Засади співробітництва України з НАТО

Співробітництво України з НАТО як один із напрямів безпекової політики нашої держави спрямований на досягнення високих стандартів країн-членів Альянсу, взаємовигідну практичну взаємодію України з Альянсом у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, а також на забезпечення належного місця і впливу України в міжнародній безпековій системі.

Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. відповідно до положень Хартії про особливе партнерство. Для розвитку практичного співробітництва в рамках КУН створено 5 спільних робочих груп України з НАТО з питань: воєнної реформи (під її егідою здійснюються додаткові окремі консультації експертів з питань реформування сектору безпеки та розвідки України, а також з питань співробітництва України з НАТО в сфері кібернетичного захисту); оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля.

Ключовим практичним інструментом здійснення реформ за сприяння Альянсу є Річні національні програми (РНП), запроваджені в 2009 р. згідно з рішенням засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 р. У рамках міжпарламентського діалогу постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна-НАТО.

5) Світова організація торгівлі (СОТ)

Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями Організації є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. Організація формує міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для проведення багатосторонніх переговорів, направлених на глобальну лібералізацію торгівлі. На даний момент членами СОТ є 160 країн світу, 23 країни ведуть переговори щодо вступу до СОТ. Членство у СОТ передбачає обов’язкову участь у всіх багатосторонніх угодах, крім декількох з обмеженим колом учасників.

Україна розглядає членство у СОТ як системний фактор подальшого розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій. Процес вступу України до СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. 10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла законопроект «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі».

Основні напрямки подальшої роботи в умовах членства України в СОТ

· запровадження чіткої, взаємної та ефективної співпраці між урядом України та СОТ;

· забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь в двосторонніх та багатосторонніх переговорах у рамках СОТ;

· забезпечення виконання зобов’язань України, взятих в рамках вступу до СОТ;

· ефективне застосовування системи моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ з метою запобігання можливим суперечкам з країнами − членами СОТ;

· реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ;

 

 

Література:

1. Осика С., П’ятницький В. Світова організація торгівлі – відкриті двері на шляху інтеграції України у світовий економічний простір // Ві-сник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1999. — №3. — С. 84.

2. Програма заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі. — К.: Міжвідомча комісія з питань фінан-сової безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, 2002. – С.4.

3. Устинов И.Н. Мировая торговля. Статистически-аналитический справочник. — М.: Экономика, 2000.

4. Фонтейн Паскаль. Європа в 10 пунктах. — К.: Альтернативи, 1999.

5. Хоманець В.А. Макроекономічні аспекти участі України в Організації Чорноморського економічного співробітництва. Автореферат дисер-тації. — К., 2006.

6. Хорошковський В.І. Співробітництво України з міжнародними фі-нансовими організаціями: еволюція, теорія, практика. — К.: Інтелект, 2002.

7. Циганкова Т.М. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, пра-вил, інструментів СОТ. — К.: КНЕУ, 2003.

8. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2003.

9. Галенская Л. Н. Ответственность международных неправительственных организаций = Liability of the International Non-Governmental Organizations / Л. Н. Галенская // Журнал международного частного права. – 2013. – № 2. – С. 3–23.

10. Малишева Ю. В. Розвиток інституту санкцій у сучасному міжнародному праві / Ю. Малишева //Публічне право. – 2012. – № 2. – С. 170–176.