Погіршення економічної ситуації в Україні зумовлює зростання

злочиності, що автоматично викликає бажання у населення захищати свої законні інтереси та права. Причина очевидна: злочинці завжди віддають перевагу беззахисним жертвам. Чим менше імовірність зустріти відсіч, тим охоче застосовують зброю. У Вірджинії, на батьківщині американської демократії, із 1.07.95 р. набрав чинності закон, за яким кожний громадянин старше 21 року, не засуджений (крім дрібних правопорушень начебто перевищення швидкості), не алкоголік, не наркоман, психічно здоровий не має перешкод для одержання дозволу на носіння зброї. Термін видачі дозволу 45 днів, із 1.07.96 р. - 90 днів. Термін його дії - 2 роки. Всі кандидати зобов'язані пройти курс володіння зброєю. Вартість ліцензії - 50 долл. США. Носіння зброї забороняється в місцях де продають алкоголь на розлив, і там, де це забороняють закони штату і країни. Але український законодавець у данному випадку обмежує це бажання.

2. Чинним законодавством встановлені різні віки за досягненням яких

можливо придбати вогнепальну зброю. І це на мою думку суперечить звичайній логіки. Солдат отримує автомат у 18 років, службову зброю отримують за досягненням 21 року, а от звичайнії цивільній особі придбати мисливського карабіна, який небільш небезпечний ніж наприклад армійська гвинтівка СВД, чи той самий АКМ.

3. Законодавець не обмежує кількості зброї що може перебувати у власності

громадян. Теоретично можливо придбати 100 єкземплярів, а чи потрібні вони законослухняному громадянину.

Не секрет, що правоохоронні органи в СНД і в Україні зокрема не користуються довірою населення. Вони усе ще виконують функцію репресивного інструменту влади. Тому очікувати будь - якої "лібералізації" від імені МВС і його дозвільної системи не доводиться, це обов'язок законодавчої влади. Потрібні політичні рішення.

Стара міліцейська пісня про те, що нашим людям "тільки дай волю і вони перестріляють один одного" цілком безпідставна. "Воля", принаймні в Україні, вже надана: усілякі (навіть колишні партійні) "бонзи" і державні "могікани” (котрі "можуть") і "делавары" (котрі "справи варять") мають на різних, не цілком ясних, підставах дозволи на носіння "бойової" (кабурної) зброї. На цьому шляху МВС України, тільки продовжує радянську практику "нагородної" зброї. Тепер до нього додалася зброя, "пов’язана з перевезенням матеріальних цінностей".

Тому доцільно було б прийняття Верховною Радою України Закону “Про зброю” який

По – перше, встановив би один вік у 18 років, а не деферціованний, як зараз 18, 21, 25 роки, за досягненням якого громадянин міг отримати прво на придбання зброї.

По – друге, дозволити громадянам мати право на придбання “кабурної” нарізної вогнепальної зброї для самозахисту.

По – третє доцільно булоб у томуж самому Законі встановити обмеження відносно габарітів, швидкострільності, калібру вогнепальної зброї яка може перебувати у власності громадян. Не треба дозволяти громадянам володіти крупнокаліберною вогнепальною зброєю, швидкострільними компактними пістолетами – кулеметами (по типу ізраїльського “Узі”, німецького “МП – 5”, амереканського “Інгрема”), автоматами, які скоріше за все можна віднести до наступальної зброї ніж до зброї самозахисту. А от мати у “господарстві” невеличкий Браунінг, або Беретту, яка одним своїм виглядом може “відбити” будь які бажання у злочинця булод буже корисно. Для цього потрібно розробити класифікацїю видів вогнепальної зброї і вже згідно з цим переліком видавати дозволи.

По – четверте, непагано булоб скористатися досвідом інших країн у цій сфері суспільних відносин, і зокрема досвідом Росії стосовно обліку вогнепальної зброї. Створити республіканську пулегільзотеку до якої поступали б відомості про усю нарізну вогнепальну зброю, а не лише кримінальну та відомчу.

По – п’яте, вивчаючи діяльність дозвільної системи, та порядку отримання дозволів я ніде не зустрічав збірки, яка б містила у собі виключний перелік нормативних актів стосовно данної проблематики.

По – шосте, обмежити кількість одиниць зброї, що може перебувати у власності громадян 5 одиницями.