Двоє і селянин

 

Россем був одним із тих прикордонних світів, які зазвичай не бере до уваги галактична історія і які самі не привертають увагу людей на мільярдах щасливих планет.

В останні дні Галактичної Імперії його населяли декілька політичних в'язнів, а обсерваторія та невеликий гарнізон уже ледь рятували від остаточного спустіння. Пізніше, в дні голоду, ще до появи Гарі Селдона, втомлені від постійного відчуття небезпеки, перенаселеності та вічної зміни імператорів люди воліли жертвувати комфортом і жити спокійно на віддалених планетах, аніж із сумнівом дивитися в майбутнє. В холодних пустелях Россема стали з'являтися села.

Торгові зорельоти зрідка приносили вісті, іноді прилітали нові поселенці, вони, як правило, і повідомляли всі останні новини. А одного разу прилетіла та залишилася велика група людей.

Саме тоді селяни Россема дізналися про нескінченні битви й боротьбу за владу тиранів і імператорів із повсталими намісниками. І вони зітхали та кивали головами, сидячи під слабким сонечком на сільській площі і розмірковуючи на тему людської злоби.

Через деякий час торгові зорельоти перестали прилітати взагалі, і жити стало важче. Постачання менш грубих харчів, тютюну і сільськогосподарських машин припинилися, а туманні новини по телебаченню стали ще більш туманними. І, врешті, стало відомо, що Трентор не встояв. Великий Трентор - галактична столиця, величний і незбагненний світ імператорів - був зруйнований і забутий.

Для багатьох селян Россема це стало чимось неймовірним, рівноважним кінцю Галактики.

А ще потім, звичайного дня, прилетів один зореліт. На його бортах не було блискучої емблеми з зорельотом і сонцем. Це був незґрабний корабель, склепаний із деталей різних зорельотів, а команда його називала себе солдатами Тазенди.

Селян це збентежило. Вони нічого не чували про Тазенду, однак зустріли солдат привітно.

Далі прилетіли інші зорельоти, і було проголошено, що Тазенда віднині столична планета цієї області, що податкові станції розташуються в зоні екватора, що згідно з якимись викладками і цифрами буде збиратися певний відсоток зерна та хутра.

З часом збирачами податків стали самі россеміти, що стали на службу Тазенді і були тепер представниками законної влади, а селяни навчилися ховати запаси і відводити худобу в ліси, намагаючись жити в своїх хатинках якомога скромніше.

Податків збиралося все менше і менше, неначе сама Тазенда втомилася вибивати гроші з цього непрактичного світу.

Зате почала розвиватися торгівля, й Тазенді, відай, це здалося більш вигідною справою.

Нарові вийшов із дому, насвистуючи в бороду. Перший сніг огортав землю, а небо над головою сяяло тьмяним рожевим світлом. Нарові пригледівся в височінь і вирішив, що сильного снігопаду не буде, а отже він без особливих зусиль добереться до Гентрі та виміняє зерно на консерви, щоб протриматися цю зиму.

Зачинивши двері позаду себе, Нарові гукнув у щілину:

- Ти заправив машину, Юнкере?

Йому щось відповіли зсередини, і старший син, помітно вищий за батька, з невеличкою рудою бородою, з'явився в дверях.

- Давно заправлена, - пробурмотів він. - Можна їхати.Тільки от осі нікудишні, але я тут ні до чого. Давно тобі казав, що треба хорошого майстра.

Старий відступив на крок і, насупивши брови, оглянув сина з голови до п'ят.

- Тобто я винен, чи що? Де це я знайду доброго механіка? Вже п'ять років урожай до лиха, ми ледве зводимо кінці з кінцями.

- Нарові!

Голос із дому змусив старого замовкнути на півслові. Він пробурчав собі під носа:

- Ну ось, твоя мати мусить поткнутися в справи батька й сина. Піджени-но сюди авто та простеж, щоб контейнери були добре закріплені.

Нарові поплескав долонями в рукавичках і знову глянув на небо. Там, нагорі, збиралися червоні хмари, і сонця не було видно. Старий хотів було відвести очі, але його пильний погляд вихопив щось таке, від чого щелепа відвисла, а з горла вирвався крик, дарма що повітря морозне.

- Дружино! - закричав він у сум'ятті. - Стара, виходь сюди!

З вікна виглянула жінка з самовпевненим обличчям. Поглянувши в напрямку витягнутого пальця чоловіка, вона зойкнула, й очі її заблищали. Швидко спустившись дерев'яними сходами, Жінка зірвала з вішалки кожух, хустку і вибігла навулицю, так нічого і не одягнувши.

- Це корабель із космосу! - вигукнула вона.

- А що ж іще, по-твоєму? - нетерпляче додав Нарові. - В нас будуть гості, стара.

Зореліт повільно сідав на голе мерзле поле в північній частині ферми Нарові.

- Що ж нам робити? - перелякано видихнула жінка. - Чи зможемо зустріти їх як слід? Невже їм доведеться спати на брудній підлозі нашої халупи та їсти засохлий позавчорашній пиріг?

- Думаєш, їм ліпше піти до наших сусідів?

Нарові схопив жінку за плечі.

