Висвітлення наукового менеджменту в працях вітчизняних та зарубіжних авторів

Серед науковців немає одностайної думки стосовно трактування понять управління і менеджмент, їх взаємовпливів та взаємодії з такою категорією, як влада. А отже, нам необхідно визначитись з рядом понять, без яких зрозуміти сутність менеджменту в органах внутрішніх справ неможливо [460-476; 481; 482; 484-489; 492].

Зародженням наукового менеджменту вважається час виходу в 1911 р. праці американського інженера Ф.У. Тейлора «Принципи наукового менеджменту». „Менеджмент (англ. management – управління, завідування) – система управління, заснована на використанні наукових методів управління. Термін виник у США на поч. 20 ст., коли американський інженер-дослідник Ф.У. Тейлор запропонував розглядати управління підприємством не тільки як практична діяльність, а й як науку. Ф.У. Тейлор виробив комбінацію з чотирьох основних принципів менеджменту: розвиток дієвої науки; відбір робітників на науковій основі; підготовка і навчання робітників за науковими методами; співробітництво робітників і адміністрації. Термін має кілька значень: 1) управління діловою (бізнесовою) організацією; 2) організація ефективної роботи підлеглих; цілеспрямований вплив менеджера на підлеглих з метою забезпечення ефективного виконання завдань, що стоять перед ними; 3) політика забезпечення прийняття рішень у підприємництві (бізнесі) за рахунок аналізу чинників, які впливають на його ефективність; 4) адміністрація, орган (група менеджерів), що здійснює управління як діловою, так і адміністративною (державний орган) організацією; 5) сукупність знань і умінь, що становлять основу мистецтва управління” [490, с.616.].

Найбільш широке поняття управління вироблено кібернетикою. На думку В.М. Глушкова та В.Г. Афанасьєва: управління – це будь-яка зміна стану об’єкта, системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети, що за необхідністю викликає процес приведення суб’єктивної діяльності людей у відповідність до об’єктивної їхньої природи та потенціалу, розкриваючи певні внутрішні і зовнішні можливості для постійного досить ефективного його використання в інтересах людей [586, c.12]. Розуміння процесів управління кібернетика проводить через інформацію, а точніше – через процеси її отримання та обробки. Саме інформація організовує взаємодію елементів системи, на основі якої зберігається її сталість і цілісність. Інформація в такому контексті є складовою процесу управління, яка впорядковує її на основі безперервної циркуляції інформації як між системою і зовнішнім середовищем, так і між елементами системи.

Разом з тим, під державним управлінням слід розуміти сукупність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які здійснюються ними в межах відповідної компетенції, на певних осіб, соціальні системи. Тобто державне управління ґрунтовніше можна подати у такому формулюванні: це спільні зусилля певної групи людей, органів у контексті держави. Управління охоплює всі три гілки влади – виконавчу, законодавчу й судову, а також їхній взаємозв’язок, виконує важливу роль у формуванні державної політики і є частиною політичного процесу [590, c.10].

В.В. Цвєтков підкреслює, що „управління – функція організованих систем (соціальних, біологічних, технічних), що забезпечує збереження їх структури і впорядкування відповідно до закономірностей функціонування. Суб’єктами управління завжди виступають люди та їх об’єднання, а об’єктами – поведінка, вчинки і дії людей у процесі їх спільної діяльності. Тому галузь управління – це сфера суб’єктивної діяльності людей, здійснюваної самими людьми і щодо людей. Змістом процесу управління є мета. Зміст цілей управління становить його сутність. Безцільні, а, отже, беззмістовні перетворення не є управління” [493, 218-219].

Менеджмент в органах виконавчої влади (органи внутрішніх справ) – різновид державного менеджменту, яке забезпечує взаємодію систем, підрозділів і служб органів виконавчої влади як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у зазначеній галузі. Без системи менеджменту діяльність органів виконавчої влади неможлива, як неможливе й управління суспільством, матеріальним виробництвом. Скрізь необхідна координація, узгодженість, упорядкованість, цілеспрямованість груп людей і технічних механізмів. Коли порушується управління, то у суспільстві виникають кризові явища, які проявляються у зниженні виробництва, занепаді духовності й моралі, збільшенні злочинності.

