ГЛАВА 7. ПОЗОВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ

7.1. Поняття і елементи позову. Форма і зміст позовної заяви

 

Діяльність господарського суду щодо розгляду та вирішення господарських спорів здійснюється у встановленій господарським процесуальним правом формі, яка, з одного боку, забезпечує заінтересованим у вирішенні господарського спору сторонам певні правові гарантії правильності розгляду спору, рівність процесуальних прав і обов’язків, а з іншого – зобов’язує господарський суд розглянути і вирішити цей спір відповідно до норм господарського процесуального права (а також норм господарського права), встановити суттєві для справи обставини, а також прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження, за винятком справ про банкрутство.

Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов. Перелік осіб, які мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, надано в ст.ст. 1, 2 ГПК України. Під правом на позов розуміється не саме порушене суб’єктивне право, а можливість отримання захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і разом із тим у примусовій його реалізації.

З точки зору матеріального права право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також у інших випадках відповідно до ст. 261 ЦК України.

Позов – це спрямована через суд вимога позивача до відпо­відача, про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.[115] Інші автори під позовом у господарському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб’єктів права звернення.[116]

Позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, що виходить із матеріальних господарських правовідносин, засновану на юридичних фактах і пред’явлену до господарського суду для розгляду та вирішення у встановленому процесуальному порядку.[117] Позов є єдиним поняттям, що має пов’язані між собою дві сторони - матеріальну та процесуальну, без кожної з яких не може бути позову.

Матеріально-правова сторона позову (вимога позивача до відповідача) хоча і виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову. Матеріально-правова сторона позову – це спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана у позовній заяві і підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Процесуально-правова сторона позову – це звернення до господарського суду з проханням щодо вирішення господарського спору по суті і захисту порушеного або такого, що оспорюється права чи охоронюваного законом інтересу.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду й предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів):

1. Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою господарському суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

2. Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило підстава має складний фактичний склад. Юридичні факти та фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-праві акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

3. Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Відповідно до ст. 20 ГК України позивач може просити суд про визнання наявності чи відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єкта господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин тощо.

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв’язку. Юридичні факти, які підтверджують суб’єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той же час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка складає предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту – зміст позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Дотримання відповідної форми позовної заяви та відповідність її змісту вимогам закону має суттєве значення для підготовки справи до розгляду, а також подальшого правильного та швидкого її розгляду.

Частина 2 статті 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків). ГПК України передбачає обов’язкову вимогу про повне найменування сторін, оскільки в п. 2 ч. 1 ст. 63 кодексу передбачено, що суддя повертає позовну заяву, якщо в ній не зазначене повне найменування сторін. Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід вказувати повне найменування та поштову адресу кожного з них;

Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Частиною 6 статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України Таким чином, у випадках, передбачених ст. 56 ГПК України місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб’єкта господарювання.

- документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суму договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

- зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, – зміст позовних вимог щодо кожного з них. Позовна вимога, вказана в позовній заяві – це обраний позивачем згідно із законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед судом. Засоби захисту прав передбачені ст. 20 ГК України. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то в позовній заяві повинна бути виділена позовна вимога по відношенню до кожного з них. В одній позовній заяві можуть бути об’єднані кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, але вони мають бути пов’язані між собою підставами виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду, відповідно до п. 5 ст. 63 ГПК України;

- виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов. Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, – це юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (наприклад, невиконання умов договору). В позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті. Розрахунок стягуваної або оспорюваної суми надається із зазначенням застосованих методів, платіжних і товарно-розпорядчих документів із розрахунком за періодами і підписується посадовими особами, які його склали. Законодавство, на підставі якого подається позов, вказується у вигляді посилання на конкретні положення відповідних нормативних актів;

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

- відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 цього Кодексу;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, відповідно до ст. 57 ГПК України

Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що в позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи. У позовній заяві може бути вказане клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності тощо.

7.2. Порядок подання позовної заяви. Відзив на позовну заяву

 

Відповідно до ст. 1 і 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У встановлених законодавчими актами України випадках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб’єктом підприємницької діяльності. Господарський процесуальний кодекс України не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи.