- Жіночко моя, серденько, - вкрадливо промовив він, - візьмеш два крісла з кімнати внизу, прослідкуєш, щоб закололи жирного козлика, засмажеш у сухарях і спечеш свіжого пирога.Я ж піду вітати цих могутніх людей із космосу. І... і...

Він замовк і незґрабно зсунув шапку на потилицю.

- Так, я принесу глечик свого хлібного вина.Завше до речі зігріваючий серце напій.

Увесь час, поки він говорив, рот жінки то відкривався, то закривався, але вона не могла зронити ні слова. Коли ж заціпеніння минуло, вона тонко зойкнула. Нарові підняв палець.

- Ану пригадай, стара, що казали старшини. Га? Воруши мізками! Старшини ходили з села до села. Уявляєш, що це означає? І казали, що як хоч один космічний корабель приземлиться, слід негайно повідомити про це губернатору. А ти зараз хочеш, щоб я втратив єдину можливість висунутися та завоювати довіру можновладців. Подивися на це судно. Ти коли-небудь такі бачила? Ці інопланетяни багаті і могутні.

Нарові аж підстрибнув від хвилювання.

- Тільки б добре їх зустріти, а потім згадати моє ім'я перед губернатором - і тоді ми зможемо просити все, чого лише забажаємо.

Його дружина раптово замерзла під кожухом на плечах, і кинулася до дверей, крикнувши через плече:

- Тоді йди швидше!

Але старий уже біг у напрямку зорельота, який щойно сів.

Генерала Прітчера не турбували ні холод пустельної планети, ні злидні навколишнього простору, ні навіть схвильований селянин у намаганні догодити. Не давала спокою лише думка про розумність їхнього рішення. Вони з Чанісом були тут самі. Залишений у космосі зореліт міг за звичайних обставин упоратися і без них, але все-таки він відчував деяку невпевненість. У тому, що вони потрапили в таке становище, винен певно що Чаніс. Прітчер подивився на юнака й побачив, як той йому підморгує, киваючи на відсунуту хутряну штору і голову цікавої старої, що стирчала з вікна..

Зрештою, Чаніс почувався як удома. На цій думці Прітчер задоволено хмикнув до себе. Недовго йому зоставалось бавитися в ігри цього красеня.

Нарешті господар будинку посміхнувся і заговорив солодким із поваги голосом:

- Шляхетні панове, наважуся доповісти, що старшини скоро прибудуть.Сподіваюся, ваш відпочинок був приємним, я доклав усіх зусиль, яких дозволили мої мізерні кошти.

- Старшини? - весело перепитав Чаніс. - Це вожді нашого району?

- Саме так, благородний пане.Чи міг би пан хоча б слівце зронити перед старшинами про мої повагу й усі почесті для вас.

Проказавши все, на що ледь наважився, селянин полегшено зітхнув, і Ган Прітчер, згідно з нав'язаною йому роллю благородного пана, виразно кивнув головою і відповів:

- Враження від твоєї гостинності дійде до вух старшин.

Потім на кілька хвилин гостей залишили самих, і Прітчер принагідно звернувся до напівсонного Чаніса:

- Я геть не в захваті від ідеї зустрічатися зі старшинами. Ви маєте хоч які-небудь ідеї щодо зустрічі?

Чаніс, неначе, здивувався:

- Ні, а що вас турбує?

- На мою думку, в нас достатньо власних клопотів, а ми ще й викликаємо до себе підозру.

Чаніс швидко заговорив низьким монотонним голосом:

- Можливо, нам цього й треба, щоб провести розслідування. Нам ніколи не знайти цих людей, якщо вони є кимось зовсім інакшим, ніж ми думаємо. Ті, хто володіє силою думки, необов'язково повинні бути при владі. По-перше, кількість психологів досить невелика відносно загальної маси населення. Як і на нашій Фундації, техніки та інженери були переважною меншістю. Звичайні мешканці найпевніше просто... просто звичайні. Психологи можуть бути чудово замасковані, а люди, що стоять при владі, з абсолютно чистим сумлінням вірять, що керують саме вони. Вирішення нашої проблеми цілком може таїтися на цій замерзлій планеті.

- Щось я вас не зовсім розумію.

- А що тут незрозумілого? Тазенда, ймовірно, - світ, що населяють мільйони або навіть сотні мільйонів людей.Як нам розрізнити серед них психологів? Не годиться без жодних на те аргументів доповідати Мулу, що ми знайшли Другу Фундацію! А тут, на крихітній аграрнії планеті, підданій Тазенді, всі правителі, як нам люб'язно повідомив господар, живуть у селі Гентрі. Там, либонь, не більше сотні людей, Прітчере, і серед них повинні бути психологи. Врешті-решт ми вирушимо туди, але спочатку давайте побачимо старшин - це буде логічним кроком.

Коли чорнобородий господар увійшов до кімнати, гості враз замовкли. Старий був явно чимось збуджений.

- Благородні панове, зараз прибудуть старшини. Я зникаю і прошу вас ще раз замовити за мене слівце.

Нарові зігнувся майже навпіл у поклоні.

- Ми про тебе не забудемо, - пообіцяв Чаніс. - Це ваші старшини?

Їх було троє. Один із них, наблизившись, із гідністю вклонився і промовив:

- Це велика честь для нас, панове. Машини чекають, і ми сподіваємося, що ви завітаєте до нашої Зали Прийомів.