Псевдоятрогенія – це уявне перебільшення неприємностей, пов’язаних із хворобою.

Догляд за хворими, гіпургія — це комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов успішного лікування хворих, а також полегшення їх стану і задоволення основних фізіологічних потреб організму.

Імпрітінг — специфічна форма навчання у новонароджених, при якому в їхній пам'яті автоматично фіксуються відмітні ознаки поведінки перших побачених ними зовнішніх об'єктів (найчастіше батьків).

Емпатія — здатність до емоційного переживання неблагополуччя іншого, прагнення полегшити або розділити його стан

Ідентифікація - психічний процес уподібнення себе іншій людині чи групі людей

Соціально-психологічна рефлексія — розуміння іншого шляхом міркування замість нього.

Стереотипізація — розповсюдження на іншого відомих характеристик певної соціальної групи

Псевдоятрогенія – це уявне перебільшення неприємностей, пов’язаних із хворобою.

2. Особливості деонтології в роботі з дітьми та їхніми родичами

Деонтологічні принципи в педіатрії мають ураховувати своєрідність дитячої пси­хіки, яка в кожному віковому періоді є різною. Тому важливо пам'ятати, що ефек­тивність лікування хворої дитини визначається не тільки точною діагностикою хво­роби, а й розумінням психологічних особливостей самої дитини. Треба враховувати усі чинники, які беруть участь у формуванні особистості дитини, — генетичні, ек­зогенно-органічні, зовнішнього середовища (переважно родинні). Через це для ліп­шого розуміння стану дитини необхідно знати як її індивідуальні психологічні особ­ливості, так і обставини та проблеми, які, можливо, є в родині.

Ставлення до дітей, які перебувають на стаціонарному лікуванні, має бути доб­розичливим, і дотримуватися цього потрібно з перших днів перебування дитини в лікарні. Під час спілкування з дитиною та її батьками велике значення має чуйне ставлення до них, прагнення зрозуміти їхні переживання. Особливої уваги потребу­ють матері, які годують дитину груддю. Треба пам'ятати, що негативні емоції шкід­ливо впливають на процеси лактації, можуть призвести до її зниження і, як наслі­док, до переведення малюка на штучне годування, що у більшості випадків усклад­нює перебіг хвороби. Тому під час бесід із матір'ю щодо стану здоров'я дитини потрібно бути відвертими, але не перебільшувати негативні наслідки перебігу хво­роби або лікування і в будь-якому разі вселяти в неї впевненість в одужання дитини. Різний культурний рівень і характерологічні особливості батьків потребують від лі­каря та медичного персоналу великого терпіння і дипломатичності для створення гармонії, що базується на доброті й повазі один до одного. Людина, яка присвятила себе медицині, має бути готовою до цього. Особливого такту потребують випадки, коли дитина невиліковно хвора (уроджені вади, онкологічні захворювання тощо).

Важливо приділяти увагу психологічним особливостям дітей пубертатного віку, бо в цьому віці нервова система є найуразливішою, і негативний психічний стан може шкідливо позначитися на перебігу хвороби. Від того, як медичний персонал дотримуватиметься принципів деонтології, залежить і якість обстеження дитини, і якість лікування (особливо маніпуляцій, пов'язаних із виконанням дитиною певних вимог щодо їх проведення).

У разі погіршення стану хворої дитини поведінка медичного персоналу також має бути відповідною: не можна допускати паніки, розгубленості, обговорення си­туації щодо тяжкості хвороби або можливих ускладнень процедур, що їх передба­чається проводити дитині. Хвора дитина завжди відчуває стурбованість медичного персоналу і хвилювання матері, тому в присутності дитини не варто говорити про тяжкість перебігу хвороби або труднощі лікування. Цього ж потрібно вимагати від матері або людини, яка доглядає за дитиною.

Слід пам 'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, необережне коментування поведінки колег можуть мати негативні наслідки.

Кваліфіковане, чітке, своєчасне й сумлінне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворої дитини та її батьків в успіх лікування.

Особливості роботи педіатра з батьками хворої дитини

- Делікатність, зібраність, підтягнутість, впевненість, уважність, без посмішки на обличчі (ми ще не знаємо ситуації в родині, тяжкості стану дитини до нашого приходу) сприяють заспокоєнню батьків, а значить і дитини.

