Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Творчість Валер’яна Підмогильного — помітне явище в історії української прози ХХ століття. Письменник-інтелектуал, вихований на кращих зразках національної та європейської класики, як і його колеги по перу — Б.Антоненко-Давидович, В.Домонтович, М.Могилянський, Є.Плужник, М.Хвильовий та інші — поставив людину в центр своєї творчості. Недаремно Г.Костюк наголошував на тому, що “…за багатством суспільних подій свого часу він не загубив людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній і біологічній складності”[1].

У часи суспільно-історичних переломів та духовних стресів український прозаїк не міг оминути складних філософських проблем. Його творчість відзначалася філософською глибиною, зображенням психологічно-рельєфних характерів. Філософічність — характерна властивість інтелектуальної прози письменника. Недаремно на сторінках більшості його творів згадуються імена мислителів: Арістотеля, Гегеля, Eпікура, С.К’єркегора, Лао-Цзи, Ф.Ніцше, Платона, Руссо, Сократа, Г.Сковороди, А.Шопенгауера та ін. На філософські аспекти творів В.Підмогильного вказували такі літературознавці, як І.Михайленко, Г.Костюк, Ю.Шерех, М.Тарнавський, В.Мельник, В.Шевчук, Р.Мовчан, Л.Коломієць, О.Гриценко, А.Матющенко та ін.

Романи В.Підмогильного “Місто” й “Невеличка драма” займають особливе місце в художньому доробку прозаїка. Зрозуміло, що вони від першої своєї публікації й донині цікавили й цікавлять критиків.

Дослідження В.П., М.Доленго, П.Єфремова, С.Єфремова, П.Колесника, Л.К-ського, П.Лісового, І.Михайленка, А.Мотузки, М.Муся, Н.Ф., Л.Підгайного, М.Степняка, А.Хуторяна, М.Чиркова, Ф.Якубовського (20–30-ті роки); Ю.Бойка, З.Голубєвої, Г.Костюка, Ю.Шереха, (50–60–70-ті); М.Ласло-Куцюк, М.Тарнавського, В.Мельника, Р.Мовчан, В.Шевчука, Л.Коломієць, К.Фролової, Л.Сеника, О.Гриценка, В.Коцюка, С.Павличко, О.Ковальчука (80–90-ті) — яскраве тому свідчення.

Письменник зображав людину, яка перебуває в складних стосунках зі світом та оточенням. Намагаючись пізнати таємниці світу, розгадати одвічну загадку людини, а також осмислити її ідеали та прагнення, Валер’ян Підмогильний створив героїв з різними ціннісними орієнтаціями в житті, що дало можливість авторці дисертації виділити своєрідні художні моделі буття героїв у романах “Місто” та “Невеличка драма”. Через моделі подані певні соціальні та психологічні типи.

Український прозаїк намагався проникнути в глибинні процеси насамперед внутрішнього життя особистості, тому дослідниця у витворених моделях буття героїв розглядає такі фактори, як духовні цінності персонажів, простежуючи при цьому взаємозв’язок системи морально-етичних цінностей на індивідуальному рівні із суспільними домінантами; смисл їхньої діяльності та мету існування. Кожен з героїв — особлива точка зору на життя та призначення людини в ньому, це своєрідна грань у пізнанні дійсності. У поглядах та уявленнях героїв сконцентровані світоглядні шукання письменника-філософа Валер’яна Підмогильного.

Відразу застережемо, що в роботі вживаємо термін модель, спираючись на праці Л.Гінзбург, Ю.Барабаша, Р.Шобер, Б.Мейлаха, В.Лейбіна, А.Рубцова, саме у значенні образ. Причому образ багатогранний, багатокомпонентний, завдяки чому стала можливою різнобічна характеристика буття героїв.

Філософське спрямування романів “Місто” та “Невеличка драма” тісно пов’язане з пильною увагою до внутрішнього світу особистості. Їхній автор зосереджує увагу на психіці персонажів. У статті про письменника С.Єфремов підкреслював, що “завдання його не висновки, а шлях до них, психіка сучасної людини, як вона є”1. На цій рисі прози В.Підмогильного наголошував і Ю.Лавріненко.

