При застосуванні перелічених способів поділу суд має брати до уваги інтереси дітей або інтереси одного з подружжя, та інші обставини, що мають істотне значення. Однак судовий поділ майна не може відбутися без поперед­нього визначення часток кожного з подружжя у спільному майні. Тобто суд має насамперед визначити їх частки у спільній влас­ності і лише після цього вирішувати питання про поділ майна. Звичайно, це не означає, що спершу має подаватися позов про встановлення часток у спільній власності, а після його розгляду необхідно звертатися до суду з новим позовом про поділ спіль­ного майна. Цивільно-процесуальне законодавство дозволяє об'єднувати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою. Між тим, як свідчить судова практика, позивачі переважно звертаються з позовами лише про поділ чи розподіл спільного майна, за якими суд не лише виносить рішення про поділ (розподіл) майна, але і про визначення часток подружжя у ньому.

Одним із найбільш складних на сьогодні є питання про розподіл майна господарських товариств у зв’язку з поділом спільного майна подружжя. СК України зазначені відносини чітко не врегульовує, тому заслуговують на увагу позиції колегії з цивільних справ Верховного Суду України, яка спеціально зазначила, що внесений та оцінений у грошах вклад учасника та засновника господарського товариства складає його частку у статутному фонді. Ця частка, утворена за рахунок спільних коштів чи майна подружжя, повинна враховуватися при поділі між ними їх спільної сумісної власності, проте сама не може бути предметом поділу[129]. На жаль, на сьогодні ця позиція у судовій практиці не застосовується.

Крім того, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Зберігаючи в СК України запроваджений за радянських часів принцип рівності часток подружжя у спільному майні при його поділі, законодавець передбачив разом з тим чимало підстав для відходу від цього принципу. Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відійти від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Крім того, за рішенням суду частка майна дру­жини (чоловіка) може бути збільшена, якщо з нею (ним) про­живають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку (ч. 3 ст. 70 СК України).

Як зазначає Ариванюк Т.О., і з ним слід погодитись, аналіз наведених положень дає підстави для зауважень щодо їх змісту. По-перше, звертає на себе увагу факт введення до СК України надто широкого кола підстав для відходу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток. Вважаємо, що надмірна кількість таких підстав лише руйнує засади рівних прав подружжя на створену ними спільну сумісну власність. По-друге, в новому СК України запропоновано збільшувати частку одного з подружжя за умови, що з ним «проживають діти». Між тим сам по собі факт про­живання неповнолітньої дитини з одним із батьків, на наш погляд, ще аж ніяк не засвідчує нагальну потребу в збільшенні частки такого батька у спільному майні, якщо інтереси цих дітей можуть бути цілком задоволені за рахунок рівної частки у спільному майні. Тому в ч. 3 ст. 70 СК доцільно було б врахувати цю обставину і записати, що «за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх дітей». По-третє, редакція ч. 2 ст. 70 СК, який передбачає можли­вість відходу від принципу рівності часток подружжя за обста­вин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, може давати підстави для неоднозначного і надто довіль­ного тлумачення[130].

На поділ спільного майна може вплинути також роздільне проживання чоловіка і дружини у зв’язку з небажанням збе­регти шлюбні стосунки. Так, відповідно до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою приватною власністю дружини (чоловіка) майно, набуте нею (ним) за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактич­ним припиненням шлюбних відносин.

Перш ніж перейти безпосередньо до поділу спільної влас­ності подружжя, суд має встановити речовий склад спільного майна та його загальну вартість. Як правило, подружжя-позивач зазначає перелік спільного майна та його вартість. Подружжя-відповідач, безперечно, має право внести свої корективи щодо позовних вимог, звернутися з зустрічним позовом тощо. Роз­біжності у встановленні дійсної вартості спільного майна суд вправі вирішити шляхом призначення експертизи.

Після визначення часток у спільному майні подружжя суд має можливість перейти безпосередньо до поділу спільного майна подружжя за правилами ст. 71 СК України. Тут необхідно враховувати, що визначення часток у спільному майні подружжя є дією, спрямованою лише на встановлення ідеальних часток у праві власності (1/2, 1/3 тощо). Звичайно, найбільш прийнятним способом є поділ майна в натурі, якщо після цього можливе його подальше ви­користання за призначенням. Ще за радянських часів поширення набули позови про поділ будинків між подружжям. Власне така тенденція зберігається й нині, маючи ту особливість, що до предмета позовних вимог закладаються також вимоги про поділ квартир, які можуть бути відповідно до нового законодавства об’єктами права спільної власності подружжя. Тому невипадково досить багатою щодо поділу жилих будинків (квартир) виявилася судова практика, яку узагальнено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами зако­нодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок»[131], зокрема, зазначено, що при неможливості поділу будинку, що є спільною влас­ністю подружжя, в натурі і відсутності згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна суд з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей і вартих уваги інтересів одного з подруж­жя, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них, може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов’язок компенсувати право на частку в будинку другому за рахунок іншого спільного майна або грішми (п. 5).