- Ретельний збір анамнезу і розпитування про початок хвороби, зроблених батьками заходи та їх ефективність, причинах, на думку батьків, хвороби, стан здоров'я оточуючих дорослих нерідко визначають тактичний діагноз.

- Обов'язково мити рук до початку огляду хворого. Акуратний, скурпульозний, пунктуальний огляд дитини і лише після цього - судження про діагноз. «Діагноз з першого погляду» розцінюється батьками нерідко як халатність, недбалість.

- Необхідно переконане і чітке, але не категоричне, викладення відомостей про хворобу. Зайвих подробиць про хворобу краще уникати.

- Краще, як правило, не говорити про сумніви в діагнозі, бо тоді батьки навряд чи будуть виконувати рекомендації.

- При сумнівах в діагнозі краще прийти ще раз і оглянути дитину повторно.

- Ніколи не можна дратуватися на батьків, навіть якщо вони не праві, грубі.

- Ніколи не висловлюватися негативно або скептично про діагноз і призначення лікарів, які оглядали дитину до Вас, навіть якщо вони не праві, треба лише скорегувати терапію, сказавши, що ситуація змінилась і зараз потрібно інше лікування.

- Дотримання відомої дистанції за умови граничної добродушності полегшує виконання професійних завдань.

- Тверда воля при пред'явленні певних вимог полегшує лікувальний процес. При цьому необхідно навіювання батькам і дитині думки, що вони самі гаряче зацікавлені і потребують виконання лікарських приписів.

- Давати батькам лише здійснимі рекомендації. Зокрема, не призначати медикаменти, які батьки не можуть купити або дістати.

- Обов'язково переконатися, як батьки зрозуміли сказане, і бути впевненим, що вони будуть виконувати рекомендації, а також чи володіють вони навичками догляду.

- При хронічних захворюваннях завжди підтримувати оптимізм родичів щодо прогнозу. Не залякувати батьків!

- Чітка орієнтація батьків на те, що тільки їх завзята і кропітлива повсякденна праця по дотриманню режиму, дієти, фізичних вправ, прогулянки, перебудова внутрісімейного укладу можуть надати вирішальний вплив на хронічно протікаючу хворобу у дитини.

- Якщо у хворого є захворювання, яке лікує лікар-фахівець, необхідно чітко розуміти діагноз, сенс і зміст етапної терапії та при непорозуміннях зв'язатися з лікарем-спеціалістом, бо й на Вас лежить відповідальність за раннє виявлення ускладнень, в тому числі і проведеної фахівцем терапії.

- При невиліковних летальних захворюваннях повну інформацію про прогноз давати не відразу, враховувати особливості психіки батьків (можливо, повідомити правду треба лише одному з батьків), пам'ятаючи, що помилки можуть бути при найсучасніших методах діагностики. Гіпократ писав: «Оточи хворого любов'ю і розумною утіхою, але головне, залиш його в невіданні того, що йому належить і особливо того, що йому загрожує».

- Ніколи при захворюваннях з несприятливим прогнозом не обіцяйте батькам успішного результату, одужання.

- Про будь-яких інвазивних маніпуляціях і агресивних методах лікування повинні бути повідомлені батьки дитини.

- Категорична відмова одного з батьків від життєво необхідного дитині обстеження або лікування повинен бути приводом для повторної бесіди, розмови з іншим батьком або родичем.

- Ніколи не можна приховувати від батьків виниклі у дитини в ході лікування порушення стану або ускладнення, але давати їм відповідні трактування.

- Ніколи не лаяти дитину або висловлюватися негативно про нього, особливо в присутності батьків.

- Ніколи не відмовляти батькам у відвідуванні дитини в стаціонарі.

- Ніколи не відмовляти батькам у проханні консиліуму.

- Ніколи не радити батькам при хронічних захворюваннях у дитини звертатися до екстрасенсів чи чаклунів.

- Ніколи не залишати без уваги жодне питання про хворобу дитини, її стані, лікування, посилаючись на зайнятість і завантаженість - правильніше відповісти коротко, по суті.

- Плата і подарунки ніколи не повинні бути умовою надання медичної допомоги хворому лікарем державної установи.

- Якщо у дитини є пошкодження, не характерні для його віку, особливо повторні травми, якщо дитина виглядає заляканою, а один з батьків агресивний, алкоголік - особлива увага педіатра повинна приділятися сім'ї. Це може бути «синдром жорстокого поводження з дітьми», який за даними ВООЗ зустрічається в 5% випадків.