Г.Г. Зуйков, вказуючи на управління системою, відзначає, що у загальному вигляді управління може бути визначено як упорядкування системи, тобто приведення її у відповідність з об’єктивною закономірністю, яка діє в певному середовищі [641, c.18].

В.М. Плішкін під соціальним управлінням розуміє «особливий вид діяльності, спрямований на впорядкування, погодження колективних дій людей для досягнення мети, яка стоїть перед ними» [782, c.11]. Професор О.М. Бандурка дає таке визначення управлінню в органах внутрішніх справ: «Різновид державного управління, яке повинно забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави» [531, c.10]. Разом з тим, на думку вченого, сучасна система органів внутрішніх справ відзначається надмірною централізацією управління, перевантаженістю соціально-структурними елементами, паралелізмом у розподілі функцій між окремими структурами, негнучкістю і непристосованістю системи до сучасних економічних і політичних умов [930, c.27].

Менеджмент в органах виконавчої влади необхідно розглядати у двох аспектах: менеджмент цією системою як об’єктом з боку держави; менеджмент, що здійснюється всередині самої системи, при якому об’єктами є працівники служби, підрозділу, а суб’єктами – керівники і вищі управлінські апарати. Таким чином, із сказаного вище витікає ще одне поняття: менеджмент (науковий) в органах виконавчої влади – це свідомий і вольовий вплив на систему органів, їх структурні підрозділи з метою підвищення ефективності їх функціонування для вирішення поставлених завдань (з охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, фінансового регулювання, організації виробничих процесів тощо).

Це поняття більшою мірою конкретизує завдання органів виконавчої влади. Під ними треба розуміти реальні, конкретні питання, які необхідно вирішити для досягнення мети. Можна виділити особливості менеджменту органами виконавчої влади: наявність спеціального об’єкта впливу (виконання завдань, поставлених перед органами виконавчої влади); значний обсяг повноважень органів виконавчої влади; необхідність постійної взаємодії між різними органами виконавчої влади та іншими суб’єктами менеджменту; форми централізованого підпорядкування та внутрішнього розпорядку; необхідність прийняття організаційних рішень за умов дефіциту часу та інших причин.

Науковий менеджмент, таким чином, є складною динамічною системою, що включає велику кількість суб’єктів і об’єктів менеджменту різного рівня, які взаємодіють між собою. Ця система під дією зовнішніх впливів і внутрішнього стану здатна набувати нових якостей, що забезпечує успішне виконання визначених завдань. Ю.А. Тихомиров цілісність і взаємозв’язок різних видів соціального управління подає у вигляді «концентричних кіл» як частин одного цілого. Кожна із систем є одночасно елементом більш складної системи, але в той же час вона вбирає в себе, як елементи, менш складні, системи (підсистеми) [844, c.21].

До однієї з таких підсистем належать й органи МВС, що знаходяться у складних і різноманітних взаємозв’язках з державними і громадськими організаціями як по вертикалі, так і по горизонталі. Системний аналіз органів внутрішніх справ дозволяє глибше проникнути в суть їхніх численних зв’язків у процесі виконання завдань з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю з метою їхнього удосконалення, а також відкриває значні можливості для поліпшення системи і структури самих органів внутрішніх справ на основі досягнень сучасної науки. Великого значення в цьому процесі набуває можливість використання знань, які можна почерпнути з праць зарубіжних і вітчизняних учених у галузі управлінських відносин.

