Двоє і старшини

 

Старшини цього району були не такими, як уявляли собі гості. Це не були прості вихідці з селянства. Їх вирізняла та гідність, з якою поводилися на першій же зустрічі з прибульцями. Старшини сиділи навколо овального столу, створюючи враження таких, хто довго думає, перш ніж ухвалити якесь рішення. Більшість були середнього віку або старші і якщо носили бороди, то коротко підстрижені. Багатьом було менше сорока, тому слово «старшини» уособлювало радше шанобливе до них ставлення, ніж вік.

Обидва гостя з космосу сиділи на чолі столу та їли в урочистому мовчанні. Обід був скромним і швидше символічним, аніж призначеним для втамування голоду.

Після обіду ті зі старшин, які, вочевидь, були в найбільшій пошані, виголосили кілька шанобливих фраз, занадто коротких, аби вважатися промовами, і так формальності закінчилися. Атмосфера відразу ж змінилася, і шаноблива ввічливість дала дорогу приязності та звичайній цікавості. Старшини кучкувалися навколо прибульців і завалювали їх запитаннями. Бажали дізнатися, чи важко керувати зорельотом, чи багато ресурсів потрібно для цього народу, чи не можна вдосконалити мотори їхніх автомобілів, чи правда, що на інших планетах недавно випав сніг, як це було на Тазенді, чи далеко знаходиться світ прибульців, як виготовлений їхній одяг і що дає йому металевий блиск, чому гості не носять хутра, чи голяться кожного дня, що за камінь у персні Прітчера...

Запитання лилися безперервним потоком і зверталися здебільшого до Прітчера, наче він був автоматично визнаний старшим. Прітчер був змушений відповідати і відчував, що запитанням не буде кінця-краю.

Після кожної відповіді серед старшин здіймався шепіт, але було важко зрозуміти, про що говорилося, адже між собою вони переходили на власний варіант галактичного мови, давно застарілий.

Нарешті втрутився Чаніс:

- Панове, а тепер і ви повинні відповісти на деякі питання, оскільки ми чужинці і нас дуже цікавить Тазенда.

Вмить запала мовчанка. Руки старшин, які щойно жестикулювали, одразу опустилися. Вони втупилися одне на одного спідлоба, явно бажаючи надати роль оповідача кому-небудь, лиш не собі.

Прітчер швидко додав:

- Мій колега запитав про це з чисто дружнього наміру, адже слава про Тазенду гуляє всією Галактикою.Ми, ясна річ, доповімо губернатору про відданість і любов до нього старшин Россема.

Зітхань із полегшенням не було, але обличчя старшин посвітліли. Один із них став смикати бороду, поправляючи великим пальцем і мізинцем її кучері.

- Ми - віддані слуги лордів Тазенди, - сказав він.

Роздратування Прітчера від запитання Чаніса вляглося. Було, принаймні, очевидно, що вік поки ще не заважав йому виправляти помилки інших, орієнтуючись у ситуації на ходу. Він провадив далі:

- В нашому далекому кутку Галактики нічого не відомо про славне минуле лордів Тазенди.Ми лише припускаємо, що вони правлять тут благородно вже довгий час.

- Правління лордів можна назвати справедливим?

- Так... - старшина завагався. - Губернатор - сильний і могутній лорд. Він убиває зрадників не вагаючись. Але серед нас таких немає, певна річ.

- А в минулому, сподіваюся, всі покарання були гідними?

- Ніхто з нас не був зрадником: ні наші батьки, ні діди - ніхто. Але в інших світах вони були, і смерть наздоганяла їх миттєво. Про це ми не любимо думати, бо ми прості люди і не цікавимося політикою.

Доповідач явно хвилювався, і його очі видавали занепокоєння. Прітчер делікатно продовжував:

- Чи не могли б сказати, як нам потрапити на аудієнцію до губернатора? - І тут же відчув, що старшини здивовані.

- Як, хіба ви не знаєте, що губернатор буде тут завтра? Він на вас чекав. Це велика честь для нас. Ми... сподіваємося, що доповісте про нашу відданість.

Посмішка Прітчера залишалася такою ж широкою, хіба лише злегка скривилися куточки губ.

- Чекав на нас?

Старшини здивовано переглянулися:

- Але хіба... Минув цілий тиждень, відколи нас попередили про ваш візит...

