Забруднення грунтів

В 2009 році Черкаським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції («Облдержродючість») досліджено 964 проби ґрунту господарств населених пунктів на визначення вмісту залишкових кількостей пестицидів. З них забруднено 908 проб (94%), з перевищенням ГДК - 16 проб (2%). Виявлені перевищення вмісту залишкової кількості пестицидів (ДДТ) в ґрунтах складають:

1,6 ГДК – в 6 пробах (с. Коритна «Гора-2006» Монастирищенського району-4 проби та с. Лузанівка Кам'янського району – 2 проби);

1,8 ГДК – в 1 пробі (с. Сичівка Христинівського району);

4 ГДК – в 6 пробах (с. Вікнене, с. Єрки, с. Мокра Калигірка, с. Кисілівка, смт. Катеринопіль Катеринопільського району);

6 ГДК – в 3 пробах (с. Майданець «Колос», с. Корсунка «Корсунське», с. Лісове «Надія» Тальнівського району).

Також центром досліджено 141 проба ґрунту складів на визначення вмісту залишкових кількостей пестицидів. З них забруднено 138 проб (98%); з перевищенням ГДК – 31 проба (22%). Виявлені перевищення вмісту залишкової кількості пестицидів (ДДТ) в ґрунтах складають:

8 ГДК – в 7 пробах (с. Кірове Корсунь-Шевченківського району);

10 ГДК – в 3 пробах (с. Крутьки Чорнобаївського району);

12 ГДК – в 21 пробі (с. Ташлик Смілянського району).

Із загальної площі 1450,736 тис. га обстежених сільськогосподарських угідь області по ¹³⁷Сs максимальний показник становить 5-15 Кі/км² відсутні, щільність забруднення радіонуклідами ¹³⁷Сs не перевищує 1-5 Кі/км². При обстеженні території області на щільність забруднення радіонуклідами ⁹⁰Sr виявлено, що максимальна щільність забруднення становить 0,15-3,00 Кі/км² в 12 з 20 обстежених районів, інші показники сягають меж від <0,02 до 0,15 Кі/км².

Екстенсивне ведення аграрного виробництва в останні півтора десятиріччя не могло не відобразитись на стані грунтів. Адже левова доля врожаю формується за рахунок ґрунтової родючості. Неконтрольоване внесення добрив привело до зменшення вмісту елементів живлення в грунтах та росту їх кислотності.

На противагу цьому щорічно вапнувалось 100-120 тис. га грунтів, що забезпечувало відносну стабілізацію кислотності. Після 1990 року вапнування припинилось і тепер вапнується біля двох тисяч гектарів у рік. Винос кальцію врожаями сільськогосподарських культур, вилуговування кальцію за межі орного й підорних шарів фунту (без застосування гною) зумовили повсемісне підвищення кислотності ґрунтів. В умовах дефіциту фосфорно-калійного живлення рослина в зоні поширення кореневої системи сама мусить збільшувати кислотність грунту для зростання рухомості елементів живлення шляхом інтенсивного виділення вуглекислоти та деяких органічних кислот.

За матеріалами багаторічних досліджень Черкаського центру «Облдержродючість» площі кислих грунтів зросли від 87,7 тис. га в 1970 р. до нинішніх 258,4 тис.га або у 3 рази. За 20-річний останній період у деяких районах області площі грунтів з кислою реакцією грунтового розчину (рН 5,5 і нижче) збільшилась на 35 - 40%, що призвело до зменшення вмісту обмінного кальцію в орному шарі грунту, погіршення водно-фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів області. У більшості кислу реакцію грунтового розчину мають чорноземи вилугувані, чорноземи опідзолені та сірі лісові грунти, кислу та сильнокислу - дерново - підзолисті.

Дослідженнями встановлено, що основні масиви кислих грунтів зосереджені у дев'яти районах Черкаської області: Звенигородському - 22,5 тис. га, Канівському - 12,6 тис. га, Корсунь-Шевченківському - 17,7 тис. га, Маньківському - 24,5 тис. га, Монастирищенському - 17,8 тис. га, Уманському -31,9 тис. га, Христинівському - 22,5 тис. га, Черкаському - 18,6 тис. га, Чигиринському - 16,5 тис. га.

Загальна площа грунтів, які підлягають терміновому вапнуванню, складає 231,4 тис. га. Поки-що обсяги хімічної меліорації складають мізерну величину - 4,2 тис. га щорічно, при мінімальній потребі 60 тис. га. На території області є достатня кількість меліорантів для забезпечення оптимальних обсягів вапнування. Найбільш поширеним серед них дефекат цукрозаводів. З високим ефектом дефекат можливо застосовувати під польові, овочеві, плодові та ягідні культури, адже крім кальцію (65-70%) він містить 0,5% азоту, 0,5-0,7% фосфору, 0,5-1,0% калію і до 15% органічних речовин та ряд мікроелементів.

Інтенсивна мінералізація гумусу без поповнення грунтів органічною речовиною веде до процесу дегуміфікації -основного чинника деградації грунтів. Досить інтенсивно деградують дерново-підзолисті та сірі і світло-сірі опідзолені грунти, яким потрібна особлива увага і заходи збереження родючості.

У ході реформування аграрного виробництва змінилась кількість землевласників і землекористувачів та розміри їх господарств. Розукрупнення бувших колгоспів і радгоспів, організація фермерських господарств привела до появи багатьох господарств з площею угідь менше тисячі гектарів. На Правобережжі, в межах цих господарств, нерідко всі землі знаходяться на схилах балок різної крутизни та експозиції. Для основного обробітку найпоширенішим знаряддям й до цього часу є плуг. Тому ерозійні процеси продовжуються і набувають ще більшої інтенсивності. Зростання кислотності в таких умовах ще більше інтенсифікує деградацію грунтів.

Аналіз балансу гумусу в землеробстві Черкаської області проведений Черкаським центром «Облдержродючість» свідчить, що його позитивний баланс було досягнуто лише впродовж 1975- 1990 років завдяки внесенню органічних добрив (8-10 т/га), наявності в структурі посівів багаторічних бобових трав (більше 10%), оптимальної структури сівозміни, внесенню мінеральних добрив (175-190 кг/га) та загальної культури землеробства. Проте, аналізуючи винос елементів живлення на формування врожаю можна сказати, що в своїй масі він отриманий за рахунок використання природної і ефективної родючості ґрунтів, а не за рахунок високої культури землеробства, яка передбачає внесення достатньої кількості поживних речовин. Знову, як і в попередні роки проігноровано найважливіший землеробський принцип - щоб запобігти виснаженню грунту, потрібно повернути в грунт всі поживні речовини, винесені з грунту врожаєм, за рахунок внесення органічних та мінеральних добрив.

Втрати гумусу обумовлені в основному двома причинами: процесами ерозії ґрунтів та перевагою мінералізації гумусу над процесами його відтворення. При мінімальному змиві в умовах плоскорівнинного рельєфу Лівобережжя втрата гумусу залежить переважно від інтенсивності його мінералізації, яка в свою чергу визначається системою обробітку ґрунту, структурою сівозміни (частки технічних культур, багаторічних бобових трав і чистих парів) та гранулометричним складом ґрунту.