Подробиці. Хоча сам підхід до визначення фондовіддачі начебто не викликає сумнівів, проте можуть виникати проблеми

Хоча сам підхід до визначення фондовіддачі начебто не викликає сумнівів, проте можуть виникати проблеми, пов’язані з його практичною реалізацією. Зокрема, з вибором форми показника (вартісного або натурального) чи критеріїв виміру одиниці продукції (валова, товарна, реалізована або чиста).

Найбільш поширеним на сьогодні є вартісний метод виміру, оскільки він дає можливість порівнювати обсяги продукції, випущеної в різних галузях і в різні періоди часу. Крім того, він є найбільш простим і наочним. Але разом з тим зазначений метод має недоліки. Вони пов’язані із знеособленістю, а також із постійною зміною цін. Тому разом з вартісним було б доцільно застосовувати і натуральний метод виміру фондовіддачі. Але цей спосіб має обмежений характер. Він може застосовуватися тільки для вимірювання однорідної продукції, до того ж при цьому не враховується якість товарів. Тому цей метод має допоміжний характер.

Показник реалізованої продукції не завжди бажано застосовувати для визначення фондовіддачі, тому що на нього більше впливають процеси реалізації і значно менше економічні умови виробництва продукції. Застосування показника чистої продукції (містить прибуток і заробітну плату) має свої недоліки, оскільки не характеризує цілком виробленої основними фондами вартості. Найбільш повно вимогам обліку вартості продукції, виробленої протягом певних періодів часу на різних рівнях виробництва, відповідає показник валової продукції. На практиці можна застосовувати й показник товарної продукції, оскільки в більшості виробництв він незначно відрізняється від валової продукції. Хоча, якщо бути точним, цей показник недостатньо об'єктивно характеризує якість використання основних фондів за календарний період, оскільки в складі товарної продукції враховується та частина продукції, яка вироблена, але не закінчена в минулих періодах (Экономика, 2002).

 

Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називається фондомісткістю і характеризує собою величину основних виробничих фондів (за вартістю), яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається:

 

. (6.7)

 

Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними величинами, вони мають різні сфери застосування. Наприклад, показники фондовіддачі необхідні для ретроспективного аналізу використання основних фондів і застосовуються винятково для внутрішньогосподарських аналітичних розрахунків на підприємстві.

Показники фондомісткості використовуються для перспективного (прогнозного) аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції.

Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, наприклад, часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень використання його в часі і визначається за кожною групою однотипного устаткування за формулою:

 

, (6.8)

 

де Т_ф.в – фактичний час, відпрацьований обладнанням, годин; Т_д – час можливого використання обладнання (режимний, плановий фонд часу), годин.

Рівень використання машин та обладнання за продуктивністю чи потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання:

 

, (6.9)

 

де Q_факт – фактичний випуск продукції за одиницю часу; Q_техн – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу.

Даний коефіцієнт можна розраховувати, використовуючи показники потужності – фактичної та технічно обґрунтованої.

Інтегральний коефіцієнт використання машин та обладнання за потужністю і в часі К_інт визначають як добуток двох розглянутих вище коефіцієнтів К_е і К_і:

 

. (6.10)

 

Ефективність використання за факторами часу та потужністю визначає зону використання устаткування і, відповідно, зону втрат, які подані на рис. 6.3.

 

Рис. 6.3. Зони ефективного та неефективного використання обладнання

Одним із важливих показників використання обладнання є коефіцієнт змінності. Його величина характеризує ступінь інтенсифікації виробництва. Фактичний коефіцієнт змінності роботи обладнання визначається співвідношенням кількості машинозмін, відпрацьованих обладнанням підприємства чи цеху за добу, до загальної кількості встановленого обладнання:

 

, (6.11)

 

де F ₁, F ₂, F ₃ – кількості фактично відпрацьованих машинозмін у I, II і III змінах; W_заг – загальна кількість машин та обладнання, які існують на підприємстві чи в цеху.

Залежно від цілей аналізу і специфіки виробництва використовуються і кілька інших показників, наприклад:

- питома вага прогресивного устаткування в загальному парку;

- питома вага фізично зношеного і морально застарілого устаткування;

- питома вага устаткування з терміном служби до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, понад 20 років;

- коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності;

- напруженість використання площ.

Інтенсифікація використання основних фондів може бути досягнута завдяки застосуванню комплексу заходів, що охоплюють весь виробничий процес, а саме: впровадження передових технологій, інтенсифікації технологічних процесів, зменшення планових і усунення позапланових простоїв обладнання, виключення непродуктивної роботи устаткування (які, зокрема, призводять до випуску браку, завищення припусків на механічну обробку тощо), поліпшення якості сировини, матеріалів і вихідних заготівок, поліпшення стану обладнання, підвищення рівня спеціалізації виробництва та ін.