Особливості культури Давньої Греції

Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час "грецьким дивом". Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII - VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.

На території Стародавньої Греції існувало декілька сот полісів. У середньому кожний з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і приблизно мав 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.

В античному класичному полісі держава є дійсним і єдиним змістом життя та свободи громадянина, вона була мало не єдиним місцем, де він почував себе у небезпеці, знаходився під захистом богів, котрі опікувались містом (як, наприклад, Афіна Паллада - Афінами) і міг жити повноцінним життям. Полісне життя з його духовною та економічною автаркією, незалежністю та свободою були для громадянина вищою цінністю, оскільки поліс був головною умовою його власної свободи, міг гарантувати захист його громадянських прав та майнових інтересів. Громадська думка та закони свято оберігали суспільні інтереси і підкорення особистих інтересів суспільним було обов'язковим. Одним із найважливіших критеріїв оцінювального ставлення суспільства до індивіда був ступінь його участі в громадському житті. У громадській думці склалось презирливе ставлення до байдужості індивіда до подій громадянського життя. Це презирство стало настільки важливим чинником ставлення суспільства до особистості, що, спираючись на громадську думку, афінський правитель Солон сформулював рідкісний у світовій історії закон, згідно з яким безчесним і позбавленим прав громадянства оголошувався той, хто під час повстання не підтримав жодну зі сторін. Закон вимагав від кожного громадянина брати участь у боротьбі, а не чекати коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда найстрашнішим покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали "позбавленням вогню та води", тобто позбавлення громадянських прав. У грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму - відправлення у вигнання осіб, котрі не порушували законів, проте були небезпечними своїм впливом.

У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків - демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала рада 400, а потім - рада 500. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення на народних зборах законів привело до де-сакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало "розкутість" грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм. Вам необхідно ознайомитися з детальною характеристикою основних рис полісного життя за роботою Ж.-П. Вернана "Духовный мир полиса".

Дух змагальності, полемічності (агональності) - інша важлива риса грецької культури. Він проявлявся у всіляких змаганнях - спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських дискусіях мудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем у будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадян та отримати лавровий вінок. Більш детально змагальний характер давньогрецької культури розглядається в роботі Ф.Х. Кессиди "К проблеме греческого чуда".

З цим пов'язана висока оцінка творчого начала в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія.

На думку деяких європейських теоретиків, наприклад, Леві-Строса, поведінка людини може визначатися за її основною мотивацією. Це може бути "культура сорому" або "культура провини". Культура провини характерна головним чином для християнства, тобто вона звернена до голосу совісті, до внутрішнього суду над собою. Культура ж сорому орієнтована на оцінку поведінки людини з боку представників тієї чи іншої соціальної групи. "Культура сорому", що склалася в Греції, включала в себе два моменти: уявлення про богорівність елліна і відчуття змагальності. Основними мотивами поведінки виступало наслідування кращим і суперництво. Для греків не характерне почуття внутрішньої гріховності, але яскраво виражене почуття сорому перед співгромадянами. Другою стороною цього було прагнення стати першим, стати кращим. Дух змагальності панував в області науки, риторики, у спорті, навіть на загальних зборах. Будь-який член полісу міг висловити свою думку при обговоренні суспільних проблем. Важлива особливість менталітету афінського громадянина - прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважалася перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства. Всі особливості взаємовідношень між громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

У грецькій міфології боги людяні і людиноподібні. Тому серед різних міфологій світу грецька стала найбільш привабливою. Грецька олімпійська релігія антропоморфна. Боги часто поводять себе як прості смертні, тому у світі олімпійської релігії людина почувала себе досить комфортно.

Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При всій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей - жерцям. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що "культура сорому" не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина - не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія - принципово інший тип світоспоглядання, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів. Побутуючі в народі міфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення.

Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н.е.) пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури.

Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації - демократичного громадянського суспільства, у рамках якого склалися соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

3 питання

Давня грецька міфологія

 

Міфологія – це зібрання переказів про богів і героїв. Грецький народ,

поділений на багато племен, по-різному оповідав про свої божества. У

кожній країні, у кожному селі і в кожній общині були зовсім різні

версії, які поети теж дуже довільно переробляли й змінювали. Отож за

століття зібрався надзвичайно багатий і розмаїтий матеріал, з нього ми

відбираємо тільки найпоширеніші легенди, запозичуючи окремі подробиці з

найкращих чи найцікавіших варіантів.

 

Міфологія – це ще не зовсім релігія. Релігія здебільшого спирається на

культ, на обряди, які, на відміну від міфів, що легко змінюються, не

піддаються впливу часу й зберігають дуже давні форми вірувань. Завдяки

стійкості культу ми можемо відтворити в загальних рисах найдавніші

вірування греків і навіть визначити, що до них внесли народи, які

населяли Елладу до появи в ній еллінів.

 

Грек відчував навколо себе розмаїте і могутнє життя таємних сил. Дерева

ростуть мовби якимсь чудом, і тихе шелестіння листя – то їхня мова;

річки течуть у невідому далечінь, і їхні води – життєдайні для удобрення

грунту; вогонь народжується, пожирає свою поживу і вмирає; вітер мчить

понад горами, зловісно завиваючи, - звідусіль виступають незбагненні

сили, перед якими первісна людина схиляється і тремтить. Прагнучи

пізнати їх і зав’язати з ними дружні стосунки, вона називає їх іменами

і, зрештою, оточує себе безліччю богів. Найубогіше грецьке село мало

своє божество, якого часто й не знали в сусідньому поселенні. Кожне

явище, майже кожне заняття мали свого покровителя. Імена цих божків

спеціального призначення здебільшого забулися, коли в Греції утвердились

олімпійські боги, котрі взяли на себе їхні функції і атрибути.

 

У стародавній релігії було безліч злих духів, нечистої сили, які шкодили

людині в щоденному житті. Від них намагалися захиститись усілякими

магічними засобами: перевдяганням, танцями, гучною музикою.

 

Грецька релігія не була релігією чистої краси, незатьмареної радості й

безтурботної життєлюбності, як її надто легковажно визначають. Звісно,

ці елементи в ній переважають і роблять її, на перший погляд, несхожою

на жодну іншу релігію. Однак елевсінські містерії і вчення орфіків дають

можливість нам зазирнути в глибочінь релігійних роздумів цих “веселих”

греків, які бували й дуже серйозними і навіть смутними. Вони зберегли

сліди варварства в забобонах та безглуздих пересудах. Грецька філософія,

наука, література й мистецтво – вічне й загальне надбання всіх

європейський народів – так зуміли приховати і стерти ці дуже пересічні

риси, що тільки завдяки копітким дослідженням вдалося тепер відкрити під

ідеальною оболонкою еллінських богів смішну й криву гримасу первісних

духів.

 

У кожного, хто входить у гамірний і строкатий світ міфів, не зможе не

виникнути запитання: як узгоджував ці суперечності, примхи й неподобства

розум такого інтелігентного народу? На нього дає відповідь історія

 

Грецька міфологія