Приміщення, в якому їх поселили, було, звичайно, фешенебельним для цього світу. Прітчеру доводилося жити і в гірших умовах. Щодо Чаніса, то по його обличчю годі було що-небудь сказати.

Між подорожниками стало відчувалася певна напруженість, але зовсім іншого роду, ніж раніше. Прітчер відчував, що наближається час рішучих дій, але, з іншого боку, усвідомлював потребу трохи зачекати. Зустрічатися з губернатором одразу було великим ризиком, але це могло мати й величезний плюс. Даремна гра, прикидання Чаніса дратували генерала, і він чекав на якнайшвидшу розв'язку всього.

- Здається, на нас чекають, - сказав він.

- Так, - просто відповів Чаніс.

- І це все, що ви скажете? Ми прилітаємо сюди і дізнаємося, що губернатор нас жде... Може від губернатора почуємо, що на нас чекають і на самій Тазенді! Який тоді сенс усієї нашої дивної місії?

Чаніс підняв голову і, навіть не намагаючись приховати нотки втоми в голосі, заявив:

- Чекати на нас - означає розуміти, хто ми такі. А це інша річ.

- Ви що, сподіваєтеся приховати нашу мету від людей Другої Фундації?

- Можливо. А чому б і ні? Припустімо, наш зореліт засікли ще в космосі. Хіба це не нормально для будь-якої області - мати свої зовнішні космічні пости? Навіть якщо ми звичайні космічні гості, то все рівно дуже цікаві для них.

- Настільки, що саме губернатор приходить до нас, не навпаки?

Чаніс знизав плечима.

- Про це доведеться подумати пізніше, коли побачимо, що цей губернатор за один.

Прітчер оскалився в недобрій посмішці.

Чаніс продовжував із тією ж штучною жвавістю:

- Принаймні одне нам відомо напевне.Тазенда - Друга Фундація. Мільйони дрібних фактів указують на це. Як ще можна пояснити страх місцевих жителів перед Тазендою! Не бачу ніяких ознак політичного управління. Групи старшин, очевидно, верховодять усім вільно, до їхні справ ніхто не втручається. Податки, про які вони розповідали, стягуються неакуратно або взагалі не стягуються. Місцеві жителі багато розповідають про бідність, але насправді скидаються на забезпечених і ситих. Їхні помешкання примітивні, але там можна жити. Якщо відверто, я захоплююся цим світом. Ще ніколи не бачив світу більш невлаштованого і спершу думав, що населення тут страждає, але тепер бачу, що помилявся.

- Ви що, шанувальник сільського способу життя?

- Борони мене Галактико!

Чаніс замислився над цими словами з деяким подивом.

- Я просто хочу наголосити на важливості саме цього моменту. Мабуть, Тазенда - геніальний адміністратор, що докорінно відрізняється від старої Імперії, Першої Фундації і навіть нашого Союзу, бо дає їм те, чого не може дати ніхто інший, - щастя. Чи не бачите, що природа їхньої влади зовсім інакша? Не фізична, а психологічна.

- Справді? - Прітчер дозволив собі іронію. - А жах, із яким старшини говорили про покарання? Як це вкладається в вашу теорію?

- Але хіба хтось із них був покараний? Вони говорять лише про покарання інших. Складається враження, що в їхні мізки глибоко закладена думка про можливу кару, так що жодної потреби її застосовувати нема. Їх напевне контролюють настільки добре, що, я впевнений, на планеті немає жодного солдата з Тазенди. Невже ви цього не розумієте?

- Можливо, зрозумію, - холодно відповів Прітчер, - коли побачу губернатора. До речі, а що якщо і наші розуми зараз контролюють?

Чаніс відповів із великою погордою в голосі.

- Вам до цього не звикати!

Прітчер зблід, наче стіна, і з зусиллям відвернувся. Цього дня вони більше не розмовляли.

Ніч була тихою, холодною та безвітряною. Прислухаючись до сонного посопування компаньйона, Прітчер спокійно налаштував свій передавач на хвилю, якої не було в передавачі Чаніса, і, натиснувши кнопку, зв'язався з зорельотом. Надійшла тиха, на межі чутності відповідь. Двічі Прітчер запитував:

- Жодних повідомлень?

