Тема 4. Україна в міжнародних організаціях

Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів. Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних організацій

На початку XX ст. існувало приблизно 30 міждержавних організацій. Їх число стало швидко зростати після другої світової війни і досягло піку в середині 80-х років ХХ ст. - майже 400, після чого скоротилося приблизно на третину. На початку ХХІ ст. існувало понад 250 міждержавних організацій, що розрізняються за колом учасників (всесвітні, континентальні, регіональні), функціональним призначенням (загальної і спеціальної компетенції), порядком вступу нових членів (відкриті та закриті), характером повноважень (засновані на традиційному приведенні до загального знаменника позицій країн-членів і такі, що мають елементи позанаціональності).

На сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетенцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої, безперечно, перебуває ООН.

На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи. Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.

Загальними тенденціями розвитку міждержавних організацій вважається, по-перше, посилення регіональних аспектів діяльності, що дозволяє сфокусуватись на більш конкретних проблемах; по-друге, значне зростання числа організацій спеціальної компетенції для регулювання специфічних сфер міжнародної взаємодії; по-третє, більш часте і більш широке наділення міждержавних організацій наднаціональними повноваженнями. Масштаби, характер і глибина впливу міждержавних організацій на міжнародно-політичне життя варіюються в досить широких межах.

У міжнародному праві існує два види міжнародних організацій:

— міжнародні міжурядові організації — організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме їм держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається обмеженою, тому що вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;
— міжнародні неурядові організації — організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.

 

Міжнародні міжурядові організації можна класифікувати на декількох підставах:

1. За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.
2. За колом учасників:
— універсальні — їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй);
— регіональні — їхніми членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад, Організація Американських держав);
— субрегіональні — їхніми членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва);
— міжрегіональні — у їхній роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії).
3. За порядком приймання нових членів:
— відкриті — відповідно до статутних документів їхнім членом може бути будь-яка держава;
— закриті — конкретні учасники цих організацій і їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій.
4. За сферами діяльності:
— організації з загальною компетенцією — вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ);
— організації зі спеціальною компетенцією — коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).
5. За цілям і принципам діяльності:
— правомірні — вони створюються відповідно до міжнародного права;
— протиправні — вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.

2). Організація Об’єднаних Націй (ООН)

Організація Об'єднаних націй — глобальна міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Україна в числі перших підписала Статут і ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

Організація Об'єднаних націй має три головні інститути (органи): Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Секретаріат. Спеціалізовані, допоміжні органи Економічна і Соціальна Рада та Міжнародний Суд. Членами ООН є 188 країн із майже 230 країн світу. Із завершенням XX ст. - століття небувалого протистояння ідеологій, поділу світу на дві ворогуючі частини, завершувалась історія біполярного світу. Сучасний світ - світ ХХІ століття - став поліфонічним, надзвичайно строкатим політично і тому більш безпечним, але менш керованим. Загроза всесвітньої ядерної епідемії поступилася місцем вірусам локальних кровопролитних конфліктів. У такій ситуації роль ООН як світового арбітра, зовнішньополітичного фактору всепланетного масштабу, ключового механізму збереження миру та реалізації незаперечних принципів політики мирного співіснування залишається як ніколи актуальною. Організація Об' єднаних націй, переобтяжена спадщиною минулого, не встигає за світом, що безперервно змінюється. Документи і концепції, розроблені 30-50 років тому, далеко не завжди можуть спрацьовувати. Учасники Самміту Тисячоліття окреслили ряд невідкладних питань, що стоять перед народами світу і якими має займатися ООН. Їх головна мета: зробити XXI ст. безпечнішим і справедливішим.

Сучасними пріоритетними сферами діяльності ООН для України є:

— розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки;

—більш повне залучення ООН до процесу роззброєння, зо­крема ядерного, зниження військового протистояння у різних ре­гіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблем кон­версії, участь у формуванні нових і зміцненні існуючих регіо­нальних структур безпеки, налагодження співробітництва з ними;

— використання досвіду ООН для розв'язання соціально-економічних проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України, сприяння переходу до ринкової економіки;

—використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.

