Механізм засвоєння і витворення культури особою

Діалектика формування особи поєднує дві різні, але взаємно обумовлені тенденції. По-перше, засвоєння культурних цінностей і оволодіння культурними умовами життєдіяльності. По-друге, відокремлення особи від собі подібних. Самоцінність особи безпо­середньо залежить від багатства її внутрішнього світу, а внутрішній світ — від доступності арсеналу суспільно-культурної спадщини.

Формування особи свідчить про те, що в суспільстві є матеріальні і ду­ховні передумови своєрідної індивідуалізації індивідів., Інакше кажучи, крім засвоєння загальних для певного середовища стереотипів і форм поведінки і дій, особа виступає зосередженням неповторного суспільно-культурного досвіду, напрацьованого нею і здатного впливати на інших людей. Особа формується історією суспільства і культури, коли, з одного боку, склада­ються реальні передумови відносної незалежності індивідів, а з іншого — культура розвивається настільки, що здатна визнавати суспільну цінність самобутності індивіду.

Соціологічні дослідження, проведені в Україні, зафіксували наявність певних етапів в розумінні ролі особи в соціальних процесах посттоталітарного суспільства. Для першого етапу характерна уява про людей як про специфічний різновид ресурсів, що застосовуються в суспільному виробництві і виражаються поняттями: трудові ресурси і робоча сила. Таке уяв­лення розкриває підхід до людини як до пасивного об'єкту зовнішнього уп­равління. Трудові ресурси не можуть ставити власну мету, мати потреби, дбати про свої інтереси, виявляти ініціативу. Для другого етапу характерне уявлення про людину як про суб'єкт суспільного розвитку. Чіткіше це вияв­ляється в понятті людський фактор, що відтінює активну роль людини. Крок вперед у порівнянні з трудовими ресурсами, поняття людський фактор од­ночасно є обмеженим: в його межах людина розглядається не як основна суспільна цінність, а як фактор зовнішніх у ставленні до неї процесів роз­питку. Людина є не ресурс виробництва і не фактор розвитку економіки, а виступає багатогранним суб'єктом в різноманітних ролях.

Засвоєння культури особою далеко не завжди має спеціальну мету індиві­дуальної діяльності. З допомогою усіх видів діяльності особа має на меті і реалізує різноманітні прагнення, але ніколи не ставить мету освоїти культуру, тому що для особи культура і не об'єкт, і не предмет. Навпаки, тільки в проце­сі створення всього світу своєї життєдіяльності особа виявляє наявність або Відсутність культурного досвіду і проводить відбір людських творінь за їх куль­турним наповненням. Люди спочатку творять своє життя, його матеріальні та духовні форми, а культура виступає підсумковим, до того ж непередбаченим результатом історичної апробації форм на їх здатність бути засобом самороз­витку людини. Засвоєння існуючої культури особою має мету досягнути пев­ної відповідності між індивідуальністю і навколишнім соціально-предметним світом. Засвоєння нагромаджених людством культурних цінностей є процес вписування індивіда в світ людських відносин. Це одночасно є єдиним засо­бом здійснення і розвитку культурного багатства суспільства. Вся культура, якою володіє суспільство, в різні часи склалась з індивідуальних зусиль осо­бистостей. Так, епоха українського гуманізму здебільшого визначається сподвижницькою діяльністю Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля, який підготував "Синопсис" (стисле зібрання різних літописців), Григорія Ско­вороди, який створив "Сад божественних пісень", Феофана Прокоповича, який склав "Духовний регламент", Петра Могили, який заснував Київську академію та ін. Мабуть, тільки на такому культурно-історичному ґрунті зміг сформуватися український менталітет. Загальні форми культури, стаючи внут­рішнім світом особи, зливаються з її конкретною життєвою Долею. Але особа — не простий зліпок і не повторення суспільних цінностей. Особа — варіант життєвого втілення культури. Індивідуальність не лише володіє різними здібностями, але ще і становить якусь їх цілісність. Обдарована людина відрізня­ється не простим набором, сукупністю, але й ансамблем різних задатків. Одне з її обдарувань, як правило, домінує над всіма іншими, визначаючи оригіналь­ність, спосіб їх поєднання. Розглядаючи проблему художньої творчості, Йоган Гете і філософи-романтики Фрідріх Шеллінг, Фрідріх Шлейєрмахер, Фрідріх Новаліс приходять до висновків, що гармонійна багатоманітність здібностей досягається реалізацією якогось основного покликання — обдарованості. Праг­нучи позбавити українську людину і українську культуру від іга рабства, Ми­кола Хвильовий протиставляв ідеал європейської людини — людину-громадянину, творця культурних, суспільних і політичних цінностей і рушія історії — провінціалу, який може піднятися тільки до рівня просвітянина. Європейсь­кий громадянин з почуттям самоповаги і самоутвердження розглядався ним як творіння багатьох століть і багатьох верств і класів. А тому європейський громадянин є власність всіх. Культурні умови життєдіяльності людей знахо­дять предметне втілення в змістовній різноманітності життєвого світу. Тіль­ки в такому світі всі продукти людської діяльності, надбання історичної творчості набувають свій культурний статус.