Н.П. Матюхіна підсумовує: „За сучасних умов поняття „менеджмент” та „управління” все частіше використовуються як ідентичні, взаємозамінні. Це знаходить відображення у визначенні даних понять у фундаментальних працях вітчизняних та зарубіжних авторів. В Оксфордському російсько-англійському словнику (1994 р.) слово „управління” перекладається на англійську мову такими термінами, як management, administration, direction (вони розглядаються як синоніми). Зміст поняття management розкривається широко та багатогранно як: спосіб управління, керування, направлення або контролю; мистецтво управління та керування; люди, які контролюють та направляють роботу організацій, а також управлінський персонал.” [711, с.7.] Вивчаючи різні напрями управління в органах внутрішніх справ, українські вчені при перекладі терміну „управління”, у різних контекстах, на англійську мову використовують термін „management and legar regulation” [934] (М.І. Іншин), „management personel under emergency conditions” [945] (С.О. Кузніченко), „management of the process’s public relations” [935] (І.Д. Казанчук), „conflict management” [955] (Небрат О.О.), „the modern informational-methodical providing of management” [963] (О.Г. Фролова), „personnel management” [952] (Матюхіна Н.П.), „state management” [951] (А.А. Манжула).

Менеджмент – це елемент сучасної людської культури, що містить у собі традиції, історію, концепції, інститути, практику, спрямований на управління людською діяльністю. Як галузь академічних досліджень, менеджмент по суті є продуктом ХХ ст. Тільки три університети в Пенсільванії, Чикаго та Каліфорнії (США) до 1890 p. мали курси менеджменту бізнесом. У 1880 p. Фpедеpік Тейлоp (1856-1915), американський інженер-самоучка, почав досліджувати процес праці. Тейлоp був першою людиною, яка не сприйняла процес праці як стихійний, а поглянув на нього комплексно і вивчив його. На жаль, для багатьох наших керівників ім’я Тейлоpа пов’язане з «системою вижимання поту». Науковий менеджмент Тейлоpа створений за допомогою експериментів і логічних міркувань. Тейлоp розвивав науковий менеджмент у чотирьох напрямках: нормування (будь-яку працю можна структурувати і виміряти), дослідницьке співвідношення часу і завдань (результату необхідно досягти до певного часу, інакше винагорода за результат повинна бути значно меншою), систематичний відбір і навчання (кожна організація, яка прагне до довгострокового успіху, дбає про постійне підвищення кваліфікації персоналу), матеріальне стимулювання (науковий менеджмент пропонує винагороду за кінцевий результат, а не за діяльність). Дійсно, підхід Тейлоpа обмежено раціональний, але раціональний для блага працівника. Науковий менеджмент Фpедеpіка Тейлоpа, бюрократія Макса Вебера [1251] та функціональний підхід Анpі Файоля визначають перший основоположний етап розвитку менеджменту – ділове адміністрування [868]. Діяльність Генрі Форда, заснована на раціональному використанні принципів менеджменту, засвідчила правильність обраного шляху [873; 874].

З кінця ХІХ ст. починають функціонувати перші школи наукового менеджменту, серед яких необхідно виділити такі: школа ділового адміністрування (Ф. Тейлор, М. Емерсон, М. Ганнт, М. Форд); класична школа – 1885-1920 рр. (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік); школа людських відносин – 1920-1930 рр. (Г. Мюнстерберг, Е. Мейо, М. Фоллет, А. Маслоу) [1211]; емпірична школа – з 1940 р. і до теперішнього часу (Друкер, Міллер); науковий менеджмент – 1885-1950 рр. (Оуен, М. Грегер, П. Дюпон)[1213]; школа соціальних систем – з 1950 р. і до теперішнього часу (Д. Марч, Г. Саймон).

Мері Паркер Фоллет, один з провідних фахівців у галузі менеджменту, пише, що „менеджмент – це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб. Для успішного керування менеджер повинен відмовитися від формальних взаємовідносин зі працівниками та бути лідером, визнаним ними, а не лише призначеним вищими органами» [872, c.62].

Француз Анpі Файоль (1841-1925), керуючи вугільною шахтою, вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства – функціональний підхід. У 1916 р. 75-річний А. Файоль опублікував свою, на сьогодні класичну, книгу «Промислове і загальне адміністрування». Англійською мовою ця книга була перекладена тільки в 1949 p. і одразу ж стала відомою в Англії та Амеpиці. Файоль спочатку був інженером, а пізніше – досить вдалим адміністратором у великому французькому концерні. Як керівник, Файоль робить спробу перевести свій великий адміністративний досвід у практичне керування для успішного менеджменту всіма типами організації. Файоль запевняв, що праця управляючого містить у собі 5 функцій: планування, організацію, керування, координацію та контролювання, в яких він бачив суть управлінського успіху.

