Особливості формування доходів страхової компанії

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Двоїстий характер діяльності страховика, що полягає як у проведенні власне страхування, так і у виконанні ним ролі активного інвестора, зумовлює специфіку його доходів. Доходи страховика можна поділити на три великі групи, що схематично представлені на рис. 7.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування

Рис. 7. Доходи страховика

. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій один з найважливіших обов’язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту. Страхувальники – фізичні особи мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Юридичні особи – тільки безготівково. Страхові премії на території нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальник є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

Термін “страхова премія” – загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін “страховий платіж” або “страховий внесок”. Усе це слова-синоніми. Але слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін “страхова премія”. Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів – це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф

 

Страхова сума – це сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджено, або, коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

В обов’язкових видах страхування страхова сума встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов’язково має бути зазначений її розмір, а у правилах страхування порядок визначення.

У майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачене договором страхування, або умовами обов’язкового страхування. В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об’єктом страхування тут є життя, здоров’я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії. При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов’язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров’ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає – нікому невідомо. Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона так би мовити, – “кількісний чинник”, від якого залежить обсяг премії. Роль “якісного” чинника відіграє страховий тариф.

Тому, в основу доходів від страхової діяльності покладені зароблені страхові премії. Зароблена страхова премія – це та частина страхової премії, яка припадає на час, що минув після початку страхового періоду.

Крім страхових премій страховик може отримувати також інші види доходів, які належать до доходів від страхової діяльності. Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик, вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків на перестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у природі перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згідно з цим договором несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме виконує функції перестраховика.

При настанні страхової події з об’єктом, що був перестрахований, прямий страховик в повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Інколи здійснення деяких видів страхування вимагає утворення централізованих страхових резервних фондів. Наприклад, при страхуванні цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, законом вимагається утворення фонду страхових гарантій та фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах при Моторному транспортному бюро України. Результатом взаємних розрахунків між страховиками та цим бюро може бути повернення певному страховикові коштів із зазначених фондів. Повернені суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяльності.

Останнім видом доходів від страхової діяльності, який віднесений до цієї категорії доходів чинним законодавством є повернення суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Наприклад, повернення сум резерву збитків. Про повернення з цього резерву суми може йтися у тому разі, коли про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові. Коли, у процесі з’ясування причин настання страхового випадку і визначення відшкодування сума фактичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою та сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і є поверненою сумою з резерву збитків та розглядається як ще один вид доходу.

Отже, види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій представимо у вигляді рис. 8.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці
доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій).

 

Рис. 8. Доходи від страхової діяльності

 

Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери. Свобода дії страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов’язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів: по-перше – власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Третя група доходів страховика – це інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Такі доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності, тому називаються доходами від господарської діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Перелічені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Проте надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними також можуть бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.