Тема 6. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінюванняПитання для розгляду 1. Метод аудиту: поняття та характеристика його складових 2. Методика аудиту та основні її структурні елементи 3. Вибірковий метод в аудиті 4. Аналітичні процедури в аудиті 1. Метод аудиту: поняття та характеристика його складових Методичний прийом, як складова методу аудиту є неподільною на складові дією аудиторів, тобто є закінченим елементом процесу аудиторського дослідження. Методи (способи) – це сукупність методичних прийомів та інших заходів контрольного характеру, які спрямовані на отримання достатніх та доречних аудиторських процедур. [66]. Аудиторські процедури здійснює аудитор з метою одержання аудиторських доказів, які допоможуть йому обґрунтувати неупереджену думку щодо достовірності інформації фінансової звітності. Аудиторські процедури – це взаємопов’язана послідовність визначення дій аудитора, направлення на організацію процесу аудиту і послуг йому супутніх та безпосереднього отримання відповідних та достатніх доказів для обґрунтування професійного судження. Метод аудиту проявляє себе сукупністю методів (способів): - загальнонаукових: індукція, дедукція, абстракція, аналіз, синтез, моделювання, аналогія, спостереження; - інших наукових знань (теорії ймовірності, бухгалтерський облік, економічного аналізу); - власні методи аудиту: метод аудиторської вибірки, метод суттєвості, метод узагальнення. Процес аудиту значно складний і це обумовлює використання комплексу методів, які запозичені із різних наукових знань таких як: теорія контролю, теорія бухгалтерського обліку, теорія економічного і фінансового аналізу, статистики, соціології. Не заперечуючи твердження, що об’єктом аудиту є інформація фінансової звітності, слід пам’ятати що ця інформація формується поступово від факту господарського життя (первинна інформація) до інформації фінансової звітності. Саме цієї логіки і підпорядкована послідовність вивчення інформації в процесі аудиту і надання послуг йому супутніх. Особливо ця методологія аудиту проявляється при підтверджуючому аудиті. В цьому просліджується комбінування суцільного та вибіркового підходів до вивчення інформації від фінансової звітності до інформації, яку народжує факт господарського життя під впливом дій відповідних посадових осіб, осіб, які приймають рішення, в тому числі і управлінські. Основними способами вивчення (оцінки) документів є: формальна перевірка документів, нормативна перевірка, арифметична, хронологічна перевірка, взаємний контроль, зустрічна перевірка, контрольне порівняння, логічний аналіз і ін..
2. Методика аудиту та основні її структурні елементи Методологія аудиту у прикладному сенсі (як специфічного виду діяльності) – це система (комплекс, взаємозалежна сукупність) принципів і підходів дослідження, на які опирається аудитор з метою отримання аудиторських доказів в процесі здійснення аудиторських процедур. Принципи аудиту (від латин. Principium – початок, основа) – це основні положення, на основі яких здійснюється аудит. Принципи аудиту визначені МСА 200 «Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до Міжнародних стандартів аудиту». Як звісно, аудиторські процедури є втіленням застосування відповідних методів (способів) та методичних прийомів, певна послідовність реалізації яких формує методику аудиту фінансової звітності, тобто методики виконання завдань з надання впевненості. Методика аудиту – це послідовна реалізація комплексу методів (способів) та методичних прийомів в аудиторських процедурах з метою отримання доказів як основи формулювання неупередженої думки про достовірність та об’єктивність відображення інформації у фінансовій звітності. Методичні підходи до розробки методик аудиту формуються в залежності від ступеня розвитку аудиту як явища, як специфічного інституту ринкової економіки. Якщо прийняти до уваги зарубіжну аудиторську практику в історичному аспекті, то можна дійти до висновку, що аудиторські процедури пройшли три стадії еволюції і відповідно кожної із яких формувалися методологічні концепції аудиту: підтверджуючого, системно-орієнтованого та ризик-орієнтованого аудиту. Кожна із концепцій розвитку аудиту дійсно відображає зміну правил (стандартів) аудиту, підходів до розробки методик. Сутність підтверджуючого підходу до аудиту полягає у перевірці бухгалтерської документації, яка підтверджує господарські операції як джерело формування інформації у фінансовій звітності. З позиції даної концепції методика аудиту проявляє себе як процес співставлення з метою отримання підтверджень відповідності облікової інформації економічній діяльності підприємства-клієнта. За умови недоцільності проведення аудиту суцільним підходом виникає об’єктивна передумова визначення основних зон ризику за допомогою вибіркового методу (підходу), зосереджуючись на таких об’єктах як: - системі управління підприємства-клієнта і діагностиці її якості, системі управління бізнес-процесами; - підсистемах обліку і внутрішнього контролю: оцінки стану і ефективності функціонування; - системі управління ризиками, тощо. Таким чином, формується концепція аудиту – системно-орієнтована і ризик-орієнтована. В межах цієї концепції методичний підхід до розробки методик аудиту можна тлумачити як «контролінговий підхід». Доповнює його «консалтинговий підхід», коли велику значущість набуває застосування непрямих методів дослідження. В основу побудови методик аудиту можуть бути покладені такі принципи: - цілеспрямованість - орієнтація методики на підготовку інформації для ухвалення управлінських рішень конкретними користувачами; - системність - уявлення в методиці об'єктів аудиту як системи; - комплексність - можливість реалізації методик за всіма об'єктами аудиту і на всіх рівнях управління; - уніфікація - формування типових елементів опису методики, що використовуються при здійсненні аудиту; - стандартизація - встановлення комплексу норм, вимог до методик; - мінімізація проектних рішень - виключення дублювання елементів опису методики на основі їх типізації для різних об'єктів аудиту, на різних рівнях дублювання.
