Розділ І. Прагматичні моделі буття героїв у романах В.Підмогильного.

Прагматичні моделі буття в романах “Місто”, “Невеличка драма” — це передусім світ, у якому панує раціо. Герої-прагматики — люди практичні, тверезомислячі, які твердо усвідомлюють, чого хочуть у цьому житті та від життя, і рідко сумніваються в тому, що їм поталанить. Вони націлюють себе на успіх, свої погляди спрямовують у майбутнє і визначальною у ньому вважають власну діяльність (Славенко). Як правило, такі герої твердо переконані в тому, що власне життя, матеріальні блага людина творить для себе тільки сама (Нюся, Ірен Маркевич, Давид Семенович Іваничук).

Понад усе у житті “люди дії” ставлять успіх, кар’єру, а то й матеріальну забезпеченість, вперто й наполегливо шукають шляхи до цього; прагнуть міцно й швидко утвердитися в житті за будь-яких умов і, якщо потрібно, поступитися при цьому своїми переконаннями (Борис, Дмитро, інструктор клубної роботи).

Оскільки суспільство “будованого соціалізму” потребувало насамперед ініціативних та діяльних практиків, раціональних виконавців, то для згаданого менталітету відкривалися широкі перспективи.

Водночас у цьому ж суспільстві, і на цьому наголошував В.Підмогильний, залишалися скромні, чесні люди праці, подібні Левкові — героєві роману “Місто”, які не намагалися скористатися ситуацією для того, щоб зробити кар’єру.

Ця людина має надзвичайно цінну рису — вміння бути щасливою, знаходити щастя в кожній життєвій миті. Цим він почасти нагадує старого рибалку з повісті Ернеста Хемінгуея “Старий та море”.

Левко — натура цілісна та послідовна. У цьому образі ніби втілена формула відомого італійського філософа Н. Аббаньяно: єдність людського “Я” зі світом свого призначення зумовлює єдність світу.

Середовище, у якому проживають персонажі прагматики, — це світ, де панують суто ділові стосунки “купи-продай”, в якому береться постійна установка на успіх, а не на програш.

Одна з перших міських знайомих Степана Радченка (головного героя роману “Місто”) — “мусінька” — добре усвідомила, що її оточення й життя взагалі — то базар, де “кожен має свій крам. Один заробляє на ньому, другий докладає. Чому? Ніхто не хоче помирати. Мусить продавати, хоч би втратно.”

Подібні погляди на життя вже зустрічалися в українській літературі, взяти хоча б вірш Є.Плужника “Базар” та п’єсу В.Винниченка з однойменною назвою. Так разюче схожі міркування героїні В.Підмогильного “мусіньки” та героя Винниченка Цінності Марковича: “Життя, любчику, базар. Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш ні чорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було, так буде до кінця віку”. Тож, керуючись принципом “усе на світі продається й купується”, “мусінька” сама стає покупцем, купує Степана за його молодість і красу. З такою ж ситуацією купівлі літньою жінкою юнака читач зустрічається ще в ранньому оповіданні В.Підмогильного “Проблема хліба” (1922). Хоча герой цього твору сприймає її й виходить з неї інакше.

Валер’яна Підмогильного непокоїло утвердження в суспільстві бездумного раціоналізму. У цьому процесі він вбачав ознаки занепаду духовності.

Образ Марти Висоцької — це своєрідний вияв неприйняття письменником прагматичного мислення. Марта — особистість романтична й надзвичайно щира. Вона не грає. Їй чужа фальшива театральність життя. Мрія в житті Марти важить набагато більше, ніж для будь-кого з героїв, але дівчина зайва в спрагматизованому світі.

Письменник-гуманіст тонко відчув, як суспільство, знеособлено орієнтуючись на науку й техніку, не рахується з духовними потребами людини. Герої націлені служити розвиткові, тоді як за нормальних умов повинно бути навпаки.

Епоха не залишала місця для внутрішніх роздумів людини, вимагала прямої практичної дії. За бурхливою практичною діяльністю та гонитвою за життєвими благами герої відмежовуються не тільки від важливих смисложиттєвих проблем. Зовнішня активність пригнічує продиктовану внутрішніми бажаннями психіки органічну потребу мріяти, творити, кохати.