А. Файоль визначив 14 універсальних принципів менеджменту, основна мета яких – показати управляючим, як виконувати свої функціональні обов’язки: 1. Розподіл робіт, спеціалізація праці, необхідна для успіху будь-якого підприємства, організації. 2. Влада. Право віддавати накази повинно супроводжуватись відповідальністю. 3. Дисципліна. Слухняність і повага допомагають працівникам працювати спокійно і продуктивно. 4. Єдиноначальність. Кожний працівник повинен одержувати наказ тільки від одного керівника. 5. Єдність напрямку. Зусилля всіх фахівців організації повинні бути скоординовані в одному напрямку. Це можливо лише в тому випадку, коли всі працівники знають стратегію організації і прагнуть до її реалізації. 6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальним. З’ясування протиріч («перетягування канату») між особистими інтересами та інтересами суспільними на благо організації стає однією з найсуттєвіших проблем менеджменту. 7. Винагорода. Працівники повинні одержувати виплату відповідно до свого внеску. 8. Централізація. Співвідношення між централізацією і децентралізацією вирішується менеджером, оптимальна рівновага повинна бути знайдена для кожної організації. 9. Ієрархічний ланцюг. Підлеглі повинні дотримуватися формального ланцюга менеджменту до того часу, поки будь-хто з вищого керівництва не дасть дозвіл на обмін інформацією. 10. Порядок. Працівники і матеріальні цінності повинні знаходитися на своїх відповідних місцях. 11. Справедливість. Справедливість керівника, що є результатом доброти і законності, призводить до відданості і лояльності персоналу. 12. Стабільність персоналу. Новим працівникам необхідно надати час для ознайомлення зі своїми обов’язками. 13. Ініціатива. Найбільше задоволення працівникам приносить складання і виконання планів самостійно. 14. Кастовий дух. Спільні зусилля працівників, які прагнуть до гармонічного розвитку організації, вважаються основою успіху [718].

Функції та принципи Файоля витримали перевірку часом і до сьогодні успішно застосовуються багатьма організаціями, установами. Файоль з’ясував, як складний процес менеджменту може бути поділений на послідовно пов’язані галузі та функції. Його точка зору, яка полягає в тому, що менеджмент є безперервним процесом, який починається з планування і закінчується контролем, залишається популярною і в наш час. Таким чином, Анpі Файоль засвідчив, що п’ять функцій (планування, організація, керування, координація і контроль) є загальноприйнятими для всіх видів незалежно від мети організації. Початковий перелік управлінських функцій, сформульований Файолем, фахівцями з менеджменту був розширений до восьми. Це такі функції: 1. Планування. Головна функція менеджменту. Визначення мети і напрямку діяльності організації. 2. Прийняття організаційного рішення в зовнішньому середовищі, яке змінюється, є головною проблемою менеджменту. 3. Організація. Ретельна організація допомагає забезпечити ефективне використання людських ресурсів. Досконала організація передбачає структуризацію ланцюга розпоряджень, розподілу праці, передачу відповідальності. 4. Укомплектування штату організації. Організації досконалі настільки, наскільки досконалі в них люди. 5. Ефективна комунікація. Організації з найкращим моральним кліматом – це ті, які інформують про свої цілі та наміри працівників і прислуховуються до них. 6. Стимулювання. Винагорода працівників на основі довгострокової програми щодо пошуку шляхів ефективної праці. 7. Керування. Менеджери стають визнаними лідерами, коли пристосовують свій стиль керування до вимог ситуації. 8. Контроль. Завдяки контрольній функції порівнюють бажані результати з одержаними і застосовують необхідні коригуючи дії [866; 867].

Значення персоналу як важливої умови забезпечення успішного функціонування системи якості менеджменту у межах конкретної організації відзначено у принципах якості сформульованих Едвардом Демінгом, який вважав „смертельними хворобами” для організації проведення щорічних оцінок ділових якостей працівників, часту зміну керівництвом вищого рівня місця роботи, орієнтацію організації виключно на кількісні показники [712 с.26-27.].

