Російська мова Українська мова

прибывший прибулець

вычитаемое від'ємник

нарочный посланець

поступающий вступник

ссыльный засланець

трудящийся трудівник

В офіційно-діловому стилі назвами посад, професій, звань виступають іменники чоловічого роду незалежно від статі особи, яку вони позначають: В обговоренні монографії взяла участь професор Іваненко Галина Степанівна; Призначити на посаду інженера Мартиненко Раїсу Ми­колаївну.

Значна частина назв осіб за професією, званням, поса­дою має паралельні форми чоловічого і жіночого роду: учи­тель — учителька, журналіст — журналістка, касир — касирка, секретар — секретарка, офіціант — офіціантка тощо.

Відповідники жіночого роду в офіційно-діловому стилі не вживаються. Основна сфера їх функціонування — роз­мовний стиль, звідки вони проникають у художній і публі­цистичний. Усе частіше в засобах масової інформації можна натрапити на слова професорка, депутатка, директорка, поетка та ін. Від активного вживання такі слова поступово втрачають колорит розмовності, але все ж залишаються в групі стилістично обмеженої лексики, і в діловій мові вони недопустимі.

Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а), згідно з вимо­гами ДСТУ 3966—2000, можна вживати лише на позна­чення об'єктів, суб'єктів, наслідків події, але не можна вживати на позначення дії чи події:

 

Неправильно	Правильно
дія	дія	подія	наслідок події, об'єкт
оцінка	оцінювання	оцінення	оцінка
викрутка	викручування	викручення	викрутка

 

Іноді в ділових паперах іменники в однині вжива­ються для позначення множини, підкреслюючи ціліс­ність, нерозчленованість ряду однорідних предметів: зібрано 70 тонн сливи. Проте не варто вживати форму однини, якщо якась кількість однорідних предметів за­лишається розчленованою або вказується кількість цих предметів: До магазину надійшла нова партія пральних машин.

Щоб уникнути помилок при відмінюванні іменників чоловічого роду II відміни, слід пам'ятати, що закінчення слова у родовому відмінку однини залежить від лексично­го значення. Наприклад, закінчення -а (я) мають іменни­ки чоловічого роду, що означають назви осіб, власні імена та прізвища (промовця, робітника, Петра, Шевченка);

назви предметів (гвинта, замка, портфеля); назви населе­них пунктів (Києва, Житомира, Миргорода); назви мір довжини, ваги, часу (метра, грама, місяця); назви машин і їх деталей (автомобіля, мотора, поршня); а також термі­ни іншомовного походження, які означають елементи бу­дови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини (атома, радіуса, конуса, сектора) тощо. Закін­чення -у (-ю) приймають іменники чоловічого роду на поз­начення речовини, маси, матеріалу (азоту, асфальту, вос­ку, сиру); збірні поняття (гурту, каталогу, колективу, ре­маненту); назви будівель, споруд, приміщень та їх частин (вокзалу, ґанку, каналу, метрополітену, поверху); назви установ, закладів, організацій (інституту, університе­ту, комітету); явища природи (вітру, морозу, урагану); назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять (експорту, інтересу, конфлікту, моменту, рейсу, ремон­ту); терміни іншомовного походження, що означають фі­зичні або хімічні процеси, частину площі та ін. (аналізу, імпульсу, ферменту), більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот) (водогону, водопроводу, рукопису, трубопроводу); більшість префіксальних іменників із різ­ними значеннями (крім назв істот) (вибою, випадку, висло­ву, відгуку, прибутку) тощо. Проте з цих правил існують винятки. Закінчення -а, замість сподіваного -у, виступає в словах: вівса, бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва, карниза, еркера, гопака, козака (танець). Закінчення -у, замість сподіваного -а, наявне в словах: віку, року, ви­ду, роду, синтаксису, складу, способу. У деяких словах можливе паралельне вживання закінчень -а і -у: стола й столу, моста й мосту, паркану й паркана, плоту й пло­та. Окремі багатозначні іменники у різних значеннях мають різні закічення: акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (установа), блока (частина споруди, машини) — блоку (угруповання для спільних дій), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (сло­во) — терміну (строк) тощо. Тому правопис іменників II відміни чоловічого роду однини краще перевіряти за словником.

Вживаючи іменники чоловічого роду II відміни, які в давальному відмінку мають паралельні закінчення -у (ю), -ові (-еві), необхідно пам'ятати, що в офіційно-діловому стилі традиційно перевага надається закінченням -у (-ю). Але коли в тексті трапляються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення повтору відмінкового закінчення спочатку вживається закінчення -ові (вві), а тоді у (ю): Панченкові Івану Андрійовичу, директорові інституту.

