Існуючі підходи до класифікації інформаційних технологій
Існуючі нині інформаційні технології ділять на традиційні («паперові») і нові («безпаперові»). Традиційними вважаються ті технології, де як носій інформації переважає папір і використовуються неелектронні засоби її фіксації, перетворення і передачі. До нових відносять інформаційні технології, основу яких складають комп’ютери та/або електронно-оптичні засоби передачі інформації. Виходячи з цього, нові інформаційні технології визначаються просто як використовування обчислювальної техніки і систем зв’язку для створення, збору, передачі, зберігання, обробки інформації для всіх сфер суспільного життя. Нові інформаційні технології, залежно від наявності в них комп’ютерних систем або ролі, яку вони там виконують, можна розділити на безкомп’ютерні, в яких відсутні які-небудь комп’ютерні засоби, комп’ютерізовані, де комп’ютери мають не основне значення, і комп’ютерні, особливе і центральне місце в організації яких займає комп’ютер. Диференціацію комп’ютерних інформаційних технологій, у свою чергу, можна провести по широті охвату ними областей застосування і по ступеню їх інтегрованості. Комп’ютерні технології, які явно не направлені на певну наочну область називаються технологіями загального призначення, а технології, орієнтовані на певну сферу застосування і ураховуючі її специфіку - спеціалізованими. Спеціалізовані технології, направлені на наочну область загалом, вважаються наочно - орієнтованими, якщо ж лише на рішення якого-небудь класу задач з цієї наочної області, то - проблемно - орієнтованими. Втім, таке розрізнення застосоване до інформаційних технологій взагалі, а не тільки до комп’ютерних. По ступеню інтегрованості комп’ютерні технології можуть розрізнятися як окремі, з домінуючою технологією і інтегровані. Під окремою мається на увазі інформаційна технологія, яка забезпечує який-небудь один вид інформаційної діяльності. Інформаційні технології з домінуючою технологією по суті є різновидом інтегрованих технологій. Їх відмінність в тому, що в першому випадку серед сукупності технологій явно переважає одна з них при допоміжній ролі інших, а в другому - всі технології мають приблизно однакове значення, взаємно доповнюючи і усилюючи один одного у виконанні загальних задач. Слід помітити, що розподіл по ознаці інтегрованості більш зручно для аналізу комп’ютерних інформаційних технологій, ніж спостерігається на практиці, де технології часто є тісно переплетеними один з одним, інкорпоруючи інші або надбудовуючись над ними. Іноді важко сказати, де кінчається одна технологія як самостійна і починається інша, чи представляє деяка технологія окрему технологію або це тільки спеціальне застосування іншій. Розвиток комп’ютерної інформаційної технології нерозривно пов’язаний з розвитком інформаційних систем, які використовуються для автоматизованого розв’язання задач. Зі всієї великої кількості комп’ютерних інформаційних систем далі розглядаються два типи: управлінські інформаційні системи (MIS – management information system); системи підтримки ухвалення рішення (DSS - decision support system). В MIS дані збираються, обробляються і представляються менеджеру так, щоб забезпечити оперативне управління. Основні компоненти MIS - база даних, комп’ютерна система і форма, в якій дані розподіляються. Приклади інформації, яка формується в базах даних, - ціни, вихід продукції, швидкість, число розпоряджень, наявність ресурсів і потоки робочої сили. Для MIS істотно, щоб бази даних містили потрібну кількість і необхідний тип правильної високоякісної інформації. Ця інформація повинна бути ретельно організованою. Комп’ютер в MIS обробляє дані і генерує інформацію для різних підрозділів фірми. Вона є основою формування моделей управлінських рішень і самих рішень. Побудова моделі залишається творчим процесом. DSS відрізняються від MIS тим, що менеджер звичайно є внутрішнім компонентом DSS, а не зовнішнім, як в MIS. Іншими словами, менеджер взаємодіє з комп’ютерною інформаційною системою так, щоб отримати рішення в ітеративному процесі. Отже, DSS часто інтегрує экономико-математические моделі як первинні елементи системи, з якою особа, що ухвалює рішення взаємодіє. Таблиця 2.1
|