Діалектика формування особи поєднує дві різні, але взаємно обумовлені тенденції. По-перше, засвоєння культурних цінностей і оволодіння культурними умовами життєдіяльності. По-друге, відокремлення особи від собі подібних. Самоцінність особи безпосередньо залежить від багатства її внутрішнього світу, а внутрішній світ — від доступності арсеналу суспільно-культурної спадщини.
Формування особи свідчить про те, що в суспільстві є матеріальні і духовні передумови своєрідної індивідуалізації індивідів., Інакше кажучи, крім засвоєння загальних для певного середовища стереотипів і форм поведінки і дій, особа виступає зосередженням неповторного суспільно-культурного досвіду, напрацьованого нею і здатного впливати на інших людей. Особа формується історією суспільства і культури, коли, з одного боку, складаються реальні передумови відносної незалежності індивідів, а з іншого — культура розвивається настільки, що здатна визнавати суспільну цінність самобутності індивіду.
Соціологічні дослідження, проведені в Україні, зафіксували наявність певних етапів в розумінні ролі особи в соціальних процесах посттоталітарного суспільства. Для першого етапу характерна уява про людей як про специфічний різновид ресурсів, що застосовуються в суспільному виробництві і виражаються поняттями: трудові ресурси і робоча сила. Таке уявлення розкриває підхід до людини як до пасивного об'єкту зовнішнього управління. Трудові ресурси не можуть ставити власну мету, мати потреби, дбати про свої інтереси, виявляти ініціативу. Для другого етапу характерне уявлення про людину як про суб'єкт суспільного розвитку. Чіткіше це виявляється в понятті людський фактор, що відтінює активну роль людини. Крок вперед у порівнянні з трудовими ресурсами, поняття людський фактор одночасно є обмеженим: в його межах людина розглядається не як основна суспільна цінність, а як фактор зовнішніх у ставленні до неї процесів розпитку. Людина є не ресурс виробництва і не фактор розвитку економіки, а виступає багатогранним суб'єктом в різноманітних ролях.
Засвоєння культури особою далеко не завжди має спеціальну мету індивідуальної діяльності. З допомогою усіх видів діяльності особа має на меті і реалізує різноманітні прагнення, але ніколи не ставить мету освоїти культуру, тому що для особи культура і не об'єкт, і не предмет. Навпаки, тільки в процесі створення всього світу своєї життєдіяльності особа виявляє наявність або Відсутність культурного досвіду і проводить відбір людських творінь за їх культурним наповненням. Люди спочатку творять своє життя, його матеріальні та духовні форми, а культура виступає підсумковим, до того ж непередбаченим результатом історичної апробації форм на їх здатність бути засобом саморозвитку людини. Засвоєння існуючої культури особою має мету досягнути певної відповідності між індивідуальністю і навколишнім соціально-предметним світом. Засвоєння нагромаджених людством культурних цінностей є процес вписування індивіда в світ людських відносин. Це одночасно є єдиним засобом здійснення і розвитку культурного багатства суспільства. Вся культура, якою володіє суспільство, в різні часи склалась з індивідуальних зусиль особистостей. Так, епоха українського гуманізму здебільшого визначається сподвижницькою діяльністю Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля, який підготував "Синопсис" (стисле зібрання різних літописців), Григорія Сковороди, який створив "Сад божественних пісень", Феофана Прокоповича, який склав "Духовний регламент", Петра Могили, який заснував Київську академію та ін. Мабуть, тільки на такому культурно-історичному ґрунті зміг сформуватися український менталітет. Загальні форми культури, стаючи внутрішнім світом особи, зливаються з її конкретною життєвою Долею. Але особа — не простий зліпок і не повторення суспільних цінностей. Особа — варіант життєвого втілення культури. Індивідуальність не лише володіє різними здібностями, але ще і становить якусь їх цілісність. Обдарована людина відрізняється не простим набором, сукупністю, але й ансамблем різних задатків. Одне з її обдарувань, як правило, домінує над всіма іншими, визначаючи оригінальність, спосіб їх поєднання. Розглядаючи проблему художньої творчості, Йоган Гете і філософи-романтики Фрідріх Шеллінг, Фрідріх Шлейєрмахер, Фрідріх Новаліс приходять до висновків, що гармонійна багатоманітність здібностей досягається реалізацією якогось основного покликання — обдарованості. Прагнучи позбавити українську людину і українську культуру від іга рабства, Микола Хвильовий протиставляв ідеал європейської людини — людину-громадянину, творця культурних, суспільних і політичних цінностей і рушія історії — провінціалу, який може піднятися тільки до рівня просвітянина. Європейський громадянин з почуттям самоповаги і самоутвердження розглядався ним як творіння багатьох століть і багатьох верств і класів. А тому європейський громадянин є власність всіх. Культурні умови життєдіяльності людей знаходять предметне втілення в змістовній різноманітності життєвого світу. Тільки в такому світі всі продукти людської діяльності, надбання історичної творчості набувають свій культурний статус.
