Если бы наша армия была настолько плоха, как о ней говорят, – передний край проходил бы сейчас подо Львовом. Так что то, что мы удивили всех и особенно себя – это факт».

Командир 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України підполковник Т.М. Сенюк. 3 червня 2014 року батальйон Т.М. Сенюка отримав чергове бойове завдання – знищити блокпост противника під містом Слов’янськ Донецької області. Тактична група на чолі з підполковником Т.М. Сенюком висунулася вперед. Командир батальйону знову був попереду, разом із розвідувальним взводом. Пролунали постріли, ворожий вогонь посилився, серед десантників з’явилися перші поранені, був підбитий бронетранспортер українських військових. Зав’язався бій. У ході бойового зіткнення атака була відбита, але командир батальйону підполковник Тарас Михайлович Сенюк загинув від кулі ворожого снайпера. Указом Президента України № 546/2014 від 20 червня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові полковнику Тарасу Михайловичу Сенюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Липня 2014 р. в бою за визволення від терористів м. Лисичанська Луганської області загинув 20-річний житомирянин, бієць 95-ї ОАМБ Артур Пушанко. Він вів записи, у яких висловлював ставлення до тих подій, до супротивника. Зокрема, Артур писав: «Мне всегда было жаль тех русских парней, которые погибали в МОЕЙ Украине, так и не поняв, что были обмануты. Лучшей операцией я всегда считал не ту, где противник был нейтрализован, а ту, где он хотя и сдавался, но оставался жив… Но теперь ни о чем другом кроме мести сейчас не могу думать. Вы лишили жизни человека, которого я держал на руках и он едва помещался в моих ладонях. Это был единственный ребенок в семье… Будьте вы прокляты, шакалы. Вы все кричали о «бандеровцах», которых никто в Украине не видел? Теперь увидите. Я буду бороться с вами, доколе сил хватит и борьба эта будет по вашим правилам, а это значит, что их просто не будет!».

Подібними почуттями були охоплені й інші наші бійці, які вже позбулися ілюзій любові до Росії і до її далеко не кращих представників, що взяли участь у війні проти українського народу.

Про подвиг свого кулеметника БТР Сергія Хартника розповіли десантники 6 роти 95-ї бригади ВДВ. 13 червня 2014 р. бойовики влучили з гранатомету у БТР, який розвозив по блокпостам між Ізюмом і Слов’янськом провізію та боєприпаси. С. Хартник отримав важкі поранення, але зміг витягти з палаючої машини двох своїх товаришів – командира машини Сергія Бабського і водія Олександра Галиченка.

Снаряд влучив у лівий борт на рівні водія і увійшов вниз під кутом. Після влучення снаряду хвиля вогню пішла всередину кабіни через водія О.Галиченка. У нього повністю обгоріло обличчя і тіло, місцями до кісток. Тіло почало горіти. Опіки отримав і командир машини С.Бабський, який знаходився збоку правого борту. У нього почали горіти усі відкриті частини тіла. Осколки розкидало по машині, один з низ розпоров живіт Сергія Хартника нижче сонячного сплетіння. Долаючи обпікаючий біль, Сергій зміг швидко витягти Сергія Бабського, оскільки той був при тямі. А потім повернувся у палаючий БТР за Сашком Галиченком, який як сидів, так і залишився сидіти за кермом – руки не кермі, нічого не бачить. С.Хартник спробував відтягнути Сашка, але помітив, що його шкіра просто лопається, не витримуючи навантаження. З’ясувавши, що Сашко геть нічого не бачить, Сергій крикнув йому: “Іди на мій голос, я не можу тебе підняти”. Сашко піднявся і Сергій допоміг йому вибратися з палаючого БТРа через десантний люк. Усе це відбувалося на фоні перестрілки з бойовиками інших наших екіпажів. Незважаючи на важке поранення Сергій Хартник не розгубився, не злякався, витяг своїх товаришів.

Михаил Витальевич Забродский (1973 г.р.), командующий Высокомобильными десантными войсками Вооруженных сил Украины, генерал-майор, Герой Украины:

Если бы наша армия была настолько плоха, как о ней говорят, – передний край проходил бы сейчас подо Львовом. Так что то, что мы удивили всех и особенно себя – это факт».

Я бы с легкостью отказался от "Золотой Звезды", лишь бы не было войны». «Я закончил Академию ГШ в США и свободно владею английским. Поэтому могу утверждать, что особых различий в подготовке наших десантников и американских – нет».

Родился в Днепропетровске, в семье потомственных военных. Н ачал службу в 95-й отдельной аэромобильной бригаде в должности командира взвода. Окончил Колледж Командования Армии и Объединенного Командования начальников штабов (en: United States Army Command and General Staff College) в США. Свободно владеет английским языком.^[1][2]

В январе 2013 года Забродский был назначен командиром 95-й отдельной аэромобильной бригады (город Житомир).

В ходе Вооруженного конфликта на востоке Украины 95-я аэромобильная бригада под командованием Забродского выполняла задачу по блокированию городов Славянск и Краматорск, захватила и удерживала важный опорный пункт — гору Карачун^[4].

Летом 2014 года 95-я бригада под командованием Забродского совершила рейд в тыл противника. За две недели, выполняя боевые задачи, бригада Забродского прошла 470 км от Славянска до Мариуполя, затем вдоль российско-украинской границы, и через Луганск вернулась в Славянск. По мнению американского эксперта Филипа Карбера (Phillip A. Karber) это был самый длинный рейд вооруженного формирования в новейшей военной истории.^[5][1]