Не будемо зупинятись на детальному аналізові західних теорій, які виникли та активно розвивались у ХХ ст., зазначимо лише, що вони істотно вплинули на еволюцію суспільства [551; 553]. Концепції та погляди західноєвропейських вчених: Х. Емерсона, М. Кука, У. Кларка, Д.Б. Куіна, та інших дослідників широко впроваджувались у практичну діяльність провідних організацій [630;1105]. Ефект від цього був колосальним. Так, наприклад, Джек У. Дункан підкреслює, що якщо в організації не знають та не практикують дванадцять принципів ефективності Емерсона, то ефективність недосяжна [628, с.39.].

Творчий доробок основоположників менеджменту мав величезний вплив на вітчизняних учених радянського періоду – О.К. Гастєва, П.М. Керженцева, М.Д. Кондратьєва, О.В. Чаянова, та інших вчених, які перейшли від критики буржуазних учень наукового менеджменту до власних позитивних теоретичних розробок. З початком становлення на межі 30-х pp. ХХ ст. в СРСР адміністративно-командної системи дослідження в галузі теорії управління були поступово згорнуті і не відновлювалися майже до 60-х pp. ХХ ст., коли Ю.А. Тихомиров, В.С. Основін, Г.І. Петров Г.Х. Попов, О.Є. Луньов та інші вчені почали досліджувати управління з адміністративно-правових позицій. Їх послідовники І.Л. Бачило, Г.Г. Зуйков, А.П. Іпакян, О.П. Коренєв, В.Д. Малков, В.А. Озолін, Б.Н. Сазанов, Г.А. Туманов, Н.С. Троїцький та інші в умовах тоталітарної системи закладали підвалини наукового менеджменту органами внутрішніх справ.

В Україні школа управлінців-правників була заснована в ІІ половині 60-х pp. ХХ ст. В.В. Цвєтковим. Зв’язок між управлінням та адміністративно-правовими проблемами досліджували у своїх працях ряд вчених: В.Б. Авер’янова, І.П. Голосніченка, Л.В. Коваля, Д.П. Калоянова, А.Т. Комзюка та інших дослідників [500-504; 527; 536; 537; 540; 585; 629; 638; 651; 652; 662; 663; 667; 668; 671-673; 707-709; 741; 745; 768; 798; 811; 824; 827-830; 845; 902; 913]. Питанням, пов’язаним з підвищенням ефективності державного управління і, зокрема, управління в органах внутрішніх справ України, присвячені праці провідних учених: В.Б. Авер’янова, О.К. Безсмертного, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, Ю.Ф. Кравченка, В.Г. Лукашевича, О.В. Негодченка, Н.Р. Ніжник, О.І. Остапенка, П.І. Орлова, В.М. Плішкіна, П.М. Рабиновича, Ю.І. Римаренка, О.П. Рябченко, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиша та інших авторів, які розробили теоретичні та методологічні основи менеджменту в органах внутрішніх справ України [496; 507; 509; 517; 518; 524-526; 529; 530; 534; 535; 538; 539; 543; 548; 550; 551-555; 566-568; 577; 579; 583; 584; 588; 596; 599; 605; 614; 616; 618; 631; 639; 645; 649; 654; 655; 664; 677; 687; 694-697; 698; 702; 713; 719; 725; 733; 737; 740; 744; 746-751; 753; 755; 756; 769; 778; 781; 783; 784; 787; 795; 800; 803; 804; 807; 814; 815; 819-822; 825; 831; 833; 836; 837; 839; 840; 843; 846; 847; 850; 854; 855; 856; 859-863; 875; 878; 879; 883; 884; 889; 894; 895; 901; 903; 904; 907; 908; 909; 911].