Справи позовного провадження в господарському суді порушуються шляхом подання позовної заяви. Подати позов означає звернутися до господарського суду із заявою, яка повинна містити прохання до господарського суду про розгляд спору про право. Але, якщо сторони домовилися між собою по окремим категоріям спорів відповідно до ст. 5 ГПК України, тоді вони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору і, в цьому випадку, для подачі позову необхідним є дотримання правил досудового врегулювання спорів. Окрім цієї вимоги необхідно також враховувати і правила щодо підвідомчості та підсудності господарських спорів, згідно розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий самий обов’язок покладається на позивача в разі залучення до участі в справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

- вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, – відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони й розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – копія претензії, докази її надсилання відповідачеві, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

- відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

- сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

- сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Для правильного оформлення позову необхідно чітко визначити ціну позову, яка визначається за правилами ч. 1 ст. 55 ГПК України:

- у позовах про стягнення грошей – стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться в безспірному (безакцептному) порядку;

- у позовах про витребування майна – вартістю майна, що витребується;

- у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою всіх вимог;

- у позовах про стягнення іноземної валюти – в іноземній валюті та в гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Наці­ональним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, – їх суми визначаються суддею. Ціну позову вказує позивач. Якщо в позовній заяві неправильно зазначена сума позову, то вона визначається суддею.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

- господарському суду – відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

- позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, – копію відзиву.

 

Відзив на позовну заяву відноситься до тих процесуальних засобів, за допомогою яких відповідач у справі має можливість захищати свої інтереси проти пред’явленого до нього позову. Право відповідача надати відзив на позов є свого роду реалізацією в господарському судочинстві принципів змагальності і процесуальної рівності, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судоустрій України» та в Господарському процесуальному кодексі України. Відзив на позовну заяву відноситься до спеціальних засобів, які можуть бути використані тільки відповідачем.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником і має містити:

- найменування позивача й номер справи;

- мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Відзив на позовну заяву відіграє важливу роль у господарському процесі, оскільки містить мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково визнаються, відхиляються або спростовуються позовні вимоги, і це дає можливість:

- судді при підготовці справи до розгляду детально ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися з порядком ведення судового засідання;

- позивачу ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися, чи є доцільним надалі підтримувати позовні вимоги, чи є необхідність зміни підстави або предмета позову, зменшення розміру позовних вимог тощо.

Відповідно до ст. 61 ГПК України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

7.3. Відмова в прийнятті і повернення позовної заяви

 

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Відповідно до ст. 62, ст. 63 та ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя приймає рішення щодо порушення провадження в справі, або відмови в прийнятті позовної заяви, або її повернення в п’ятиденний строк.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає підстави відмови у прийнятті позовної заяви, які встановлені ч. 1 ст. 62 ГПК України:

 

- заява не підлягає розгляду в господарських судах України; Так, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема коли його вирішення чинним законодавством віднесено до компетенції іншого органу;

- у проваджені господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів із такого спору;

- позов подано до підприємства або організації, які ліквідовані.

Закріплення у ГПК України переліку обставин, за яких суд відмовляє в прийнятті позовної заяви, спрямоване на забезпечення процесуальних гарантій прав юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності при звернені з позовом до господарського суду.

Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви, встановлений ст. 62 ГПК України, є вичерпним. Так, ГПК України не передбачає права судді на таку відмову за мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавством не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обставини виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає. Суд не вправі повернути позовну заяву також з мотиву недодання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ.

У разі надходження заяв про визнання недійсними різного роду листів, інформацій, роз’яснень тощо, які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур тощо з приводу конкретних ситуацій, господарський суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними виконавчих написів нотаріусів господарський суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними актів ревізій, документальних перевірок, дій службових осіб, вчинених у процесі чи за результатами перевірок, суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі неподання свідоцтва (дубліката свідоцтва) про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи підприємцем – позивачем у справі господарський суд повинен відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Господарські суди повинні відмовляти в прийнятті до роз­гляду скарг стягувача чи боржника на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.[118]

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п’яти днів із дня надходження позовної заяви. До ухвали про відмову в прийнятті позовної за­яви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день першого звернення до господарського суду.