Закінчення -ові (-еві) вживають і в тих випадках, коли може виникнути двозначність через нерозрізнення родово­го і давального відмінків окремих іменників чоловічого ро­ду II відміни (збірних, абстрактних, узагальнювальних). Наприклад, словосполучення підтримка університету можна витлумачити і як університет підтримав когось, і як хтось підтримав університет. Аналогічно: подарунок парламенту, нагорода університету та ін.

Збіг закінчень родового і давального відмінків може виникнути і в іменниках жіночого роду І відміни: перевір­ка кафедри — кафедра перевіряє і кафедру перевіряють. У таких випадках слід або уникати цієї відмінкової форми, або конкретизувати зміст думки додатковим словесним оточенням.

Для вираження звертання до однієї особи або сукупнос­ті осіб в усіх стилях української мови, в тому числі й офі­ційно-діловому, використовується кличний відмінок: гро­мадянине, пане, добродію, Петре, Миколо, Олесю, Надіє. Якщо звертання складається з двох загальних назв, то форму кличного відмінка має перше слово, а друге може мати як форму кличного відмінка, так і називного (за ви­нятком слів посол, суддя та ін., які використовуються тіль­ки у формі називного відмінка): пане полковнику (полков­ник), пані голово (голова).

У діловій українській мові під впливом журналіст­ської практики з початку 90-х років XX ст. поширилося традиційне для європейських народів та для розмовно-побутового спілкування українців звертання до різних осіб, аж до найвищих державних керівників, за форму­лою пане (пані) + ім'я. У таких звертаннях форму клич­ного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім'я: пане Олександре, пані Маріє, пане Валерію, пані Валеріє. Якщо ж звертання складається із загальної наз­ви та прізвища, то форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Максименко, пані Василенко, лейтенан­те Гордійчук. У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного від­мінка: Петре Васильовичу, Вікторе Миколайовичу, Оль­го Федорівно, Олено Петрівно.

Прикметники. Виражаючи ознаку, вони окреслю­ють і виділяють предмет з-поміж інших, завдяки чому описуване стає чіткішим і зрозумілішим для слухача (чи­тача). Вони також конкретизують назви реалій. Наприк­лад: Технічне обслуговування виробів здійснюється про­тягом гарантійного терміну; Вчасно підготувати жит­ловий будинок і його технічні пристрої до експлуатації в осінньо-зимовий період; Дія гарантії припиняється після повної виплати позики.

В офіційно-діловому стилі використовують всі значен­нєво-граматичні розряди прикметників, але різною мірою. Найчастіше вживаються відносні прикметники, які вира­жають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів через відношення з іншими предметами або діями і в пря­мому значенні не мають супровідних експресивно-оцінних відтінків.

Якісні прикметники позначають безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, які можуть вияв­лятися з різною інтенсивністю. З потреби вираження міри ознаки, що виникає внаслідок зіставлення, порівняння кількох предметів, явищ, дій, творяться ступені порівнян­ня: дорогий — дорожчий, більш дорогий — найдорожчий, найбільш дорогий; вагомий — вагоміший, більш вагомий — найвагоміший, найбільш вагомий. Використання форм ступенів порівняння прикметників з якісним значенням у ділових текстах має деякі особливості.

Ступені порівняння в українській мові реалізуються у двох формах: синтетичній, однослівній (дорожчий, най­дорожчий; вагоміший, найвагоміший) і аналітичній, двослівній (більш (менш) дорогий, найбільш (найменш) дорогий; більш (менш) вагомий, найбільш (найменш) ва­гомий). Аналітична форма має книжне забарвлення, тому в офіційно-діловому стилі віддають перевагу їй. Синте­тична форма позначена колоритом розмовності, оскільки здавна використовується в розмовному та художньому стилях.

Сучасній українській літературній мові не властива складена форма найвищого ступеня порівняння зі сло­вом самий (сама, саме, самі): самий дорогий, сама деше­ва, саме менше. Утворюючи ступені порівняння якісних прикметників, слід уникати тавтології форм на зразок: більш дорожчий, більш вищий, більш, активніший, більш простіший тощо. У наведених прикладах слово більш зайве.