3. Вибірковий метод в аудиті Значущість застосування вибіркового підходу в методиці аудиту фінансової звітності підтверджується наявністю окремого МСА 530 «Аудиторська вибірка», метою розробки якого є регламентація дій аудитора за умови прийняття ним рішення використати аудиторську вибірку в процесі отримання аудиторських доказів. Цей стандарт доповнює МСА 500 «Аудиторські докази», який стосується відповідальності аудитора за розробку та виконання аудиторських процедур з метою отримання достатніх та відповідних (доречних та достовірних) аудиторських доказів. У МСА 530 «Аудиторська вибірка» - вибірка як метод визначено наступним чином: «Аудиторська вибірка – використання аудиторських процедур до менш 100 відсотків лементів у межах генеральної сукупності, яка стосується аудиту так, що всі елементи вибірки мають шанс буди відібраними з метою надання аудитору обґрунтування, на основі якого формулюються висновки за всією генеральною сукупністю». Реалізація вибіркового методу є складним процесом, який доцільно розподілити на окремі етапи в межах кожного із яких здійснюються відповідні процедури. Аналіз змісту процедур реалізації вибіркового методу показує, що головним завданням аудитора є обґрунтування вибіркової сукупності (8). Ступінь ґрунтовності залежить від вибору найбільш оптимального способу відбору одиниць з генеральної сукупності інформації про рахунки або класу операцій. Теорія і практика застосування вибіркового методу в аудиторському процесі сформувала декілька методичних підходів до визначення вибіркової сукупності: систематичний (ймовірнісний) та несистематичний (неймовірний). Вибір одного із методичних підходів і статистичного або нестатистичного дає аудитору можливість вибору одного з видів відбору одиниць (елементів) вибірки із існуючих груп вибіркової сукупності. При застосуванні ймовірного (статистичного) підходу до формування вибіркової сукупності найбільш ефективним вважається простий випадковий і механічний відбір елементів (одиниць спостереження). Але їх застосування вимагає умов, коли сукупність документів чи операцій є однорідною, можна ідентифікувати кожну одиницю сукупності, а рівень довіри до системи внутрішнього контролю є достатньо високим. При застосуванні не ймовірнісного (нестатистичного) підходу при формуванні вибіркової сукупності найбільш розповсюдженим є експертний (або оціночний) метод відбору, який дозволяє вивчити інформацію достатньо детально. Такий метод передбачає встановлення критеріїв, за якими здійснюється відбір елементів сукупності. При репрезентативній вибірці її результат може бути перенесений на всю сукупність. Як звісно перенесення (екстраполювання) помилки, виявленої у вибірці, називається екстраполяція.
4. Аналітичні процедури в аудиті
Відповідно МСА 520 «Аналітичні процедури» - поняття «аналітичні процедури» визначається як – оцінка фінансової інформації шляхом вивчення правдоподібних взаємозв’язків між фінансовими і не фінансовими даними. Аналітичні процедури включають також вивчення ідентифікованих відхилень і взаємозв’язків,що ідуть всупереч іншій відповідній інформації або значно відхиляються від прогнозних сум. Аналітичні процедури – це процедури, які складаються з аналізу важливих коефіцієнтів та тенденцій і подальшого вивчення результатів відхилень та взаємозв’язків. Обсяг і складність аналітичних процедур залежить від мети, етапу аудиторського процесу, виду діяльності підприємства-клієнта, достовірності та адекватності їх інформаційного забезпечення, професійного судження аудитора. В основу обґрунтування діяльності використання аналітичних процедур на дослідницькому етапі як процедур по суті слід покласти певні фактори, а саме (МСА 520 «Аналітичні процедури», підрозділ ІІІ): - прийнятність використання аналітичних процедур по суті до конкретних тверджень з урахуванням оцінки ризику суттєвого викривлення; - достовірність даних, яка залежить від джерела інформації, порівнянності інформації, контролю за підготовкою інформації; - точність прогнозу результатів аналітичних процедур по суті, ступінь можливого інформації, наявність як фінансової, так і не фінансової інформації; - прийнятність величини відхилення облікових сум від прогнозних даних. При визначенні такої величини необхідно врахувати можливість того, що поєднання викривлень залишків на конкретному рахунку, конкретного класу операцій або розкриття інформації можуть скласти неприйнятну величину.
|