Господарським процесуальним кодексом України передбачено умови, за наявності яких суддя не приймає позовну заяву і повертає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на подання позову, а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду господарським судом доти, доки не будуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, у випадках, передбачених ч. 1 ст. 63 ГПК України, а саме:

- якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Коли до позовної заяви не додано документ, що підтверджує повноваження посадової особи, яка її підписала, суддя повертає заяву без розгляду, а якщо він не зробив цього, то в процесі підготовки справи до судового розгляду пропонує позивачеві надати відповідний документ. У разі його неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. Посилання у заяві лише на номер і дату довіреності є недостатнім, і така заява підлягає поверненню;[119]

- у позовній заяві не зазначене повне найменування сторін, їхня поштова адреса;

- у позовній заяві не вказані обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. Невиконання вказаної вимоги тягне за собою повернення господарським судом позовної заяви згідно з п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України;

- не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Якщо державне мито сплачено у встановленому порядку й розмірі за позивача іншою особою, господарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету і, отже, немає підстав для повернення позовної заяви за мотивом сплати державного мита неналежною особою. Якщо стороною не подано доказів, що свідчать про звільнення його від сплати державного мита, заява до розгляду не приймається, і господарський суд із посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов’язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих же підставах повертаються позовні заяви з платіжним дорученням на перерахування державного мита не до державного бюджету України;

- порушено правила поєднання вимог або об’єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. У разі об’єднання вимог, пов’язаних із віндикацією та з визнанням угод недійсними, позовна заява підлягає поверненню заявникові без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України;

- не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. У застосуванні цього пункту господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до п. 36 Правил надання послуг поштового зв’язку,[120] може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з п. 78 Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов’язкового оформлення описів вкладення.[121]

- до винесення ухвали про порушення провадження в справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору. Відповідно до цього пункту господарський суд повертає позовну заяву, у тому числі заяву прокурора, якщо клопотання про її повернення на­дійшло до винесення ухвали про порушення провадження в справі. Таким чином, якщо клопотання прокурора про повернення його позовної заяви надійшло до господарського суду після винесення ухвали про порушення провадження в справі, спір підлягає вирішенню по суті. У тих випадках, коли прокурор, який подав позов, та позивач, в інтересах якого подано позов, відмовляються від позову, господарський суд має вирішувати спір залежно від підстав відмови від позову. Якщо позивач, в інтересах якого прокурором подано позов, не згоден з відмовою прокурора від позову, спір підлягає вирішенню по суті. Коли від позову відмовляється тільки позивач, в інтересах якого прокурором подано позов, а не прокурор, справа також підлягає вирішенню по суті;

- не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди не зазначені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що підтвер­джують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Відповідно до Роз’яснення Вищого господарського суду № 04-5/609 від 31.05.2002 р., та Рекомендацій Президії Вищого господарського суду № 04-5/212 від 10.02.2004 р. господарським судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.[122] У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету України суди мають право згідно з п. 4 ст. 65 ГПК України витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

Якщо передбачені у п. 2, 3, 4, 5, 6 і 10 ч.1 ст. 63 ГПК України підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України, зокрема, з метою: витребування необхідних доказів чи обґрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми; надіслання відповідачеві чи іншим особам, які беруть участь у справі, копій позовних матеріалів. Повне найменування і поштові адреси сторін може бути з’ясовано безпосередньо у судовому засіданні. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу можливо стягнути за результатами розгляду справи.[123] (Підпункт 3.3 доповнено абзацом згідно з Роз’ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002)

Що ж до підстав повернення позову, зазначених у п. 1 і 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, то у разі їх виявлення після прийняття позовної заяви позов, з урахуванням конкретних обставин, підлягає залишенню без розгляду згідно з п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, або ж провадження зі справи припиняється відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п’яти днів із дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Тобто після усунення обставин, що зумовили повернення позовної заяви, позивач має право звернутися з цим позовом до господарського суду в загальному порядку. Якщо позивач після усунення зазначених обставин звертається з позовом до господарського суду, перебіг строку позовної давності обчислюється від дня виникнення права на позов, згідно зі ст. 76 ЦПК України.