І двічі приходила відповідь:

- Жодних. Ми постійно налаштовані на хвилю.

Прітчер піднявся з ліжка. В кімнаті було холодно, і він, загорнувшись у хутряну ковдру, сів у крісло і поглянув на зоряне небо, таке не схоже своєю яскравістю на його рідне.

На мить Прітчер знову замислився, чи мав Мул рацію в тому, що навернення відібрало в нього ту винахідливість, якою він завжди пишався. Або просто нагадувала про себе втома від усіх років, проведених у космосі?

Зрештою, яка різниця. Він утомився.

Губернатор Россема прибув без свити. Єдиним його подорожником був водій у формі. Машина за стандартами Россема мала новітню конструкцію, але Прітчеру вона здалася застарілою. Машина незґрабно розвернулася і кілька разів підстрибнула на вибоїнах. Було видно, що працювала не на атомної енергії, а на хімічному пальному.

Губернатор вийшов із машини і статечно пройшов між рядами шанобливо вишикуваних старшин, на яких навіть не глянув. Він швидко відчинив двері, і свита похопилася за ним.

За всім цим дійством спостерігали з вікна наданого їм приміщення дві людини з Союзу Мула.

- Губернатор невисокий і не дуже справляє враження.

- Ну і що?

Прітчер відчув, що нервує, і вилаявся про себе. Однак його обличчя випромінювало крижаний спокій. Генерал не мав наміру ділитися переживаннями з Чанісом, але тиск його підскочив, а в горлі пересохло. Це був не фізичний страх: Прітчер не належав до того гарматного м'яса, настільки тупого, що нездатне боятися, але фізичний страх він міг контролювати. Це було щось інше, інакший страх.

Генерал швидко глянув на Чаніса. Той ліниво розглядав нігті на руках і навіть щось там колупав. Прітчер відчув, як у ньому підіймається хвиля обурення. Що Чанісу боятися ментального контролю?! Він зітхнув на думці і спробував пригадати минуле, коли був твердолобим демократом, поки Мул не навернув його. Але генералу важко було пригадати свої відчуття тих часів і виявити нитки, що емоційно прив'язують до Мула. Він усвідомлював, що був час, коли він прагнув убити Мула, але як не намагався, не міг воскресити в пам'яті й натяку на колишні емоції. Можливо, спрацьовував рефлекторний захист його мозку, бо від самої лише думки про це Прітчер умивався холодним потом.

А що, коли вдасться згадати все до дрібниць? Що, якщо губернатор теж утрутиться в його мозок?

Коли це сталося вперше, Прітчер не відчув нічого. Ні болю, ні навіть відчуття незручності.

Невже при зустрічі з губернатором трапиться те ж саме?! Невже все, чого він зазнав раніше, на службі в Мула, згине, наче примара? І виявиться, що Мул лише сновидіння, і тільки Тазенді він буде відданим...

У Прітчера виник блювотний рефлекс, і він різко відвернувся від вікна. Зненацька голос Чаніса зарізав по вусі.

- Думаю, пора, генерале.

Прітчер знову обернувся. Двері безшумно відчинилася, і на порозі з'явився старшина.

- Його величність губернатор Россема, - оголосив він. - Лорд Тазенди дає дозвіл на авдієнцію та просить вас стати перед ним.

- Звичайно. - одним ривком Чаніс натягнув на голову каптура й поправив пояс.

Щелепи Прітчера мимоволі стиснулися. Це було початком справжньої гри.

Губернатор Россема не справляв особливого враження своїм виглядом. Був невисокого зросту. Очі, оточені сіткою зморщок, здавалися привітними, а свіжовиголене м'яке і маленьке підборіддя виказувало певну слабкість цієї людини.

Прітчер уникав його погляду й дивився виключно на підборіддя. Він не знав, чи буде ця тактика ефективною і взагалі чи допоможе що-небудь, якщо знову захочуть утрутитися в його свідомість.

Високий голос губернатора звучав байдуже:

- Ми вітаємо вас на Тазенді. Вітаємо з миром! Ви вже пообідали?

Його рука з довгими пальцями і виступаючими венами майже по-королівськи запросила гостей до столу, який мав форму підкови. Гості вклонилися і сіли з внутрішньої сторони, а губернатор умостився навпроти. З боків од них, за зовнішнім краєм столу, сіли мовчазні старшини.