Правильно	Неправильно
(най)більш активний, (най)більш актуальний, (най)більш дорогий, (най)більш важливий тощо	більш активніший більш актуальніший більш дорожчий більш важливіший
активніший, актуальніший, дорожчий, важливіший тощо
найактивніший, найактуальніший, найдорожчий, найважливіший тощо

 

В офіційно-діловому стилі української мови, згідно з вимогами ДСТУ 3966—2000, не рекомендовано вживати прикметники (дієприкметники) в іменниковому значенні; натомість запропоновано замінити деякі з них іменника­ми: не напрямна, а напрямник; не складова, а складник; не комплектуючі, а комплектування, комплектівка.

В українській мові, на відміну від російської, дійові оз­наки (тобто здатність або призначеність бути учасником дії) не позначаються дієприкметниками; для цього вико­ристовують віддієслівні прикметники, утворені за допомо­гою певних суфіксів.

 

 

Вид ознак	Суфікси	Приклади
дійовіознакисубєктівдії	-льн(ий)	складальний, копіювальний
-івн(ий)	гальмівний, руйнівний
-ч(ий)	виконавчий, споживчий, вірчий
дійовіознакиобєктівдії	-н(ий)	виховний, приставний, підривний
дійовіознакиобєктівдії	-н(ий)	виховний, приставний, підривний
	-овн(ий)	виліковний
	-енн(ий)	нездійсненний, неоціненний
	-анн(ий)	нездоланний, несказанний
дійовіознакиучасниківнеперехідноїдії	-к(ий)	леткий
	-лив(ий)	мінливий
	-уч(ий)	плавучий

 

Займенники. Загалом займенники широко вжива­ються у всіх функціональних стилях сучасної української літературної мови, але в багатьох видах ділових паперів іс­нують обмеження на використання деяких розрядів. Це пов'язано з тим, що ділові тексти мають бути нейтральни­ми або суто офіційними. Більшість документів пишеться від імені установи, організації, підприємства, тобто від першої особи множини, яка виражається особовим дієсло­вом: повідомляємо.., доводимо до вашого відома.., надсила­ємо... тощо. З цією ж метою вживаються конструкції «імен­ник + дієслово у формі третьої особи однини»: Оргкомітет пропонує.., Компанія «№№» повідомляє.., Аукціонер бере на себе такі зобов'язання... тощо. У таких випадках вка­зівка на особу автора майже відсутня, що надає викладові потрібного стилістичного забарвлення.

Особовий займенник я, що вказує на особу мовця, вжи­вається в офіційно-діловому стилі тільки в особистих доку­ментах (доручення, розписка, заповіт, позовна заява) і в документах з кадрово-контрактових питань (автобіогра­фія): Я, Тимошенко Олег Дмитрович, народився 15 червня 1985 року в с. Угринів Тисменицького району Івано- Франківської області...; Я, Денисенко Тетяна Василівна, одер­жала від Гоменюк Ірини Марківни 300 (триста) гривень... В інших документах його випускають. Без займенника я укладаються розпорядження, накази, заяви, подання, кло­потання. Займенник замінюють формою дієслова 1-ї особи однини: доручаю, наказую; прошу.

У більшості документів випускається також особовий займенник ми: пропонуємо.., просимо.., звертаємося....

Займенник ти не вживається в текстах документів, ос­кільки може мати різноманітне експресивне забарвлення, передаючи презирство, грубість, інтимність, неповагу тощо.

Натомість широковживаним у звертаннях до однієї особи є займенник ви (пошанна множина), який виражає ввічливість мовця та повагу його до співрозмовника: нага­дуємо Вам.., дякуємо Вам.., дирекція заводу «JV?JV»» звер­тається до Вас.... Цей займенник у всіх відмінкових фор­мах пишеться з великої літери.

Він, вона, воно, вони у мовленні є замінниками слів, що позначають як назви істот, так і назви різних предме­тів, тому вони знаходяться здебільшого після іменників, указуючи на них. В офіційно-діловому стилі простежуєть­ся тенденція до невживання цих займенників, натомість використовуються багаторазові повтори.

Займенник воно не вживається в офіційно-діловому стилі зі значенням вказівності (Що воно буде?), неозначе­ності (Що воно таке?), зі значенням частки (Ось воно як), бо надає мовленню просторічного відтінку.

 

Із займенником ви слова весь, один, який, такий вживаються в однині: форма множини вважається експресивно забарвленою, просторічною і може мати відтінок улесливості, підлабузництва.

При займеннику ви вживається присудок, виражений корот­ким прикметником у формі множини: Ви винні, а не Ви винен. Уживання займенників він, вона на позначення присутньої під час розмови третьої особи має відтінок неввічливості, фамільярності. Присутню особу слід називати на ім'я та по батькові.