Український прозаїк використовував різні художні засоби для змалювання внутрішнього світу своїх героїв. Почуття, думки, дії, портретні деталі стають виразниками їхнього психологічного стану. Діалоги відіграють значну роль у розкритті духовного світу кожного з них, виступають важливим засобом характеристики. Адже глибини людської душі розкриваються в спілкуванні. І цим український письменник нагадує свого літературного вчителя Гі де Мопассана. Його герої теж дискутують, шукають, осмислюючи в такий спосіб важливі проблеми. Тому не випадково, що вчинки та погляди персонажів, їхні роздуми, висловлювання, оцінки тих чи інших подій та явищ найбільше цікавлять авторку дисертації. Крім цього, варто взяти до уваги, що характеристика одних персонажів іншими теж відіграє значну роль. Внутрішнє життя героїв В.Підмогильний майстерно розкриває через зовнішній стан: голос, вираз обличчя, ходу, мову. Про них розповідають їхні речі та помешканя, в яких вони живуть.

Автор однієї із перших справді фахових рецензій на твори В.Підмогильного — В.Юноша — відзначаючи таку важливу рису творів письменника, як “нахил до психологічних проблем”, підкреслював також його схильність до філософського осмислення дійсності, до “шукання сенсу буття”2. Ця проблема розглядається в дисертації як одна з головних у творчості письменника.

Оскільки літературознавці звертали увагу на тематику, проблематику романів В.Підмогильного, на особливості їхньої структури, стилю й мовних засобів, по-різному трактували образи героїв (при цьому було здійснено екзистенціальне прочитання його творів в контексті світової літератури), ми ставимо за мету розглянути моделі буття в романах “Місто” й “Невеличка драма”, простежити при цьому, що в підсумку чекає на “втілювача” тієї чи іншої моделі, наскільки кожна з них життєздатна й перспективна, розкрити на її прикладі, процес творення тієї чи іншої системи цінностей при формуванні людини своєї епохи.

 

Предметом дослідження в дисертаційній роботі обрано романи “Місто” та “Невеличка драма”.

 

Об’єкт аналізу — різноманітні моделі буття героїв у названих творах В.Підмогильного, які адекватно відтворюють авторську концепцію життя й людини.

 

Основною метою дослідження є детальний огляд різноманітних моделей буття героїв у романах ”Місто”, “Невеличка драма”.

Поставлена мета зумовлює потребу розв’язання таких завдань:

— простежити зміни у світогляді, життєсприйманні персонажів під впливом пізнання себе, життя й людей у цьому житті;

— дослідити взаємозв’язок системи морально-етичних цінностей героїв на індивідуальному рівні та їх співвідношення із цінностями суспільними;

— з’ясувати причини появи саме таких художніх типів та суспільні явища й настрої, що лежать в їхній основі;

— розглянути важливе значення психологічних імпульсів й підсвідомості у мотивації вчинків героїв.

 

Методи дослідження: поєднання системного аналізу з філософським, історико-соціальним та порівняльно-описовим.

Теоретико-методологічною основою є роботи вітчизняних і зарубіжних літературознавців, філософів, дослідження з психології, архівні матеріали.

 

У дисертації авторка розглянула образи романів “Місто” та “Невеличка драма” крізь призму естетики прагматизму, екзистенціалізму, філософських вчень Г.Сковороди, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фрейда, М.Бердяєва та ін., здійснила дослідження з акцентованою увагою на особливостях осмислення В.Підмогильним питання сенсу людського буття — і в цьому н аукова новизна роботи.

 

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні засад та особливостей літературно-естетичних і філософських поглядів письменника на життя й людину, відображення її біологічної, духовно-моральної, суспільної сутності.

 

Практична цінність дисертації в тому, що її результати можуть бути використані при дослідженні літературного процесу першої половини ХХ століття, читанні загальних курсів з історії української літератури та спецкурсів для студентів, розробці практичних занять, спецсемінарів з відповідної проблематики й вивченні літератури в школі.

 

Апробація дисертаційної роботи відбулася при її обговоренні на засіданні відділу Історії української літератури ХХ століття, на щорічних науково-теоретичних конференціях молодих учених (Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 9.06.1998 р. та 15–16.06.1999 р.), а також на Плужниківських читаннях (Київський держуніверситет ім.Тараса Шевченка, 8.12.1998 р.).

 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася протягом 1996–2000 років у відділі Історії української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ в контексті колективної теми “Нариси з історії української літератури ХХ століття”.

Структура кандидатської дисертації зумовлена поставленою метою, визначеними завданнями й складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Дослідження викладене на 168 сторінках. Бібліографія нараховує 262 позиції.