Культура не є застигле, раз і назавжди дане, а змінюється в міру розвитку потреб суспільства. Норми культури мають програмуючий характер, що визначає можливі варіанти поведінки людини. Норми культури проявляються також в звичаях і обрядах, що закріплюються з покоління в покоління, набирають характер культурних традицій. Спілкування людей, їх взаємовідносини на виробництві і в побуті регулюються саме духовною культурою. У процесі задоволення потреб в цінностях культури індивід збагачується духовно, розвивається як особа, формує самого себе. Та все це на користь того, що формується особлива сфера соціального буття — духовне життя суспільства. Поняття духовне життя суспільства часто розглядається як синонім поняття духовна культура. Проте духовне життя — певна сфера суспільного життя поряд з економічною, соціально-політичною сферами. Духовне життя охоплює всі духовні формування, утворення, в тому числі психологію людей, буденне, побутову свідомість, мораль тощо. Духовна культура — певний шар духовного життя, її ядро.
Інтелектуальне, духовне життя проявляється в двох якостях. По-перше, духовне життя суспільства — реальний процес життєдіяльності людей, один з основних видів життєдіяльності, що включається в усі соціальні процеси. Щоб мати необхідні матеріальні засоби для життя," люди займаються матеріально-виробничою діяльністю. Але як свідомі істоти, люди не можуть не задовольняти свої духовні потреби, тому-то, здійснюючи формування свідомості, вступають в духовне спілкування. По-друге, духовне життя, з одного боку, спільний спосіб життєдіяльності, а з другого — утворює відносно самостійну сферу. Звичайно ж, духовне життя суспільства по суті є реальний процес буття людей, а за своїм здійсненням — спосіб суспільної життєдіяльності і відносно самостійна сфера, зв'язана з формуванням і поширенням свідомості і задоволенням потреб людей.
Роздумуючи над проблемою мети і сенсу життя, не можна ігнорувати ту початкову сферу, де проблема може не усвідомлюватись, але в якій визріває як проблема. Початкова сфера — повсякденність. У сучасних умовах більшість людей стурбовані в основному забезпеченням елементарних біологічних потреб: як добути м'ясо, масло, цукор, як дістати одяг, взуття, як хоча на старості знайти дах над головою, як прогодувати, одягнути, вилікувати, влаштувати спадкоємців, бо поки що первинні потреби, а не добро і зло є героями серця людського. Свідомість як усвідомлення буття з необхідністю супроводжує будь-яку людську діяльність. Свідомість зароджується в процесі діяльності людей і, насамперед, діяльності матеріальній. Формування ідей, уявлень, свідомості спочатку безпосередньо вплетено в матеріальну діяльність і матеріальне спілкування людей. Безпосередня вплетеність в повсякденне життя дозволяє людині деякі внутрішні риси суспільної життєдіяльності, що бувають приховані від агентів спеціалізованого духовного виробництва в силу ідеологічних міркувань і в силу тиску теоретичної картини світу, що може заступити картину реальну. Сама повсякденність, в яку буденна свідомість вплетена безпосередньо, є результат складного багатоступеневого опосередкування, змін, викликаних культурою, а оскільки минулий соціальний досвід, набутий людиною, може не відповідати умовам, що змінюються, оскільки і стає можлива зміна уявлень, що укорінилась в буденній свідомості з міцністю розсудливості. Буденна свідомість настільки можлива і багатоманітна, наскільки багатоманітна і мінлива повсякденність і настільки обмежено, наскільки обмежений той фрагмент повсякденності, що стає «полем» діяльності людини. Необхідність створеного культурного світу як творчого змісту власного життя обумовлена глобальною моральною потребою людини у виборі життєвої позиції. Та культурний вибір може стати культурним або грою, інтелектуальною грою. Духовні продукти людської діяльності, що функціонують в різних формах суспільної свідомості — в релігії, в мистецтві, науці, філософії та інші — реальні, але реальні не як матеріальні предмети, а як мисленні, ідеальні, що пізнаються, усвідомлюються, сприймаються.
