До допоміжних джерел, що відіграють важливу роль у становленні і розвитку загального міжнародного права, належать правотворчі рішення міжнародних організацій (встановлюють і формулюють правило поведінки), що досить часто, за рішенням тих же міжнародних організацій, носять рекомендаційний характер і не обов'язкові для виконання їхніми членами; судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, вироки Нюрн-бергського і Токійського трибуналів, а також рішення національних судів зі спорів між державами або їхніми органами та ін.); доктрини «найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй», до яких слід віднести Броунлі, Гугенхейма, Оппенгейма, Руссо, Фердросса, Хайда і деяких інших, а також вітчизняних учених — В. Денисова, Ф. Кожевникова, В. Корецького, І. Лукашука, Р. Мюллерсона, Г. Тункіна та ін. Важливим допоміжним джерелом є діяльність Комісії з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права ООН.
До допоміжних джерел також слід віднести міжнародні звичаї і міжнародну ввічливість. У історичній ретроспективі міжнародний звичай передував звичаю, їхнє розходження полягає в тому, що при застосуванні звичаю в держави немає впевненості в тому, що вона поступає правильно, а при застосуванні звичаю така
впевненість є. Хоча міжнародна ввічливість і виступає в якості неправової категорії, вона усе ж є особливим джерелом міжнародного права. її розцінюють як акт доброї волі (дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей, надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), що дотримується у взаємному спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена насамперед тим, що воно найбільш близьке до звичаю, але з тією відмінністю, що всіма членами міжнародного співтовариства міжнародна ввічливість не признається звичаєвим правом, але відмова від додержання її засуджується. Водночас припинення тих або інших актів міжнародної ввічливості не обов'язково є недружелюбною дією і не може слугувати підставою для виникнення міжнародної відповідальності. Тому міжнародну ввічливість можна, скоріше, віднести до норм міжнародної моралі.
