Адаптационно-трофическая функция симпатической нервной системы

Експериментально було показано, що працездатність стомленого скелетного м'яза підвищується, якщо одночасно подразнюється її симпатичний нерв. Сама по собі стимуляція симпатичних волокон не викликає скорочення м'яза, але змінює стан м'язової тканини - підвищує її сприйнятливість до соматичних нервових імпульсів. Таке підвищення працездатності м'яза є результатом збільшення обмінних процесів під впливом симпатичних збуджень: росте споживання кисню, збільшується вміст АТФ, креатинфосфата, глікогену. Думають, що однієї із зон додатка цього впливу є нервово-м'язовий синапс.

Поряд із цим, було також виявлене, що стимуляція симпатичних волокон може значно змінити збудливість рецепторів, функціональні властивості ЦНС. На підставі цих і багатьох інших фактів Л. А. Орбелі створив теорію адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи. Відповідно до цієї теорії симпатичні впливи не супроводжуються безпосередньо видимою дією, але значно підвищують адаптивні можливості еффектора.

Так, симпатична нервова система активує діяльність нервової системи в цілому, активує захисні сили організму (імунні процеси, бар'єрні механізми, згортання крові), процеси терморегуляції. Її збудження відбувається при будь-яких стресових станах і служить першою ланкою запуску складного ланцюга гормональних реакцій.

Особливо яскрава участь симпатичної нервової системи виявляється у формуванні емоційних реакцій людини, незалежно від причин, їх зухвалих. Так, наприклад, радість супроводжується тахікардією, розширенням судин шкіри, а страх - уповільненням серцевого ритму, звуженням шкірних судин, потоотделением, зміною перистальтики кишечника. Гнів викликає розширення зіниць.

Отже, у процесі еволюційного розвитку симпатична нервова система перетворилася в інструмент мобілізації всіх ресурсів організму як цілого (інтелектуальних, енергетичних і ін.) у тих випадках, коли виникає загроза самому існуванню організму.

Мобілізуюча роль симпатичної нервової системи опирається на велику систему її зв'язків, що дозволяє за допомогою мультиплікації імпульсів у численних пре- і паравертебральних гангліях миттєво викликати генералізовані реакції практично всіх органів і систем організму. Істотним доповненням до них є й викид у кров з наднирників адреналіну, що разом з нею утворить симпато-адреналову систему.

Порушення симпатичної нервової системи приводить до зміни гомеостатичних констант організму, що виражається в підвищенні кров'яного тиску, виходу крові з депо, надходженню в кров ферментів, глюкози, підвищенні метаболізму тканин, зниженні сечоутворення, пригніченні функції травного тракту й т.д. Підтримка сталості цих показників цілком лягає на парасимпатичний і метасимпатичний відділи.

Таким чином, у сфері керування симпатичної нервової системи перебувають в основному процеси, пов'язані з витратою енергії в організмі, а парасимпатичної і метасимпатичної - з її кумуляцією.