Займенник вони замість він уживають для улесливого позначення представників, які обіймають вищу від мовця посаду або для вираження поваги та пошани (особливо, колийдеться про батьків) чи навпаки — для вираження зневаги. Займенник вони з такими значеннями в офіційно-діловому стилі не вживається.

Зворотний займенник себе стосується усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе. Його вживан­ня в офіційно-діловому стилі обмежене. Уживання зворот­ного займенника себе у формі давального відмінка харак­терне для розмовного мовлення: Був собі дід та баба.

Присвійні займенники мій, твій, ваш, наш, свій, його за значенням і граматичними ознаками близькі до прик­метника. В офіційно-діловому стилі ці займенники не ма­ють особливих стилістичних відтінків.

Займенники усякий, будь-який, кожний близькі за значенням, але не тотожні. У розмовній мові їх можна взаємозамінювати тоді, коли необхідно виділити якийсь предмет з групи однорідних; в інших випадках заміна не можлива. Стилістичне забарвлення цих займенників теж різне: усякий позначений відтінком розмовності; будь-який і кожний — нейтральні.

Займенник жодний уживається в ділових паперах для підкреслення повного, категоричного заперечення. Він має два значення:

1)«ні один» (Жодний кандидат на посаду не спромігся довести свою компетентність);

2)«будь-який з ряду подібних». Це значення реалізу­ється здебільшого у формі множини. (Жодних претензій з приводу організації виробництва з боку комісії не було ви­сунуто).

Відносний займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки.

Займенник котрий вживається за необхідності під­креслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних. Слід уникати вживання в ділових паперах відносного зай­менника котрий у значенні який, що надає мовленню просторічного характеру.

Відносний займенник чий вказує на належність пред­мета. Його вживання є характерною ознакою книжного мовлення, зокрема ділового.

Займенники хто і що співвідносні з іменниками: хто — з особою, а що — з предметом або особою; скільки співвід­носний з числівником.

У текстах документів не вживають неозначених за­йменників, утворених за допомогою часток аби-, казна-, хтозна-, оскільки вони мають розмовне забарвлення.

В українській мові російському слову «любой» відпові­дає займенник «будь-який», а російське «другой» пере­кладається як “інший”.

Щоб уникнути помилок уживання займенників, слід пам'ятати такі російсько-українські паралелі:

Російська мова	Українська мова
до сих пор	до цього часу
каждый в отдельности	кожний зокрема
идет к чему	ідеться до чого
по вашему усмотрению	на ваш розсуд
в свою очередь	у свою чергу
в таком случае	у такому разі (випадку)
на всякий случай	на (про) всякий (всяк) випадок
каждый месяц	щомісяця, кожного місяця
каждый год	щороку, щорічно, кожного року
каждую неделю	щотижня, щотижнево
лучше всего	краще за все, якнайкраще
между тем	тим часом, проте
ни в коем случае	ні в якому разі, у жодному разі
прежде всего	насамперед, передусім, перш за все, найперше
таким образом	таким чином (способом), у такий спосіб
тем более	тим більше, тим паче, поготів
тем временем	тим часом, поки там що

Числівник. Це самостійна частина мови, що позна­чає кількість предметів (точно фіксовану або неозначену) або їх порядок при лічбі та відповідає на питання скільки? котрий? який? Кількісну інформацію у ділових паперах записують здебільшого цифрами (перевага надається араб­ським цифрам), але в багатьох випадках послуговуються словами. Наприклад, словами пишуться прості кількісні числівники, що позначають однозначне число без одиниці виміру: примірників повинно бути не менше двох. Якщо число вживається з одиницею виміру, то воно пишеться цифрами: погоджувати з підприємством зв'язку підклю­чення абонентських гучномовців потужністю понад 1 Вт. З метою досягнення максимальної точності у текстах бага­тьох документів використовують паралельно цифровий і словесний записи, при цьому кількісну інформацію, запи­сану словами, подають в дужках: страховий платіж ста­новить 262 (двісті шістдесят дві) грн.

Багатозначні цифрові числа розбивають на класи за до­помогою пропусків: 10 373 120; 2 156, але в числах після знака № та у позначеннях нормативних документів такого поділу немає.

Числівникові конструкції на позначення приблизної кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до, понад. Числівникові конструкції на позначення приблизної кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до, понад. У ділових паперах переважають власне кількісні (один, два) та дробові (три четвертих) числівники, тоді як неозначено-кількісні (багато, мало, чимало, кілька, декілька) та збірні (двоє, троє, п'ятеро, десяте­ро, тридцятеро) вживаються рідко. В офіційно-діловому стилі важливу роль відіграє сполучуваність числівників з іменниками (табл. 3.3).