Рада Безпеки ООН — постійно діючий орган Організації Об'єднаних Націй, на який, відповідно до статті 24 Статуту ООН, покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.

Повноваження Ради Безпеки ООН:

Рада Безпеки уповноважена «розслідувати будь-який спір чи будь-яку ситуацію, яка може спричинити міжнародні зіткнення чи викликати спір або будь-яку іншу ситуацію, для визначення того, чи не може продовження цього спору чи ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки». Рада має право застосовувати примусові заходи до держав, які порушують міжнародний мир і безпеку. Стаття 25 Статуту ООН говорить: «Члени Організації погоджуються, відповідно до цього Статуту, підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх». Таким чином, рішення РБ є обов'язковими для всіх держав, оскільки членами ООН на сьогодні є майже всі загальновизнані держави Земної кулі. При цьому всі інші органи ООН можуть ухвалювати тільки рекомендаційні рішення.

На практиці діяльність РБ з підтримки миру та безпеки полягає у визначенні тих чи інших санкцій проти держав-порушників, включаючи:

· військові операції проти них;

· введення миротворчих формувань в зони конфлікту;

· організацію постконфліктного врегулювання;

· створення міжнародної адміністрації в зоні конфлікту.

 

3) Рада Європи

Рада Європи (РЄ) – найстаріша загальноєвропейська організація, яка була створена 5 травня 1949 року з метою «досягнення більшого єднання між її членами для збереження і втілення у життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням, сприяння їх економічному та соціальному прогресу». Основною статутною умовою для приєднання країн до РЄ є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основоположні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.

9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України.
Україна зацікавлена у посиленні ролі Ради Європи в процесах європейської інтеграції та підвищення її міжнародного авторитету. При цьому у рамках РЄ наша держава виходить з необхідності захисту національних інтересів та довгострокового стратегічного бачення власної європейської перспективи.

У рамках РЄ діє одна із найефективніших міжнародних інституцій із захисту прав людини – Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). До компетенції Суду належить розгляд справ на основі індивідуальних звернень фізичних осіб, груп осіб або недержавних організацій про порушення державою-учасницею Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) їх прав, гарантованих цією Конвенцією.

Україна підписала ЄКПЛ 9 листопада 1995 року. Після її ратифікації Верховною Радою України 17 липня 1997 року та з набранням нею чинності для України наша держава визнала для себе обов’язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Суддею від України у рамках квітневої сесії ПА РЄ 2010 року було обрано Г.Юдківську.

Серед основних питань, що є причиною звернень українських громадян до ЄСПЛ є такі:

· невиконання або тривале виконання рішень національних судів;

· надмірна тривалість провадження досудового слідства у кримінальних справах і судового розгляду цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ;

· незабезпечення права на належний судовий захист, неефективність розслідування кримінальних справ правоохоронними органами за скаргами на неналежне поводження з боку представників органів держави;

· порушення майнових прав;

· неналежні умови тримання та лікування осіб, які перебувають під вартою.

Іншим практичним внеском у підтримання та розвиток співпраці України і РЄ та забезпечення активної ролі нашої держави у стандартотворчій діяльності Організації роблять українські фахівці, які представляють Україну у численних профільних міжурядових експертних комітетах РЄ.

4) НАТО

Організація північноатлантичного договору (НАТО) — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 28 держав Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949.

Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України є розвиток особливого партнерства з НАТО. 8 лютого 1994 року Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ «Партнерства заради миру». 14 вересня 1994 на спеціальному засіданні Північноатлантичної ради була офіційно схвалена перша індивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО. У 1995 році Україна призначила своїх перших офіцерів зв'язку до штаб-квартири Альянсу та координаційного центру партнерства НАТО у Монсі. Основоположними документами, що визначають відносини між Україною та НАТО, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9 липня 1997 р.) та Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство (21 серпня 2009 р.).

Станом на сьогодні розвиток відносин з НАТО зосереджується на досягненні максимальної взаємосумісності у військовому та оборонному плані, створенні відповідних спільних спроможностей, реформуванні сектору безпеки і оборони.