Величезним внеском в науковий менеджмент, зокрема у вивчення нормативних актів щодо організації діяльності органів внутрішніх справ України як вираження і основи менеджменту в органах внутрішніх спрв України, є дослідження, проведені вченими із наукової школи очолюваної академіком О.М. Бандуркою [532]. Його учнями досліджені різні напрями організаційно-керівної діяльності: управління виховно-виправним процесом (В.П. Пєтков, С.В. Нікітенко) [770], організаційно-правові основи інформаційної політики (І.В. Арістова, Б.А. Кормич) [521; 675], управління ОВС в особливих умовах (Ю.В. Дубко, С.О. Кузніченко, Ю.Б. Оболенський) [533], новітня методологія в управлінні ОВС (О.Г. Фролова, В.В. Ковальська) [876].

Особливої уваги заслуговує такий напрямок в управлінні, як управління персоналом ОВС України. В своїх працях В.Д. Сущенко основну увагу приділив теоретичним основам цього питання [832]. В.О. Соболєв конкретизував методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ [834]. М.І. Ануфрієв зробив детальний аналіз нормативного забезпечення роботи з персоналом в ОВС України [519]. Питанням підвищення ефективності управління персоналом ОВС України з урахуванням міжнародного досвіду, зокрема поліцейського менеджменту Великобританії, присвячені праці Н.П. Матюхіної [711]. Питання взаємодії паблік рілейшнз досліджує І.Д. Казанчук [650]. Правові способи управління конфліктами в органах внутрішніх справ також опинились у центрі уваги дослідників (О.О. Небрат, О.В. Кришевич). Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу ОВС України досліджують В.С. Венедиктов, М.І. Іншин, В.А. Пєтухов, В.В. Посмєтний та інші [558].

Питання можливостей використання менеджменту в різних сферах діяльності досліджені рядом вчених України та близького зарубіжжя: А.І. Абрамовою, В.Г. Андрійчук, П. Верхарном, Є.Є Вершигорою, В.К. Вилюнасом, М.В. Володькіною, В.Г. Воронковою, В.Ф. Гриньковим, В.Т. Жигаловим, Л.М. Шимановською та іншими [494; 514; 559; 560; 562; 563-565; 571; 572; 574; 575; 578; 5597; 598; 608; 610; 626; 632-634; 637; 643; 647; 648; 660; 661; 678; 683-685; 690-692; 699; 700; 703; 704; 714; 715; 117; 723; 739; 742; 760; 761; 793; 801; 808; 813; 826; 852; 864; 865; 882; 885; 888; 893; 897; 898].

На основі аналізу праць західних і вітчизняних учених у галузі менеджменту(управління) можна зробити такий висновок. Керівник-менеджер (англ. manager – управитель, завідувач, фахівець з управління) [477, с. 350.] повинен добре знати як особисті інтереси та цілі підлеглих йому працівників, так і завдання, що висуваються в цілому перед колективом для того, щоб направити їх в єдине русло. У конкретній діяльності немає можливості та необхідності провести чітку межу між менеджментом діяльністю та менеджментом персоналу. Тому все, що стосується питань удосконалення роботи керівника, властиве керівникам, які працюють у найрізноманітніших організаціях. Таким чином, менеджмент організації, з точки зору менеджменту, – це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати. Всі ці функції менеджменту мають дві спільні характеристики. Вони потребують прийняття рішень і спрямовані у майбутнє. Комунікація, обмін інформацією є необхідними для прийняття рішення. Ці процеси в управлінні організацією посідають певне місце в управлінській технології [858].

Менеджмент у його сучасному розумінні до часу свого наукового осмислення пройшов декілька періодів розвитку. Він розвивався на рівні з розвитком суспільних відносин, зі своїми окремими особливостями, які характеризували існуючий стан суспільства, розвиток суспільних відносин, етапи державотворення та виробничі процеси. Розвиток організаційно-правових відносин спонукав до появи спочатку філософських думок щодо поліпшення керування, а пізніше розвитку наукового менеджменту та впровадження наукового менеджменту в практичну діяльність різних організацій.

Спочатку ідеї наукового менеджменту знайшли своє практичне втілення у сфері бізнесу. Однак з 1980 років розпочинається їх активне поширення на діяльність державних служб, в тому числі і на діяльність поліції. Цей процес отримав назву „Революція якості”. На першому Європейському конгресі з питань управління якістю роботи поліції (Мюнстер, ФРН, березень 1998 р.) зверталось увага на те, що забезпечення якісної роботи поліції знаходиться від якісного менеджменту. Поліція розглядається як „орган масових соціальних послуг”. Цікаво що персонал поліції також розглядається у якості споживачів послуг правоохоронних органів. Прагнення до ефективності діяльності та високого рівня надання послуг – стратегічний напрямок розвитку поліції у багатьох країнах світу [712, с.27-28].