Губернатор вихваляв їжу, імпортовану з Тазенди, висловлював невдоволення погодою на Россемі, намагався завести бесіду про труднощі космічних подорожей.

Чаніс подекуди встромляв п'ять копійок. Прітчер узагалі мовчав.

Нарешті обід закінчився. Губернатор відкинувся в кріслі. Очі його блищали.

- Хочу запитати про ваш зореліт. Звісно, треба забезпечити належний нагляд за ним, але мені доповіли, що його розташування невідоме.

- Саме так, - весело підтвердив Чаніс. - Якщо чесно, ми залишили його в космосі. Це великий зореліт, призначений для тривалих космічних подорожей, іноді в вороже налаштовані райони, і ми вирішили, якщо приземлимося на ньому тут, ви можете неправильно розтлумачити наші наміри, а вони абсолютно мирні. Тому ми взяли за краще спуститися на вашу планету вдвох і неозброєними.

- Дружній жест, - невпевнено прокоментував губернатор. - Так, кажете, великий зореліт?

- Не зовсім військовий корабель, ясновельможний пане.

- Гм, гм... Звідки, кажете, прилетіли?

- З невеликої планети сектора Сантанії, ясновельможний пане. Мабуть, ви й не чули про її існування, адже вона зовсім незначна. Ми зацікавлені в розвитку торговельних зв'язків із вами.

- Он воно як? Торгівля? А що ви можете запропонувати?

- Машини будь-якого зразка, ясновельможний пане. На обмін - дерево, харч, руду.

- Так, гм... - губернатор із сумнівом покосився на прибульців. - Я мало в цьому розумію.Можливо, нам удасться налагодити взаємовигідну торгівлю, після того як перегляну ваші документи, - адже наш уряд зажадає певні відомості, перш ніж зможемо дійти до якоїсь угоди.Розумієте? Я огляну ваш зореліт, потім доведеться вирушити на Тазенду.

Відповісти на це було нічого, і тон губернатора став прохолоднішим.

- Мені просто треба оглянути ваш зореліт.

Чаніс ухильно заявив:

- На жаль, на зорельоті наразі проходять ремонтні роботи. Він буде до ваших послуг через сорок вісім годин, якщо ясновельможний пан погодиться зачекати.

- Я не звик до чекання.

Вперше Прітчер перехопив погляд губернатора, і йому запнуло дух. На якусь мить генералу здалося, що він тоне, але потім удалося відвести погляд убік.

Чаніс не здавався.

- Зореліт не може приземлитися раніше, ніж через сорок вісім годин. Ми тут, у вас, і ми геть не озброєні. Невже ви ставите під сумнів наші мирні наміри?

Запала довга мовчанка, потім губернатор суворо сказав:

- Розкажіть про ваш світ.

На цьому неприємності скінчилися. Виконавши, вочевидь, свою місію, губернатор утратив усілякий інтерес до бесіди, і та швидко зійшла нанівець.

 

Після прийому Прітчер почав обстежувати себе в кімнаті. Стримуючи подих, він уважно прислухався до своїх емоцій. Ні, він не відчував себе інакшим, але чи мав відчувати якусь різницю? Хіба ж відчув що-небудь після навернення Мулом?

Прітчер почав експериментувати. З холодною впевненістю прокричав у думці:

«Другу Фундацію треба знищити!» - і цю думку супроводжувала ненависть. Він не відчував ані найменшої непевності. Потім генерал спробував подумки замінити «Другу Фундацію» словом «Мул» - і дух йому перехопило від однієї лише спроби це уявити, а язик присох до піднебіння.

Поки все йшло добре. Але, можливо, в його мозок втручалися по-іншому, на більш тонкому рівні?

Відповіді на своє питання Прітчер не знайшов, але досі відчував абсолютну відданість Мулу! І якщо в ньому щось змінили, то це, в принципі, не мало значення.

І генерал перейшов до роздумів про проблеми насущні.

Чаніс займався своїм в іншому кутку кімнати. Прітчер натиснув кнопку на наручному передавачі. Надійшла відповідь, і хвиля полегшення прокотилася всім його єством. Генерала охопила раптова радість. Прітчер подумав, що всьому цьому фарсу майже настав кінець.