Перетягування канату

Мета - усвідомити значення чіткої комунікації та небезпеку упереджених уявлень.

Час - 10-15 хвилин.

Кількість учасників - оптимальна - 20 осіб, щоб утворити чотири команди по п'ять учасників у кожній.

Матеріали - клейка стрічка (скоч), 4 відрізки мінної о канату, кожний завдовжки 3-4 метри, міцне залізне кільце (можна замінити відрізком канату, зав'язаним у кільце), яскрава стрічка-маркер.

Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для перетягування канату.

Процедура: у центрі приміщення клейкою стрічкою на підлозі позначається квадрат, приблизним розміром кожної сторони - 30 см.: один кінець кожного відрізку канату прив'язується до металевого кільця (або кільця з канату, або 4 кінці відрізків канату зв'язуються разом у вузол); перевіряється міцність/надійність вузлів. До центрального кільця (вузла) прив'язується яскрава стрічка-маркер, яка указуватиме на рух центрального кільця (вузла) відносно квадрату, позначеного клейкою стрічкою на підлозі; центральне кільце розташовується посередині позначеного квадрату, 4 вільні кінці відрізків канату розкладаються на підлозі у чотирьох напрямах симетрично.

Тренер пропонує кожній з 4 команд, що складаються з 5 учасників, взятися за вільний кінець свого відрізку канату, чітко й зрозуміло пояснює правила гри приблизно у такий спосіб: «Мета цієї вправи - отримати максимальну кількість очок протягом ЗО секунд. Очко зараховується щоразу, як стрічка-маркер перетинає будь-яку стрічку, котра є обмежувальною лінією сторони квадрату. Учасники мають ЗО секунд, щоб обговорити тактику гри». Через 30 секунд після цієї інструкції тренер подає сигнал до початку гри, і кожна команда, як правило, починає тягнути канат до себе, намагаючись заробити якомога більше очок на свій рахунок. Через ЗО секунд тренер подає сигнал до припинення вправи, запитує членів групи, скільки очок вони заробили, занотовує це число. Потім пропонує повторити вправу, але попереджає, що знов повторить правила гри, і просить учасників слухати їх дуже уважно.

Коли тренер вдруге повторює правила гри, зазвичай хтось з групи звертає увагу на те, що мета гри полягає не в тому. щоб заробити найбільше очок для кожної команди окремо, а в тому, щоб заробити максимальну кількість очок для всієї групи з 4 команд. Тоді учасники починають ставити уточнюючі запитання стосовно умов та мети гри і, зрештою, з'ясовують, що йдеться не про змагання, а про колективну діяльність, і що доцільно виробити спільну тактику для всіх команд, аби діяти узгоджено, цілою групою. Якщо учасники за відведених на домовленість секунд не встигнуть виробити успішну тактик тренер може підказати, що набрати максимальну кількість очок можна, рухаючи канат по черзі кожною командою без будь-яких зусиль, направляючи стрічку-маркер через позначені сторони квадрату «по колу». Тобто спочатку стрічка-маркер має рухатися у напрямі сторони квадрату, найближчої до однієї команди, потім - назад до центру, далі - у напрямі сторони квадрату, найближчої до другої команди, і так далі, за колом до третьої, четвертої, знов до першої команди. Учасники виконують вправу узгоджено, І підраховане число очок виявляється значно більшим, ніж було записане тренером за підсумками першого виконання вправи.

У ході короткої дискусії тренер наголошує на потребах у ході тренінгу та й у житті:

а) уважно ставитися до інструкцій:

б) мислити не стандартно, опиратися стереотипам (на зразок того, щоб тягнути канат на себе):

в) взаємодіяти та формувати команду з якомога більшого числа учасників (усієї групи), а не лише тих. хто близький за «офіційними» ознаками (в даному випадку - був формально розподілений до однієї з 4 команд).

Гаряче повітря

Мета - проілюструвати навчальний матеріал стосовно формування команд та спілкування.

Час - 15 хвилин

Кількість учасників - без обмежень.

Матеріали - значна кількість повітряних кульок різних кольорів та розмірів.

Особливі вимоги до приміщення - достатність простору, в тому числі висоти стелі, для підкидання повітряних кульок.

Процедура: тренер роздає всім учасникам кульки та нитки, пропонує наповнити кульки повітрям і зав'язати; поділяє гравців на групи (команди) відповідно до загальної кількості учасників (наприклад. 3-4 команди по 3-5 членів), пропонує підкидати кульки у повітря та відбивати їх. підтримуючи кульки постійно у польоті. Повідомляє основне правило гри - кожний учасник може відбивати власну кульку лише двічі поспіль, тобто перед тим як відбити власну кульку втретє, учасник змушений хоча б один раз відбити будь-яку чужу кульку. Приблизно за хвилину тренер припиняє вправу і обговорює перебіг подій за такою орієнтовною схемою:

• Що спільного між цими повітряними кульками і членами однієї команди?

(можливі відповіді: «кульки, як люди, різні за розмірами, формою та кольором»: «декотрі можуть вийти з-під контролю, і їх можна втратити»; «аби утримувати їх разом, необхідно постійно докладати певних зусиль» тощо);

• Чи однаково легко було утримувати в польоті різні кульки? (це запитання покликане звернути увагу на той факт. що декотрі кульки, так само. як і людей, легше контролювати і підтримувати, ніж інші);

• Чи може одна людина без допомоги партнерів утримувати в повітрі одночасно усі кульки? (увага фокусується на значенні командної роботи - хоча під час гри деякі гравці зіштовхувалися між собою, вони не звертали на це уваги.

оскільки були зосереджені на досягненні групової мети).

Під час обговорення тренер звертає увагу учасників на ті висновки з гри. які

найкраще ілюструють діяльність у групі, підтверджують переваги командної роботи, необхідність розвитку спеціальних навичок формування команди.