 

Таким чином, можемо констатувати, що науковий доробок українських учених є фундаментом для вдосконалення сучасної правоохоронної системи України і, безпосередньо, менеджменту в органах внутрішніх справ. Наріжним каменем цього фундаменту є положення наукового менеджменту – відправної точки наукових досліджень і практичного досвіду.

Менеджмент є особливою соціальною функцією, яка виникає з потреби самого суспільства як складної само регулятивної динамічної системи і супроводжує всю історію суспільства, набуваючи політичного характеру і відповідних державних форм у класовому суспільстві. Менеджмент як соціальна функція виникло одночасно з людським суспільством. Зміст менеджменту виявляється в організуючій діяльності, яка досягається шляхом об’єднання, узгодженості, регулювання, координації і контролю. Поняття «організація», «менеджмент» та «управління» невідривно пов’язані між собою. Будь-яка соціальна організація – це об’єднання людей, які керуються загальною метою. Організовувати – це означає об’єднувати в одне ціле, надавати впорядкованості і планомірності діяльності людей для досягнення цієї мети. З іншого боку, організація діяльності людей, надання їй упорядкованості, цілеспрямованості й планомірності – це і є науковий менеджмент.

Організуюча спрямованість менеджменту невідривно пов’язана з владно-організуючою діяльністю, адже ніяка організація неможлива без керівної волі і влади авторитету. Це означає, що менеджмент в сфері громадських відносин повинен здійснюватись на підставі підпорядкованості та єдності волі учасників спільної діяльності. В управлінні суб’єктами завжди виступають люди та їх організації, а об’єктами – поведінка, вчинки та дії людей у процесі їх спільної діяльності. Саме тому галузь менеджменту – це сфера суб’єктивної діяльності людей, тобто діяльність, яка здійснюється самими людьми і по відношенню до людей. У суспільстві все виконується людьми, які ставлять перед собою певні цілі й прагнуть до їх здійснення. Тому сам менеджмент є найбільш важливим і складним.

Науковий менеджмент – це наука про раціональну організацію управління і найбільш ефективні способи, форми та методи, що дозволяють досягати максимальних результатів при найменших витратах сил та способів. Науковий менеджмент містить у своєму предметі не всі проблеми і відносини, які виникають в управлінні, а тільки ті, що пов’язані із забезпеченням його оптимальної організації і найбільш ефективним функціонуванням. З цією метою вона використовує досягнення цілої низки як суспільних, так і природознавчих наук (філософії, соціології, економіки, права, психології, математики, педагогіки), тобто є комплексною. Однак комплексний характер не означає, що науковий менеджмент стає універсальною, може замінювати собою інші науки і дати готові рішення всіх щоденних проблем. Менеджмент – практична реалізація положень теорії наукового менеджменту, практичне впровадження наукових досягнень.

Без менеджменту діяльність органів виконавчої влади неможлива, як неможливе й регулювання суспільних відносин, керування матеріальним виробництвом. Скрізь необхідна координація, узгодженість, упорядкованість, цілеспрямованість груп людей і технічних механізмів. Коли порушуються принципи менеджменту, то в суспільстві виникають кризові явища, які проявляються зниженням виробництва, занепадом духовності й моралі, збільшенням правопорушень.

Менеджмент в органах внутрішніх справ – різновид державного менеджменту, який забезпечує взаємодію систем, підрозділів і служб органів виконавчої влади як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у зазначеній галузі. Менеджмент в ОВС характеризується як цілеспрямований вплив на систему з метою підвищення ефективності діяльності. Менеджмент в органах внутрішніх справ має поєднувати в собі три основні напрями діяльності: наукову, практичну та навчальну. Тільки за такої умови в ОВС України буде втілено основні ідеї сучасного наукового менеджменту.