Таким чином, правові наслідки відсутності права на подання позову й відсутність умов його здійснення (реалізації) є такими:

- у першому випадку за відсутності права на подання позову, тобто за відсутності передумов права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви і унеможливлює повторне подання такого позову;

- у другому випадку суддя надає можливість усунути недоліки і повторно звернутися до господарського суду.

 

7.4. Об’єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Прагнення позивачів об’­єднати вимоги обумовлено переважно такими причинами:

- об’єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;

- спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим же судом;

- оперативність провадження стосовно вирішення спору й зменшення судових витрат;

- правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог.

Об’єднання кількох позовних вимог має на меті забезпечити належну організацію розгляду господарської справи, щоб суттєво не ускладнювати її розгляд, а також реалізацію принципу процесуальної економії.

При об’єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те, що вони мають бути пов’язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Пов’язаними між собою підставою виникнення є ті вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Не впливають на об’єднання позовних вимог ті обставини, що зміст об’єднуваних вимог за характером різний – одних про визнання, других про присудження.

Зв’язок однорідних вимог, які можуть бути об’єднані, обумовлюється особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних правовідносин, урегу­льованих різними галузями права, і спрямовані на досягнення різної мети, особливо коли їх розгляд пов’язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, тоді об’єднання видається недоцільним.[124]

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, право на об’єднання кількох позовних вимог мають як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на об’єднання кількох справ. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог, або поєднання цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін, чи може суттєво ускладнити вирішення спору, суддя має право згідно з п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернути позовну заяву.

Суперечить ст. 58 ГПК України об’єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, запо­діяних невиконанням чи неналежним виконанням договірних зобов’язань. Однак ст. 58 ГПК України не виключає право позивача об’єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування в грошовій формі.

Упродовж розгляду судом позовної заяви позивач має право змінити предмет, підставу та зміст позову. Відмова позивача від позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнання позову відповідачем викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що додаються до справи.

До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз’яснює позивачеві процесуальні наслідки його дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Поряд із визнанням позовних вимог відповідач у разі необ­хідності має правову можливість захищатися дещо активніше. Правила такого захисту викладені у ст. 50 ГПК України.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов – це заявлена відповідачем до позивача в справі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

В юридичній літературі звертається увага на зв’язок зустрічного та первісного позову. На думку авторів науково-практичного коментарю зв’язок зустрічного позову з первісним можливий в різних формах. Зустрічний позов може бути поданий на той же матеріальний об’єкт, що і первісний. Наприклад, первісному позову про усунення перешкод користування правом власності протиставляється аналогічна зустрічна позовна вимога. Зустрічний позов може бути пов’язаний з первісним позовом обставинами виникнення незалежно від різних умов вимог. Так, позову покупця про стягнення штрафу за несвоєчасну поставку продукції може бути протиставлено зустрічний позов про стягнення вартості відвантаженої продукції, від сплати якої позивач відмовляється, обґрунтовуючи це витрачанням інтересу до неї у зв’язку з несвоєчасною поставкою.[125]

Зв’язок зустрічного позову з первісним, на думку інших авторів, може бути зумовлений різними причинами і відповідно мати різний зміст:

- відповідач протиставляє вимогам позивача однорідну вимогу, строк якої настав, пред’являючи її для заліку первісної вимоги;

- задоволення зустрічного позову виключає повністю чи частково задоволення первісного позову;

- закон припускає й інші випадки взаємного зв’язку між первісним і зустрічним позовами, якщо їх спільний розгляд призведе до більш швидкого й правильного вирішення спору.[126]

У практиці господарського судочинства відсутність обмежень для подання зустрічного позову в ході вже розпочатого господарського процесу дає відповідачу можливість необґрунтовано затягувати терміни розгляду первісного позову. Зокрема, позивач, одержавши зустрічни